УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0191/810/2012Головуючий суду першої інстанції:Микитюк О.А.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Кустова І.
"07" травня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіКустової І.В.,
СуддівПритуленко О.В., Ломанової Л.О.,
При секретаріКовтун Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору довічного утримання та визнання права власності в порядку спадкування за законом, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 02 квітня 2012 року
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач ОСОБА_6, яка є правонаступником ОСОБА_8, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору довічного утримання укладеного 14 квітня 2005 року між ОСОБА_9 та відповідачем та визнання права власності в порядку спадкування за законом на Ѕ частину домоволодіння з господарськими спорудами розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Вимоги позову мотивовані тим, що 14 квітня 2005 року її колишній чоловік ОСОБА_9 уклав з відповідачем договір довічного утримання, відповідно до якого передав у власність останньої вказану частину домоволодіння. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер. Вважає, що вказаний договір є недійсним, оскільки на час його укладення ОСОБА_9 мав тяжке захворювання головного мозоку, потребував сторонньої допомоги, переніс інсульт, тому не міг керувати своїми діями та розуміти їх значення.
Крім того, син позивача ОСОБА_8 прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_9, оскільки був зареєстрованим та проживав у вказаному домоволодінні. Після смерті сина позивач прийняла спадщину, у зв'язку з чим має право на вказану частку домоволодіння.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 02 квітня 2012 року позов задоволений: визнано недійсним договір довічного утримання, укладений 14 квітня 2005 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7; визнано за позивачем право власності в порядку спадкування за законом на Ѕ частину домоволодіння з господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.
На думку апелянта, судом не прийнято до уваги численні докази того, що ОСОБА_9 при укладенні договору довічного утримання міг усвідомлювати значення своїх дій, а висновок експерта про його стан здоров'я зроблено тільки на підставі медичних документів.
Зазначає, що суд помилково виходив з факту прийняття спадщини ОСОБА_8 та застосував положення частини 3 статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки останній в квартирі батька не проживав. ОСОБА_8 взагалі не міг прийняти спадщину, оскільки половина домоволодіння на час смерті спадкодавця ОСОБА_9 вже належала відповідачу.
Позивач не є стороною спірної угоди, тому взагалі не може її оспорювати, а крім того, як правонаступник ОСОБА_8, вона не втратила можливість реалізувати свої права через нотаріальну контору.
Вважає, що суд помилково не застосував наслідки спливу позовної давності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши осіб, що з'явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до положень частини 3 статті 203, статей 215, 216, 225 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним у разі смерті цієї особи за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені; недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Судом встановлено, що 14 квітня 2005 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 укладено договір довічного утримання, відповідно до якого останнім передано у власність позивача Ѕ частину жилого будинку з відповідною часткою надвірних будівель, який розташований на земельній ділянці, наданій для його обслуговування, за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_7 зобов'язалася довічно утримувати ОСОБА_9; право власності за ОСОБА_7 на вказане майно зареєстровано 27 квітня 2005 року (а.с. 4-6 т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер (а.с.12 т.1).
Згідно висновку посмертної судової - психіатричної експертизи № 706 від 24 травня 2007 року ОСОБА_9, страждав органічним розладом особистості внаслідок судинного захворювання головного мозку та інших соматичних захворювань; за своїм психічним станом здоров'я він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними на момент укладення договору довічного утримання 14 квітня 2005 року (а.с. 104-112 т.1, 6-9 т.2).
Суд першої інстанції, дослідивши ці обставини справи та надавши оцінку, як письмовим доказам, так й поясненням нотаріуса та свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, дійшов правильного висновку про необхідність задоволення позову в частині визнання договору довічного утримання недійсним.
Відповідно до положень статті 1222, частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємцями за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини; спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 (чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини; доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути, зокрема, реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
З матеріалів справи вбачається, що на час смерті ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_1) син померлого ОСОБА_8 був зареєстрований у спірному домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 (домова книга - а.с. 7- 9, 40-41 т.1).
Сторони не заперечують, що після смерті батька ОСОБА_8 із заявою про прийняття спадщини до Першої Феодосійської державної нотаріальної контори не звертався, але від прийняття спадщини не відмовлявся.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, його спадкоємцем є мати - позивач ОСОБА_6 (а.с.208-210 т.1).
Оскільки ОСОБА_8 після смерті батька свідоцтво про право на спадщину не отримав, у позивача ОСОБА_6 відсутня можливість одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину після смерті сина, тому її вимоги про визнання права на спадщину підлягають розгляду у судовому порядку, на чому наголосив у своїх роз'ясненнях Пленум Верховного Суду України (пункт 23 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування»).
Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на Ѕ частину спірного домоволодіння.
Звертаючи увагу на вищевикладене, колегія суддів не може погодитися з доводом апеляційної скарги про неналежну оцінку доказів судом першої інстанції, оскільки місцевим судом виконані вимоги статті 212 ЦПК України: з позиції належності, допустимості та достовірності оцінено кожний наданий сторонами доказ окремо, а також в їх взаємному зв'язку у сукупності.
Довід апелянта про необґрунтоване застосування місцевим судом положень частини 3 статті 1268 ЦК України спростовується даними про реєстрацію ОСОБА_8 у домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 з 1992 року, що є достатнім підтвердженням його права на спадкування та отримання відповідного свідоцтва у нотаріальній конторі.
Враховуючи положення частини 1 статті 216 ЦК України (недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю), колегія суддів знаходить хибним твердження апелянта про відсутність у складі спадщини ОСОБА_9 спірного домоволодіння, як об'єкту спадкових прав.
Не можливо також погодитися з посиланням апелянта на відсутність у ОСОБА_6 права на оспорювання договору довічного утримання, оскільки цим правочином безпосередньо зачіпається її право на спадкування після смерті сина.
З огляду на те, що ОСОБА_8 08 липня 2005 року звернувся до суду з вимогами про визнання договору довічного утримання недійсним на підставі положень статті 225 ЦК України, тобто в межах трирічної позовної давності після смерті батька (стаття 257 ЦК України), а його правонаступник ОСОБА_6, вступивши у справу, підтримала ці вимоги, колегія суддів не може погодитися з доводом апелянта про помилкове незастосування судом наслідків спливу позовної давності у цій справі.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 02 квітня 2012 року - залишенню без змін.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 02 квітня 2012 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
І.В. Кустова Л.О. Ломанова О.В. Притуленко