УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0191/265/2012Головуючий суду першої інстанції:Шофаренко Ю.Ф.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т.
"20" березня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіАвраміді Т.С.
СуддівПриходченко А.П., Іщенка В.І.
При секретаріКовтун Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 Зудієвича до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 13 грудня 2011 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У листопаді 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 10000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 грудня 2008 року між сторонами був укладений договір позики, згідно якого ОСОБА_6 передав ОСОБА_7 10000 грн., строком до 12 березня 2009 року зі сплатою 10% за місяць, про що останнім було складено розписку від 12 грудня 2008 року. Проте, у визначений строк, ОСОБА_7 не повернув борг, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Позивач просив стягнути з ОСОБА_7 борг у сумі 10000 грн.
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 13 грудня 2011 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суму боргу у розмірі 10000 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неправильність з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить вказане судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання, щодо допиту свідків, які мали були підтвердити той факт, що гроші позивачу повертались, тобто зобов'язання були виконанні.
До того ж в апеляційній скарзі йдеться про те, що позивач не є суб'єктом, який відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг» має право надавати грошові кошти на умовах позики зі сплатою процентів.
Будучи повідомлені про розгляд справи, сторони та їх представники у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, тому судове засідання проведено відповідно до положень частини 2 статті 197, частини 2 статті 305 Цивільного процесуального кодексу України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як правильно встановлено судом та не оспорюється сторонами, 12 грудня 2008 року між сторонами був укладений договір позики, згідно якого ОСОБА_6 передав ОСОБА_7 10000 грн., строком до 12 березня 2009 року зі сплатою 10% за місяць, про що останнім було складено розписку від 12 грудня 2008 року (а.с.21).
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив зобов'язання щодо повернення грошових коштів, що є підставою для їх стягнення у судовому порядку.
З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.
Відповідно до 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
За умовами укладеного сторонами договору відповідач зобов'язався сплатити 10% річних та повернути отримані грошові кошти до 12 березня 2009 року.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти в сумі 10000 гривень, отримані відповідачем за договором займу, ОСОБА_6 у встановлений строк повернуті не були, чим ОСОБА_7 порушив взяті на себе зобов'язання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі (ст. 16 ЦК України).
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно притягнув відповідача до цивільної відповідальності та стягнув з нього на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики у розмірі 10000 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не є суб'єктом, який відповідно до ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг» має право надавати грошові кошти на умовах позики зі сплатою процентів не містить підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.
Положення статті 2 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка визначає сферу дії цього Закону; статті першої, що містить вичерпний перелік суб'єктів, на яких поширюється дія цього Закону, та у якій наведено визначення фінансової послуги, вбачається, що сфера дії зазначеного Закону за суб'єктним складом учасників є обмеженою і не поширюється: по-перше, на юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами; по-друге, на фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Оскільки спір виник між фізичними особами про стягнення боргу за договором позики, то право позикодавця, який не є ні юридичною осіб, ні суб'єктом підприємницької діяльності, які відповідно до цього Закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг, на отримання від позичальника обумовлених договором позики процентів за користування грошима регулюється статтями 1046 - 1048 ЦК України, а не вказаним вище Законом.
До того ж, вимоги про стягнення процентів взагалі не були предметом судового розгляду.
Твердження відповідача про те, що суд фактично стягнув проценти, оскільки основне зобов'язання ним вже виконувалось не підтверджуються матеріалами справи.
Згідно ч.3 ст.545 ЦК України наявність боргового документу у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Однак, борговий документ пред'явлений кредитором, що свідчить про зворотне.
Також не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання щодо допиту свідків, які мали були підтвердити той факт, що гроші позивачу повертались, тобто зобов'язання були виконанні, оскільки ці обставини мають значення при вирішенні питання щодо дослідження нових доказів апеляційним судом, однак до суду апеляційної інстанції відповідач з відповідним клопотанням не звертався.
Крім того, за змістом ст.ст. 219, 1051 ЦК України ці обставини не можуть підтверджуватися лише показами свідків, однак інших доказів на їх підтвердження заперечень проти факту відповідачем не надано.
За таких обставин колегія суддів судової палати у цивільних справах дійшла висновку про те, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в скарзі доводи є необґрунтованими й правильність висновків суду не спростовують, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.
На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 13 грудня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Т.С. Авраміді А.П. Приходченко В.І. Іщенко