УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0191/215/2012Головуючий суду першої інстанції:Самойлова О.В.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Іщенко В.

"20" березня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіІщенка В.І.,

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріКовтун Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 і ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про стягнення суми виконаного зобов'язання за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 08 липня 2011 року,

В С Т А Н О В И Л А :

16 листопада 2009 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8 про стягнення суми виконаного зобов'язання за кредитним договором №39 від 19.02.2007 року у розмірі 148987,52 грн., по 74493,76 грн. кожному.

Позовні вимоги мотивовано тим, що за кредитним договором №39 від 19.02.2007 року ОСОБА_8 отримала кредит у розмірі 125000 грн. у ВАТ «Державний ощадний банк України» строком до 18 лютого 2017 року. У забезпечення умов договору між банком та ОСОБА_6 і ОСОБА_7 укладено договір іпотеки, за яким у іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1. ОСОБА_8 умови договору не виконувала і за період з 19.112007 року по 19.04.2008 року виникла прострочена заборгованість у розмірі 148987,52 грн., яку вони сплатили і яку просять стягнути з відповідача, яка відмовилася повертати сплачені ними кошти.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 08 липня 2011 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 37246 грн. 88 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_6 і ОСОБА_7 не погодилися з рішенням суду і подали на нього апеляційну скаргу, в якій просять оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апелянти посилаються на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин по справі і надання неналежної правової оцінки доказам.

Апелянти зазначають, що суд мотивував рішення тим, що кредит брався ОСОБА_6 і ОСОБА_8 в інтересах сім'ї, а тому ОСОБА_6 повинен відповідати по грошових зобов'язаннях нарівні з ОСОБА_8 відповідно до ст.65 СК України і він виплатив половину зобов'язання по кредиту, а ОСОБА_7 не позбавлена права вимоги з нього Ѕ частки, виплаченої нею за договором суми. Однак, суд не встановлював, які долі були внесені кожним з них при погашенні кредиту і не міг ділити кредитні обов'язки порівну. Після розлучення ОСОБА_6 і ОСОБА_8 майно не ділили, а тому не можна застосовувати норми ст.65 СК України на кредитні правовідносини і суд вийшов за межі заявлених позовних вимог. Відносно ОСОБА_7 на правовідносини по договору іпотеки взагалі не можуть розповсюджуватися норми сімейного законодавства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6 і ОСОБА_7, суд виходив з того, що правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами ст. 556 ЦК України, ст. 42 Закону України «Про іпотеку», ст. 65 СК України.

Суд зазначив, що в судовому засіданні встановлено та визнається позивачами, що кредитні кошти отримані ОСОБА_8 на споживчі цілі та витрачені на потреби сім'ї, так як були куплені автомобіль і побутова техніка та виплачені зобов'язання за іншими кредитними договорами. Пославшись на ч. 4 ст. 65 ЦПК України, суд зазначив про те, що кредитний договір від 19.02.2007 року був укладений ОСОБА_8 в період перебування у шлюбі з ОСОБА_6 в інтересах сім'ї, а тому створює обов'язки для другого подружжя - ОСОБА_6, оскільки одержані за договором грошові кошти, використані в інтересах сім'ї. ОСОБА_6 повинен нести відповідальність за зобов'язаннями, що виникли із умов кредитного договору у рівних частках з ОСОБА_8, а ОСОБА_7 не позбавлена права вимагати від відповідача частини виплаченої нею за кредитним договором грошової суми. Суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_6 не підлягають задоволенню, а вимоги ОСОБА_7 підлягають частковому задоволенню та з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 підлягає стягненню 37246, 88 грн., що складає Ѕ частку від 74493,76 грн., які сплачені нею у погашення кредиту.

З висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони зроблені на підставі ретельно досліджених доказів, яким надана належна правова оцінка.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

ОСОБА_6 та ОСОБА_8 з 16.10.1999 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 12 серпня 2008 року і в шлюбі мають трьох неповнолітніх дітей, які проживають з матір'ю (а.с.8,10).

19 лютого 2007 року ОСОБА_8 та ВАТ «Державний ощадний банк України» уклали кредитний договір №39, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 125000 грн. на 120 місяців зі строком остаточного повернення 18 лютого 2017 року, на споживчі потреби (а.с.12-14).

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_6, ОСОБА_7 уклали договір іпотеки, згідно умов якого іпотекодавці/майнові поручителі, як майнові поручителі боржника ОСОБА_8 (а.с.15-19).

За період з 20.12.2007 року по 24.09.2009 року виникла заборгованість по кредиту та відсотках у сумі 148978,52 грн., яка була виплачена майновими поручителями ОСОБА_7 та ОСОБА_6, що підтверджується довідкою Феодосійського відділення № 4550 ВАТ «Державний ощадний банк України» від 12.10.2009 року (а.с.23).

Відповідно до ст. 556 ЦК України, після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом неповно з'ясовано розмір часток сплаченої заборгованості кожним позивачем в рахунок погашення боргу, є безпідставними, оскільки, позивачі у позовній заяві просити стягнути на користь кожного по 74493,76 грн., визнаючи, що сплата ними проведена в рівних частках.

Також, в довідці №2284 від 12.10.2009 року, яку надано позивачами, зазначено що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 сплатили 148987 грн. 52 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитом.

В спростування вказаних обставин позивачі не надали доказів, а тому суд правомірно прийшов до висновку про сплату ними боргу у рівних частках.

Суд правомірно застосував до спірних правовідносин положення ст.65 СК України, оскільки в період укладення ОСОБА_8 кредитного договору ОСОБА_8 та ОСОБА_6 перебували у шлюбі.

Грошові кошти за кредитним договором відповідачу були передані в період перебування їх у шлюбі і відповідно до ст. 60 СК є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та були витрачені на потреби сім'ї.

Виходячи з положень ст.65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використано в інтересах сім'ї і незалежно від припинення шлюбу не звільняє подружжя від зобов'язань за кредитом.

Суд правомірно зазначив, що ОСОБА_6 був зобов'язаний провести сплату Ѕ частки боргу за кредитом, що ним і було зроблено, а ОСОБА_7 має право стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 суми виконаного нею зобов'язання за кредитним договором.

Суд повно та всебічно з'ясував обставини у справі, дав належну правову оцінку доказам і ухвалив рішення з дотриманням вимог статті 213 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 і 2 ст.308 Цивільного процесуального кодексу України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Вважаючи рішення суду правильним, обґрунтованим та таким, що ухвалено з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, з урахуванням усіх суттєвих обставин у справі та наданням належної правової оцінки доказам, які надавалися сторонами, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 і ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 08 липня 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді: В.І. Іщенко Т.С. Авраміді А.П. Приходченко