РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/190/2670/13Головуючий суду першої інстанції:Проскурня С.М.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Бондарев Р. В.
РІШЕННЯ
"24" квітня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіБондарева Р.В.
СуддівЯковенко Л.Г. М’ясоєдової Т.М.
При секретаріГаліч Ю.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом представника ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_7 на рішення Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 18 лютого 2013 року
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2013 року представник позивачки звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, відповідачка, працюючи продавцем в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» на підставі трудового договору, укладеному між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 та ОСОБА_7, взяла в борг 32555,58 грн. та зобов'язалася повернути суму у повному обсязі, про що власноруч написала заяву. Але відповідачка грошей не повернула, у зв'язку з чим представник позивачки просив суд стягнути з відповідачки грошову суму у розмірі 32555,58 грн. та понесені судові витрати.
Рішенням Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 18 лютого 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на відшкодування завданої матеріальної шкоди 32555,58 грн. та понесені судові витрати.
На зазначене рішення представник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Зокрема зазначає, що позивачем заявлені вимоги про стягнення боргу, ніяких уточнень позивач не надавав, тому перекваліфікація судом першої інстанції боргових зобов'язань у матеріальну шкоду не має законних підстав і знаходиться поза межами позовних вимог. Також зазначає, що між сторонами відсутні позикові правовідносини та позивачем не надано доказів щодо нанесення відповідачкою матеріальної шкоди в зазначеній сумі.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_7, представник позивачки просить її відхилити як безпідставну.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_7, ОСОБА_6 та її представника, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існували правовідносини, які випливали із трудової діяльності, що підтверджується трудовим договором. Таким чином відповідачка несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну нею фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 під час виконання покладених на неї трудових обов'язків, розмір якої ОСОБА_7 визнавала.
Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За змістом частини другої цієї статті особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги.
За змістом заявленого позову представника позивачки ОСОБА_6 убачається, що вимоги заявлені на підставі норм цивільного права, які випливають з договірних позикових зобов'язань.
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що у період з 01.04.2009 року по 20.06.2012 року ОСОБА_7 перебувала у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, працювала продавцем. Договір зареєстровано в Красногвардійському районному центрі зайнятості.
Відповідно до заяви ОСОБА_7 від 06.05.2012 р., яка написана на ім'я ПП ОСОБА_8, ПП ОСОБА_6, під час роботи в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» вона взяла в борг 32555,58 грн., яку на час обліку 06.05.2012 р. визнала та зобов'язалася повернути у повному обсязі.
З постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 13.10.2012 р. за заявою ОСОБА_6 відносно шахрайських дій відповідачки убачається, що ОСОБА_7 під час виконання своїх обов'язків продавця без відома власника магазина брала продукти харчування на загальну суму 32555,58 грн., яку зобов'язалася повернути. У порушенні кримінальної справи відмовлено.
Вказані обставини підтверджуються і поясненням ОСОБА_7 від 08.10.2012 р.
У суді апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_6 пояснила, що гроші у зазначеному розмірі вона відповідачці не позичала, а про те, що на вказану суму ОСОБА_7 брала в магазині продукти харчування, їй стало відомо від неї особисто. Документальних доказів нестачі у позивачки немає.
Таким чином, встановлено, що зазначена у заяві ОСОБА_7 сума у розмірі 32555,58 грн. не є позикою, а тому нормами, на які представник позивачки посилався як на обґрунтування позову, а саме: ст. ст. 526, 530, 625 ЦК, а також ст. 1048 ЦК України не регулюється.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення порушенням ОСОБА_7 норм ст. ст. 130, 134 КЗпП України, які передбачають підстави матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення трудових обов'язків.
Разом з тим, таких вимог представник позивачки як і сама позивачка не заявляли, їх доводам суд першої інстанції оцінки не дав.
Фактично суд вийшов за межі позовних вимог, застосував до спірних правовідносин норми, якими позов обґрунтований не був. Таким чином були порушені принципи диспозитивності цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи.
За змістом ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 20.07.2012 р. ОСОБА_6 зареєстрована фізичною особою-підприємцем з 18.05.2001 р., а згідно з трудовим договором від 01.04.2009 р. він укладений з ОСОБА_7 саме фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6
Позов до суду поданий представником фізичною особи ОСОБА_6 , а не фізичної особи-підприємця, якою вона є.
На порушення вимог ЦПК України суд першої інстанції розглянув позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, хоча ця особа ніяких вимог до суду не заявляла.
Таким чином, суд фактично розглянув справу за позовом особи, яка його не заявляла.
Враховуючи вказані обставини справи у сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції допустив істотні порушення норм процесуального і матеріального права, які відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 18 лютого 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову представника ОСОБА_6 про стягнення боргу відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів