Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№22ц/778/1791/13 Головуючий у 1 інстанції: Кравченко Л.Ю.

Суддя-доповідач: Каракуша К.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Бєлки В.Ю.

суддів: Каракуші К.В.

Глазкової О.Г.

при секретарі: Мосіній О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Надра», треті особи: ОСОБА_4, Національний банк України в особі Запорізького обласного управління Національного банку України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Надра» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, який в ході судового розгляду уточнила.

У позові зазначалось, що 19.11.2007 року між сторонами по справі було укладено кредитну угоду № 17/2007/980/0409/ЮМК, за якою позивач отримала 109350 грн. на зі сплатою 20% на рік для придбання автотранспорту. В забезпечення вказаного договору в цей же день було укладено договір поруки з ОСОБА_4 В 2008 році позивачем були допущені незначні затримки по платежам, в результаті чого відповідач відповідно до п.1.1.3.2. застосував до позивача штрафні санкції у вигляді підвищення відсотків за користування кредитом у розмірі 40%. Відповідачем було відмовлено у прийнятті оплати за дострокове погашення кредиту. На думку позивача нарахована відповідачем заборгованість за вказаним кредитом у розмірі 77316грн. є неправильною, а реальна становить - 50604грн.

Позивач, посилаючись на порушення відповідачем вимог ст.ст. 625, 1056-1, 651 ЦК України, просила суд визнати дії щодо збільшення вдвоє в односторонньому порядку процентної ставки за період з 22.07.2008 року по 01.01.2009 року, незаконне нарахування процентів та відмови у прийнятті від неї грошових коштів за дострокове погашення заборгованості за договором «Кредитування комерційного автотранспорту» № 17/2007/980/0409/ЮМК від 19.11.2007 року протиправними; розірвати договір «Кредитування комерційного автотранспорту» №17/2007/980/0409/ЮМК 19.11.2007 року, укладений між нею та відповідачем з моменту закінчення терміну дії цього договору- 15.11.2012 року; встановити суму її заборгованості за договором «Кредитування комерційного автотранспорту» № 17/2007/980/0409/ЮМК від 19.11.2007 року у розмірі 50 604 грн. 75 коп.; зобов'язати відповідача прийняти від неї грошові кошти за дострокове погашення заборгованості за договором «Кредитування комерційного автотранспорту» № 17/2007/980/0409/ЮМК від 19.11.2007 року у розмірі 50 604 грн. 75 коп.; стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

На підставі ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що 19.11.207 року між ОСОБА_3 та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра» укладено кредитний договір №17/2007/980/0409/ЮМК, за умовами якого у користування позивачу банком надано кредитні кошти у розмірі 109350грн., строком з 19.11.2007 року по 15.11.2012 року (а.с.22-26). Крім того, цього дня між сторонами погоджено та підписано графік погашення заборгованості за даним кредитним договором, в якому сторони узгодили дати погашення та щомісячні платежі у розмірі 2920грн.(а.с.27-28).

Пунктом 1.1.3.1 вказаного кредитного договору встановлена плата за користуванням кредитом у розмірі 20% на рік. Пунктом 1.1.3.2 цього договору встановлено, що у випадку прострочення виконання зобов'язання у відношенні повернення кредиту у строк, встановлений договором, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі подвійної відсоткової ставки, що вказана в п.1.1.3.1 виходячи з фактичної кількості днів у розрахунковому місяці.

Пунктом 5.3 передбачено, що за порушення строків повернення кредиту та/чи сплати відсотків за користування кредитом позичальник сплачує банку штраф у розмірі 5% від суми заборгованості по поверненню кредиту та/чи сплати відсотків, вказаних у графіку і визначених на дату прострочення.

Пунктом 2.2.3 передбачено, що якщо протягом дії цього договору позичальник несвоєчасно та/чи неповністю вніс черговий платіж згідно графіку, то банк приймає виконання позичальником свої зобов'язань по договору у певному порядку спочатку прострочені відсотки, пеня та штрафи і в останню чергу сума кредиту.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку про те, що підвищення відсоткової до 40% не є одностороннім підвищенням, а являє собою погоджену сторонами у договорі процедуру зміни відсоткової ставки через невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язання.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання апелянта у скарзі на те, що за період з 22.07.2008 року по 01.01.2009 року ОСОБА_3, допускаючи незначні затримки за графіком, сумлінно сплачувала всі платежі є необґрунтованими.

В судовому засіданні апеляційного суду було детально досліджено оспорюваний позивачем період виконання кредитного договору, а саме з 22.07.2008 року по 01.01.2009 року, і встановлено, що прострочена заборгованість виникла 21.07.2008 року, а саме обов'язків платіж за графіком складає 2920грн., а ОСОБА_3 було внесено 2400грн., тому у відповідності до п.1.1.3.2 була збільшена процента ставка. 22.07.2008 року позичальником була довнесена різниця між плановим і вже внесеним платежем, але без врахування штрафних санкцій передбачених п.5.3 кредитного договору. У зв'язку з пріоритетністю розподілу внесених грошових коштів (п.2.2.3 умов договору) штраф погашається після процентів і перед тілом кредиту, тобто після внесення ОСОБА_3 22.07.2008 року суми у розмірі 520грн., за обов'язковим платежем залишилась заборгованість у розмірі 26грн. 20.08.2008 року (дата, що встановлена графіком) черговий платіж внесено не було, у зв'язку з чим у відповідності до п.5.3 договору нараховано штраф 146грн. Таким чином, беручи до уваги недоплату за липень 2008 року (26грн), щомісячний платіж за серпень 2008 року і суму штрафу за серпень 2008 року(146грн.), ОСОБА_3 повинна була погасити 3092грн. Проте 21.08.2008 року позичальником була внесена сума у розмірі 2950грн., що на 142грн. менше (3092грн.- 2950грн.), тому, проценти нараховувались за подвійною ставкою, тобто 40%. 22.09.2008 року позичальником внесена сума у розмірі 1700грн., з яких 142грн. пішли на погашення попереднього періоду, таким чином проценти за 22.09.2008 року нараховувались не в подвійному розміру а згідно п.1.1.3.1 (20%). Проте у зв'язку з неповною оплатою платежу за вересень 2008 року з 23.09.2008 року проценти нараховувались за подвійною процентною ставкою. 26.09.2008 року позичальником було сплачено 1300грн., що на 130,13грн. менше за необхідну (з врахуванням штрафу, що передбачено п.5.3. у розмірі 68,13грн.), тому проценти нараховувались за подвійною ставкою. 20.10.2008 року позичальником сплачено 2920грн., з яких 130,13грн. віднесено на погашення недоплати попереднього періоду, таким чином проценти за 20.10.2008рік нараховувались за звичайною ставкою відповідно до п.1.1.3.1 (20%). У зв'язку з неповною оплатою жовтневого платежу з 21.10.2008 року проценти нараховувались за подвійною ставкою. У листопаді 2008 року позичальник вніс платіж з порушенням графіку (21.11.2008 року замість 20.11.2008 року). У зв'язку з неповною оплатою платежу у листопаді 2008 року проценти нараховувались за подвійною ставкою. 18.12.2008 року позичальником внесено платіж у розмірі 150грн., яким були погашені недоплати попередніх періодів згідно до графіку, таким чином, починаючи з 18.12.2008 року нарахування процентів відбулось за звичайною ставкою (20%).

Не є прийнятним і довід скарги про те, що відповідач збільшуючи процентну ставку в односторонньому порядку порушив вимоги ст.1056-1 ЦК України, оскільки договір між сторонами було укладено 19 листопада 2007 року, тобто до введення в дію ст.1056-1 ЦК України, положення якої не мають зворотної дії.

Згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У ч. 2 ст. 652 ЦК України вказано, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Проте, позивачем не було доведено жодної з умов, одночасна наявність яких необхідна для розірвання договору на вимогу заінтересованої сторони, які давали б суду апеляційної інстанції підстави дійти висновку про розірвання кредитного договору №17/2007/980/0409/ЮМК 19.11.2007 року, укладений між ОСОБА_3 та відповідачем.

Що стосуються позовних вимог про встановлення суми заборгованості за кредитним договором, зобов'язання банку прийняти від ОСОБА_3 грошові кошти за дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, то судова колегія погоджується з тим, що у їх задоволенні судом відмовлено.

Відповідно до ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦПК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Отже, позивач при зверненні до суду з позовом в частині позовних вимог щодо встановлення суми заборгованості за кредитним договором, зобов'язання банку прийняти від ОСОБА_3 грошові кошти за дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, невірно обрав спосіб захисту порушеного права, оскільки чинним законодавством не передбачено такого способу захисту.

Керуючись ст. ст.303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2013 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: