УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0191/298/2012Головуючий суду першої інстанції:Цветков О.Я.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т.
"21" лютого 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіАвраміді Т.С.
СуддівІщенка В.І., Приходченко А.П.
При секретаріКувшиновій А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до відділу Державної виконавчої служби Керченського міського управління юстиції АР Крим про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 19 грудня 2011 року
В С Т А Н О В И Л А :
У серпні 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ВДВС Керченського МУЮ АР Крим, у якому просить стягнути з відповідача у відшкодування матеріальної шкоди у 11645,60 грн., що становить еквівалент 40000 російських рублів, компенсацію моральної шкоди у розмірі 5000 грн.
Вимоги позову мотивовані тим, що рішенням Керченського міського суду АР Крим від 18 січня 2006 року з позивача на користь ОСОБА_7 стягнуто аліменти на утримання двох доньок у розмірі 1/3 частини заробітку щомісячно, але не менше неоподаткованого мінімуму доходів громадян на кожну з дітей, починаючи з 28 листопада 2011 року і до досягнення ними повноліття. Вказане рішення позивач виконував належним чином. Державним виконавцем, за відсутністю на то підстав був збільшений розмір аліментів, що стягуються, у зв'язку з чим виникла заборгованість. Ухвалою Керченського міського суду від 28 квітня 2011 року, у зв'язку з виникненням вищезазначеної заборгованості, за поданням ВДВС Керченського МУЮ в АР Крим, позивача було тимчасово обмежено у праві виїзду за межи України. Вказана ухвала Керченського міського суду ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 07 липня 2011 року була скасована. Проте, у зв'язку з безпідставним обмеженням у праві виїзду за межи України, ОСОБА_6 не зміг скористатися пропозицією про прийняття його на посаду заступника директора ТОВ «ДонСтрой», що знаходитися в м. Таганрог РФ з окладом 40000 російських рублів. Посилаючись на положення ст.ст.22, 1172 ЦК України та ч.2 ст.87 Закону України «Про виконавче провадження» просив стягнути з відділу Державної виконавчої служби Керченського міського управління юстиції АР Крим матеріальну та моральну шкоду.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 19 грудня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та надання неналежної оцінки доказам, просить рішення суду скасувати та постановити нове, якім задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про недоведеність позивачем вимог про відшкодування матеріальної шкоди та відсутність правових підстав для стягнення компенсації моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Керченського міського суду АР Крим від 18 січня 2006 року з позивача на користь ОСОБА_7 стягнуто аліменти на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини заробітку щомісячно, але не менше неоподаткованого мінімуму доходів громадян на кожну дитину, починаючи з 28 листопада 2011 року і до досягнення ними повноліття. На підставі даного рішення суду був виданий виконавчий лист і державним виконавцем ДВС Керченського МУЮ 7 лютого 2006 року відкрито виконавче провадження.
26 квітня 2011 року державний виконавець звернувся до Керченського міського суду АР Крим із поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України, мотивуючи його наявністю у останнього заборгованості зі сплати вищезазначених аліментів.
Ухвалою Керченського міського суду АР Крим від 28 квітня 2011 року подання державного виконавця задоволено: обмежено ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України.
Ухвалою Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії від 7 червня 2011 року вказану ухвалу Керченського міського суду скасовано та постановлено нову про відмову у задоволенні вищезазначеного подання державного виконавця.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про державну виконавчу службу" державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Таким чином, у розумінні цієї норми державний виконавець не є окремим суб'єктом, а є представником влади, який здійснює свої повноваження від імені держави в системі органів державної влади - державної виконавчої служби.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
З урахуванням наведеного, а також ст. 11 Закону України «Про виконавчу службу» та ч.2 ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження" шкода, заподіяна державним виконавцем, громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягає відшкодуванню в порядку передбаченому законом.
Такий порядок встановлений ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», яка вказує на те, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).
Вказана стаття передбачає спеціальні підстави і умови відповідності при завданні фізичній або юридичній особі шкоди у позадоговірних правовідносинах, які відрізняють їх від інших норм, що містять загальні правила позадоговірної (деліктної) відповідальності у цивільно-правових правовідносинах і полягають у спеціальному суб'єктному складі відповідальних осіб, спеціальній сфері діяльності цих суб'єктів та характері їх дій (владно-адміністративний, юридично-обов'язковий, односторонній).
За змістом п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (Бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження» і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.
Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Однак, як вбачається зі змісту позову, ОСОБА_6 просить стягнути шкоду саме з відділу Державної виконавчої служби Керченського міського управління юстиції АР Крим, посилаючись на обмеження позивача у праві виїзду за межі України, компетентним органом у вирішенні цього питання, згідно положень ст.377-1 ЦПК України, є суд, який вирішує його на підставі подання державного виконавця.
Посилання апелянта на незаконні дії державного виконавця, які встановлені окремою ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 07 червня 2011 року (зокрема, внесення необґрунтованого подання про тимчасове обмеження позивача) не є підставою для скасування рішення суду, оскільки завдання шкоди позивач пов'язує саме з обмеженням останнього у праві виїзду, а тому не можна вважати збитки, які просить стягнути позивач, такими, що завдані державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження, як це передбачено положеннями ст.86 Закону України «Про виконавче провадження».
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди №4 від 31 березня 1995 року (із наступними змінами і доповненнями) передбачено, що при розгляді справ за позовом про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції України, при встановленні факту заподіяння моральної шкоди бездіяльністю органу місцевого самоврядування або його посадовими особами при здійсненні своїх повноважень, моральна шкода підлягає відшкодуванню за рахунок держави або органів місцевого самоврядування.
За тих підстав, що позивач пов'язує завдання моральної шкоди незаконним обмеженням останнього у праві виїзді, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні цих вимог ОСОБА_6 до відділу державної виконавчої служби.
Аналіз зібраних по справі доказів, які всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо досліджені судом з додержанням правил належності доказів та допустимості правил доказування, враховуючи достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог про відшкодування шкоди, заявлених ОСОБА_6 до відділу Державної виконавчої служби Керченського міського управління юстиції АР Крим. Згідно ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 19 грудня 2011 року - відхилити.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 19 грудня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.
Т.С. Авраміді А.П. Приходченко В.І. Іщенко