РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/0191/368/2012Головуючий суду першої інстанції:Українець Л.І.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

РІШЕННЯ

"28" лютого 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.

СуддівПриходченко А.П. Іщенка В.І.

При секретаріКувшиновій А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 17 листопада 2011 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2011 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про зобов'язання спростувати недостовірну інформацію, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_8 працює лікарем-ендокринологом в Багерівський районній лікарні м. Керчі АР Крим. 01 липня 2011 року від ОСОБА_7 на ім'я головного лікаря Ленінської центральної районної лікарні ОСОБА_9 поступила скарга з проханням вжити заходів до ОСОБА_6, у брутальній, принизливій, непристойній формі, що принижує її гідність, честь та ділову репутацію. Внаслідок дій відповідача вона зазнала моральних страждань, яку оцінює у розмірі 20000 грн.

Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 17 листопада 2011 року позов задоволено частково. Визнані такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_6 висловлені у зверненні ОСОБА_7 образливими твердженнями ОСОБА_7 в листі без зазначення адресата, який був предметом розгляду, як звернення, головним лікарем Ленінської ЦРБ у липні 2011 року про те, що ОСОБА_6 «не місце в лікарні, а наглядачем в колонії і то навряд чи засуджені будуть її терпіти» та про те, що «нам хворим потрібна увага, добре слово, порада, а не крик вижившої з розуму жінки, яка вважає себе розумним та грамотним лікарем». Зобов'язано ОСОБА_7 відкликати лист про події відвідування лікаря ОСОБА_6 без дати з Ленінської Центральної районної лікарні. В задоволенні решти позову відмовлено.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 1 лютого 2012 року з ОСОБА_7 стягнуто на користь позивача 37 грн. у відшкодування судових витрат у вигляді витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також в дохід держави судовий збір у розмірі 17 грн.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 20000 грн. та розподілу судових витрат, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове про задоволення вказаних позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_6 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог про стягнення компенсації моральної шкоди у сумі 20000 гривень усупереч положенням ст.ст. 23, 280 ЦК України.

Крім того, в апеляційній скарзі йдеться про неправильний розподіл судових витрат.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки та відповідачки, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_8 працює лікарем-ендокринологом в Багерівський районній лікарні м. Керчі АР Крим.

Відповідач ОСОБА_7 звернулася до головного лікаря Ленінської центральної районної лікарні ОСОБА_9 із скаргою з проханням вжити заходів до ОСОБА_6, яка містить інформацію про те, що ОСОБА_6 « не место в больнице, а надзирателем в колони, да и то вряд ли заключенные будут ее терпеть» та про те, що «нам, больним, нужно внимание , доброе слово, сонет, а не крики выжившей из ума женщини, считающей себя умным и грамотным врачом».

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, виходив з того, що вищевказана інформація, яка містися у скарзі є такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_8, що стало підставою для визнання судом інформації такої, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачки та зобов'язання відповідача її спростувати шляхом відкликання вказаного листа.

В цієї частині рішення суду не оскаржується, а тому не підлягає перевірці. Підстав для застосування ч. 3 ст. 303 ЦПК України не встановлено.

Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення компенсації моральної шкоди, заподіяної відповідачки внаслідок приниження честі, гідності та ділової репутації, у грошовому виразі в сумі 20000 гривень, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для її відшкодування у такий спосіб, зазначивши, що грошове відшкодування моральної шкоди у вказаному розмірі є неспівмірним з перенесеними позивачкою моральними стражданнями.

З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.

Статтею ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За положеннями частини третьої вказаної статті моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб.

При визначенні розміру завданої моральної шкоди суд зобов'язаний врахувати положення пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» щодо характеру та обсягу немайнових втрат, засад розумності, виваженості та справедливості.

На думку судової колегії встановлення судом першої інстанції вищевикладених порушень та зобов'язання відповідача спростувати вказану інформацію само по собі становить достатню справедливу сатисфакцію в частині відшкодування моральної шкоди, якої зазнала позивачка, яка є адекватним способом захисту.

За таких обставин не можна визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з приводу вказаних вимог у супереч ст.ст. 23, 280 ЦК України.

Разом з тим колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Суд першої інстанції правильно стягнув з відповідача на користь ОСОБА_6 у відшкодування витрат на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи 37 грн. зі сплачених нею 120 грн., оскільки рішенням суду задоволені лише вимоги немайнового характеру.

Водночас, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що судові витрати складаються як з судового збору так і витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, зокрема належать: витрати на правову допомогу.

Однак суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не стягнув на користь позивачки понесені нею витрати на правову вимогу, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його зміни в частині розподілу судових витрат.

З урахуванням положень Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» згідно якого розмір компенсації витрат не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, а також документально підтверджених витрат позивачки, згідно квитанції якою сплачено 1000 гривень (а.с.47) за участь у судових засіданнях адвокату ОСОБА_10, з якою укладено угоду про надання правової допомоги (а.с.37), з відповідачки на користь ОСОБА_6 підлягає стягненню у відшкодування витрат на правову допомогу 1000 грн.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не стягнув на її користь витрати, пов'язані з явкою до суду, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони не підтверджені документально.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 3 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 17 листопада 2011 року та додаткове рішення Ленінського районного суду АР Крим від 1 лютого 2012 року - в частині розподілу судових витрат змінити, збільшивши суму компенсації судових витрат. Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 витрати на правову допомогу в сумі 1000 (однієї тисячі) грн.

В решті рішення Ленінського районного суду АР Крим від 17 листопада 2011 року та додаткове рішення Ленінського районного суду АР Крим від 1 лютого 2012 року - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Т.С. Авраміді А.П. Приходченко В.І. Іщенко