УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0191/296/2012Головуючий суду першої інстанції:Левченко В.П.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т.

"27" березня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.

СуддівПриходченко А.П., Іщенка В.І.,

При секретаріКувшиновій А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Керченського міського суду АР Крим від 14 грудня 2011 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У травня 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог просить припинити право власності відповідача на ? частку квартири АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на спірну квартиру в цілому, тобто на ? частку, яка належала відповідачу з виплатою ОСОБА_7 компенсації вартості частки в розмірі 52 312 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_6 є власником ? часток, а відповідач ? частки квартири АДРЕСА_1. Частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі. Посилаючись на положення ст.365 ЦК України просить позов задовольнити.

Заочним рішення Керченського міського суду АР Крим від 14 грудня 2011 року у позові ОСОБА_6 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні спору не прийняв до уваги правила ст. 365 ЦК України.

Так в якості доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції вимог ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України та зазначає, що суд не дослідив усі обставини справи, не дав відповідну оцінку доказам добутим в ході розгляду справи, що привело до неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідач в судове засідання не з'явився. Відповідач викликався в суд через оголошення у пресі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 є власником ? часток квартири АДРЕСА_1.

Відповідачу ОСОБА_7 на праві власності належить ? частка квартири АДРЕСА_1.

Загальна площа спірної квартири складає 61 кв.м. до числа якої входить чотири жилих кімнат площею відповідно: 10,4 кв.м., 17,2 кв.м., 9,4 кв.м., 7,7 кв.м., коридор 6,1 кв.м., кухня 5,6 кв.м., ванна кімната 2,4 кв.м., туалетна кімната 1,1 кв.м., комора 1,1 кв.м.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для припинення права власності відповідача на ? частку квартири АДРЕСА_1 за правилами ст. 365 ЦК України відсутні.

З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до

Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна

приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17

липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав

людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та

протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності

права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне

користування своїм майном та закріплює право власника володіти,

користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд

вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю

волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України). Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (ст.ст. 355, 358 ЦК України).

Статтею 365 ЦК України, на яку позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог, встановлено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених п.п. 1 - 3 ч. 1 ст. 365 ЦК України випадку, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Відповідно до положень ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З наведеного випливає, що умовою задоволення даного позову є доведення позивачем наявності будь-якого з передбачених п.п. 1 - 3 ч. 1 ст. 365 ЦК України та того факту, що припинення зазначеного права відповідача не завдасть істотної шкоди його інтересам.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Під істотною шкодою інтересам особи слід також розуміти відсутність можливості захистити своє право на житло шляхом придбання іншого житла за рахунок компенсації вартості частки, право на яке припиняється.

При цьому слід враховувати баланс інтересів всіх співвласників.

Однак позивачем не надано суду фактичних даних, на підставі яких, можливо було б встановити відсутність вищенаведених негативних наслідків для ОСОБА_7 внаслідок припинення його права на частку у спільному майні.

Матеріали справи не містять відомостей чи має відповідач у власності інше житло, водночас ст. 47 Конституції України проголошує, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду, чи можливо за рахунок компенсації вартості частки, яка становить 52 312 грн., придбати інше житло.

Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено, що припинення права власності відповідача на його частку не завдасть істотної шкоди його інтересам.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував, що частка відповідача є неподільною, оскільки не може бути виділена в натурі, що підтверджено висновком судової експертизи, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки сама по собі неможливість виділення частки в натурі за приписами ст.365 ЦК України не може бути підставою для припинення права власності на частку.

Посилання апелянта на положення п.5 ч.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» не є підставою для скасування рішення суду, оскільки матеріали справи не містять відомостей про те, що сумісне користування квартирою неможливе, а ОСОБА_7 забезпечений іншою жилою площею.

Суд першої інстанції з урахуванням роз'яснень п.3 ч.6 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України про те, що у разі якщо виділ частки квартири в натурі неможливий, окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності, правильно не погодився з висновком експерта про те, що спільне володіння і користування квартирою є неможливим, оскільки на ? частки відповідача припадає одна з чотирьох кімнат квартири.

Враховуючи вищенаведені обставини у їх сукупності, оскільки сама по собі неможливість виділення частки в натурі не надає підстав для застосування правил ст. 365 ЦК України щодо припинення права на частку, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для ухвалення рішення про припинення права власності відповідача на ? частку квартири АДРЕСА_1 правильним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення суду в апеляційному порядку, рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити

Заочне рішення Керченського міського суду АР Крим від 14 грудня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Т.С. Авраміді А.П. Приходченко В.І. Іщенко