УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0191/303/2012Головуючий суду першої інстанції:Сич М.Ю.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т.

"28" лютого 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.

СуддівПриходченко А.П., Іщенка В.І.

При секретаріКувшиновій А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання договору позики, визнання договору в частині визначення процентів неукладеним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на заочне рішення Судацького міського суду АР Крим від 06 грудня 2011 року

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2011 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7, у якому просить розірвати договір позики, укладеного між сторонами та визнати його в частині нарахування та обов'язку сплати 3% щомісячно неукладеним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між нею та відповідачем 08 вересня 2008 року був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_7 строком до вересня 2009 року грошові кошти у сумі 20000 доларів США зі сплатою за користування грошовими коштами 3% щомісячно, про що було складено розписку. Проте внаслідок критичної ситуації, яка склалася на фінансовому ринку України у вересні 2008 року, відбулося знецінення гривні у відношенні до долара США, що призвело до неможливості виконання нею свого зобов'язання перед ОСОБА_7 та збільшило обсяг її обов'язків перед позикодавцем. Крім того, суттєві умови договору позики суперечать діючому законодавству, зокрема договір містить умови про нарахування відсотків за користування грошовими коштами без зазначення валюти сплачуваних відсотків, що не може бути покладено в обов'язок позивачки, оскільки позикодавець не є фінансовою установою.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_6 звернулася до суду із вказаним позовом і просить його задовольнити.

Заочним рішенням Судацького міського суду АР Крим від 06 грудня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Судацького міського суду АР Крим від 28 грудня 2011 року у задоволенні заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Не погодившись з рішенням, суду представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_8, подав апеляційну скаргу, в якій на посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення суду, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що при вирішенні спору суд необґрунтовано не застосував до спірних правовідносин положення ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Також судом проігнорована та обставина, що в розписці не зазначені умови повернення відсотків та не визначена їх валюта, що свідчить про те, що позивач їх ніколи не визнавала, а відповідач погоджувалась з цим.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що зміна курсу долара до національної валюти та її значне знецінення протягом 4 кварталу 2008 року відповідно до умов, передбачених ст. 652 ЦК України, є істотною зміною обставин, які позивачка не могла передбачити, а якщо б могла це зробити, то не уклала б такий договір позики.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідачки, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, між сторонами 08 вересня 2008 року був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_7 строком до вересня 2009 року, грошові кошти у сумі 20000 доларів США зі сплатою за користування грошовими коштами 3% щомісячно, про що було складено розписку.

ОСОБА_6 частково виконала зобов'язання за договором позики, сплативши 4 серпня 2009 року 15400 грн. та 800 доларів США, 9 вересня 2009 року 1910 доларів США, 6 серпня 2010 року 5000 грн., 1 жовтня 2010 року 3100 доларів США.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про розірвання договору позики, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості та безпідставності.

З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Законодавець передбачає розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин (652 ЦК України).

Відповідно до вищенаведеної норми закону у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Як на такі обставини, в обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_6 посилається на зміну курсу долара до національної валюти та її значне знецінення протягом 4 кварталу 2008 року.

Однак, укладаючи спірний договір позики в іноземній валюті, сторони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

У позичальника існувала можливість передбачення в момент укладення договорів зміни курсу гривні відносно іноземних валют, ураховуючи динаміку зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні - і її девальвації.

Крім того, положення ст. 652 ЦК України пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України.

Позивач, яка була заінтересованою в укладанні спірного договору, не надала достатніх доказів про те, що у зв'язку з фінансовою кризою, виконання договору позики, призвело до порушення її майнових інтересів і позбавлення її того, на що вона розраховувала при його укладенні.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованому висновку про те, що викладені у позові обставини, відповідно до наведених норм закону, не можуть бути підставою для зміни або розірвання кредитного договору.

Розірвання спірного договору за обставинами, на які посилається позивач (збільшення курсу іноземної валюти, яке він не міг передбачити), також не передбачені і самими умовами договору.

Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що зміна курсу долара до національної валюти та її значне знецінення протягом 4 кварталу 2008 року відповідно ст. 652 ЦК України не є підставою для розірвання договору.

Також погоджується колегія суддів з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання спірного правочину в частині визначення процентів неукладеним.

За змістом ст. 3 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України, яка не передбачає такий спосіб як визнання правочину неукладеним.

Таким чином вимога про визнання правочину (договору або його частини) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою (Пленум Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

З огляду на вищевикладене не заслуговують на увагу твердження апелянта про те, що відповідно до ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» за спірним договором не можуть сплачуватись проценти, оскільки відповідач не є відповідним суб'єктом, а також про те, що в розписці не зазначені умови повернення відсотків та не визначена їх валюта, що свідчить про те, що позивач їх ніколи не визнавала, а відповідач погоджувалась з цим.

Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що спірні правовідносини вказаний Закон не регулює.

Аналіз зібраних по справі доказів, які всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо досліджені судом з додержанням правил належності доказів та допустимості правил доказування, враховуючи достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження судом першої інстанції, при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду і підстав для скасування рішення суду не містять.

Оскільки оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, відповідно до положень ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на заочне рішення Судацького міського суду АР Крим від 06 грудня 2011 року - відхилити.

Заочне рішення Судацького міського суду АР Крим від 06 грудня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Т.С. Авраміді А.П. Приходченко В.І. Іщенко