РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/0191/596/2012Головуючий суду першої інстанції:Сич М.Ю.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

РІШЕННЯ

"17" квітня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівКустової І.В., Приходченко А.П.,

При секретаріКувшиновій А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, виконавчого комітету Судацької міської ради АР Крим, третя особа - відділ приватизації Судацької міської ради АР Крим, про визнання незаконними та скасування розпорядження про приватизацію, зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 25 січня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, виконавчого комітету Судацької міської ради АР Крим, у якому просить: визнати незаконними та скасувати п. 1.6 Розпорядження № 28-п від 16 грудня 2002 року «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_7, що проживає у АДРЕСА_1 та п. 1.2 Розпорядження № 10-п від 18 червня 2003 року «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_6, що проживає у АДРЕСА_2; зобов'язати ОСОБА_7 привести загальний санвузол, розташований між квартирами НОМЕР_1 та АДРЕСА_2 до стану, що існував до приватизації.

Позов мотивований тим, що до приватизації сторонами вищезазначених квартир у їх загальному користуванні перебував санвузол, що розташований на сходовій клітині. При приватизації квартир за оспорюваними пунктами вищенаведених розпоряджень «Про приватизацію державного житлового фонду» відповідачу передану у власність 3/4 зазначеного санвузлу, а йому лише 1/4 , що складає 1,8 кв.м. Проте такі розпорядження про приватизаціє не відповідають нормам закону та порушують його права. Санвузол є допоміжним приміщенням і відповідно до положень ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» передається у спільну власність громадянам одночасно з приватизацією ними квартир в багатоквартирному будинку, а тому його приватизація сторонами є незаконною. Крім того, йому надано у власність санвузол площею 1,8 кв.м., що не відповідає п. 2.27 ДБН В:2.2-15-2005 Жилі будинки; Загальні положення.

Позивач вважає, що його права підлягають захисту у визначений ним спосіб, а тому просить позов задовольнити. Одночасно ставить питання про поновлення позовної давності.

Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 25 січня 2012 року у позові відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, надання неналежної оцінки доказам, просить рішення суду скасувати та ухвалити по суті позовних вимог.

В апеляційній скарзі йдеться про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання спірних розпоряджень про приватизацію незаконними та їх скасування.

Крім того, на думку апелянта суд першої інстанції необґрунтовано застосував наслідки спливу позовної давності, не врахувавши, що позивач просив їх поновити, оскільки строк пропущений з поважних причин.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до п.1.6 розпорядження Судацької міської ради АР Крим № 28-п від 16 грудня 2002 року на підставі ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_7 передано в приватну власність квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 40,2 кв.м., про що видано свідоцтво про право приватної власності на вказану квартиру.

Розпорядженням Судацької міської ради АР Крим № 10-п від 18 червня 2003 року (п.1.2) ОСОБА_6 на підставі здійсненого за його заявою та ним погодженого розрахунку площі безкоштовно приватизованої квартири, передано в приватну власність квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 35,1 кв.м.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для визнання незаконними та скасування п. 1.6 Розпорядження № 28-п від 16 грудня 2002 року «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1 та п. 1.2 Розпорядження № 10-п від 18 червня 2003 року «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_2, а також для зобов'язання ОСОБА_7 привести загальний санвузол, розташований між квартирами НОМЕР_1 та АДРЕСА_2 до стану, що існував до приватизації.

З таким висновком погоджується колегія суддів виходячи з такого.

Відповідно до положень ст. 1 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» Приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (ст. 2 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно ст. 3 Вищенаведеного Закону приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.

Громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення. Відомості про займані наймачем приміщення та їх площу наводяться згідно з інвентаризаційними матеріалами, які зберігаються у державному підприємстві по обслуговуванню житла. При відсутності інвентаризаційних матеріалів або невідповідності їх інформації фактичному стану, що викликано проведенням ремонту чи реконструкцією будинку, підприємство по обслуговуванню житла відновлює їх через бюро технічної інвентаризації. Уточнення необхідних для приватизації квартир (будинків) даних шляхом обстеження можуть здійснювати підприємства, на які покладено обов'язки оформлення документів по приватизації державного житлового фонду. Оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданою до неї довідкою про склад сім'ї та займані приміщення, а також документ, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються. Зареєстрована заява передається підприємству по оформленню документів. Орган приватизації, в разі потреби, уточнює необхідні для розрахунків дані залежно від складу сім'ї і розміру загальної площі квартири (будинку), оформляє розрахунки та видає розпорядження. (Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян затверджений наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р. N 56, чинний на момент виникнення спірних правовідносин.)

Згідно довідці про склад сім'ї та займані приміщення, виданої позивачу при приватизації ним квартири, останній на момент приватизації був наймачем квартири АДРЕСА_2 загальною площею 35,1 кв.м., до складу якої входив зокрема санвузол площею 1,8 кв.м.

Розрахунок площі зазначеної квартири безоплатно приватизованої здійснений також виходячи із загальної площі 35,1 кв.м., який підписаний ОСОБА_6

Ті обставини, що ОСОБА_6 фактично був наймачем квартири АДРЕСА_2 загальною площею 35,1 кв.м., до складу якої входив санвузол саме площею 1,8 кв.м. і погоджувався з такою її приватизацією знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.

За таких обставин та виходячи із суті приватизації (передача квартир у власність її наймачу(ам)) колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування п. 1.2 розпорядження № 10-п від 18 червня 2003 року «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_2, загальною площею 35,1 кв.м.

Також погоджується колегія суддів із відмовою судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування п. 1.6 Розпорядження № 28-п від 16 грудня 2002 року «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦПК України та ст.ст. 15, 16 ЦК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом наведених норм закону випливає, що обов'язковою умовою задоволення вищезазначених позовних вимог є встановлення факту порушення прав позивача розпорядженням № 28-п від 16 грудня 2002 року «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Судацького міського суду АР Крим від 30 жовтня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, виконкому Судацької міської ради про визнання приватизації житла недійсною встановлено, що при приватизації ОСОБА_7, квартири АДРЕСА_1 права ОСОБА_6 порушені не були.

Вказане судове рішення набрало законної сили.

За таких обставин суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування п. 1.6 Розпорядження № 28-п від 16 грудня 2002 року «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1 та п. 1.2 Розпорядження № 10-п від 18 червня 2003 року «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_2, та як наслідок і у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_7 привести загальний санвузол, розташований між квартирами НОМЕР_1 та АДРЕСА_2 до стану, що існував до приватизації, оскільки вони заявлені як похідні від перших.

Твердження апелянта про те, що вищенаведені розпорядження є незаконними в силу того, що за ними передані у приватну власність квартири разом із допоміжними приміщеннями, а саме санвузлами, що суперечить вимогам ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» є неспроможними.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Між тим допоміжними приміщеннями вважаються приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (Наказ "Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій" від 17.05.2005 N 76).

Санвузол віднесений до підсобних приміщень квартири і не є допоміжним приміщенням у розумінні вищенаведеної норми закону, приватизація яких заборонена.

Згідно технічної документації на вказані квартири НОМЕР_1 та АДРЕСА_2 на час їх приватизації наявні два приміщення санвузлу, кожен з яких віднесено до відповідної квартири (а.с.7,8,32-33).

Також не заслуговують посилання апелянта на ДБН В.2.2-15-2005 Житлові будинки. Основні положення, які встановлюють мінімальні розміри санвузлу, а саме 3.8 кв.м., оскільки вказані ДБН на момент виникнення спірних правовідносин не набули чинності.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність зазначених висновків суду першої інстанції і підстав для скасування рішення суду в цій частині не містять.

Разом з тим колегія суддів не може погодитись із застосуванням судом першої інстанції наслідків пропуску позовної давності.

Відповідно до положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

З наведених норм закону вбачається, що за пропуском позовної давності може бути відмовлено лише за умов встановлення факту порушення прав позивача. У разі необґрунтованості позовних вимог підстави для відмови у позові за пропуском позовної давності відсутні.

Однак, суд першої інстанції, у супереч вищенаведеним нормам закону застосував наслідки пропуску позовної давності одночасно з відмовою у позові за його необґрунтованістю.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України порушення судом норм матеріального права є підставою для зміни рішення суду.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 3 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 25 січня 2012 року - задовольнити частково.

Рішення Судацького міського суду АР Крим від 25 січня 2012 року - змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення суду посилання суду на застосування наслідків спливу позовної давності, як на підставу для відмови у позові.

В решті рішення Судацького міського суду АР Крим від 25 січня 2012 року - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Т.С. Авраміді А.П. Приходченко І.В. Кустова