ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
19.04.13р. Справа № 904/1529/13-г
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чистий Світ Технологій", м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клінінг-сервіс", м. Дніпропетровськ
про стягнення 65 495 грн. 57 коп.
Суддя Подобєд І.М.
При секретарі судового засідання Цьока М.Ю.
Представники:
Від позивача - Яременко Є.Є. - представник, дов.№ б/н від 18.03.2013р.
Від відповідача - Бабець Т.М. - представник, дов. № б/н від 01.03.2013р
Василенко О.В. - представник, дов. № б/н від 01.03.2013р.
СУТЬ СПОРУ:
ТОВ "Чистий світ Технології" звернулося у лютому 2012 року із позовом до ТОВ "Клінінг-сервіс", в якому просить господарський суд, з урахуванням клопотань від 02.04.2013р. про зменшення та від 19.04.2013р. про зміну позовних вимог, які були прийняті судом до розгляду, стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у загальній сумі 60778,89 грн., а саме: 30604,50 грн. заборгованості за поставлений товар, 2412,57 грн. пені, 27048,00 грн. штрафу, 518,20 грн. заборгованості за ремонтні роботи, а також суму 1720,50 грн. на відшкодування судових витрат. Обґрунтовує свої вимоги наявністю невиконаних відповідачем зобов'язань за договором поставки товару № 21/80 від 09.12.2009р. та додаткової угоди №1 до договору, що укладена сторонами 31.03.2010р.
Відповідач позовні вимоги визнає частково у сумі 30604,50 грн. основного боргу та 1112,11 грн. пені, а також заборгованості у сумі 518,20 грн. за ремонті роботи. У решті позовних вимог просить відмовити, посилаючись на те, що нарахування позивачем пені здійснено без врахування позовної давності, встановленої п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), та приписів ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Вважає, що підстав для стягнення штрафу за неповернення Позивачу товару немає, оскільки умови договору, які передбачають повернення товару для його подальшого притримання Позивачем, не відповідають положенням ст. 594 Цивільного кодексу України, а крім того Позивачем не надано належних доказів про звернення із вимогами про повернення товару за дійсною юридичною адресою Відповідача.
В судовому засіданні оголошувались перерви з 28.03.2013р. до 02.04.2013р., з 11.04.2013р. до 18.04.2013р. та до 19.04.2013р.
В судовому засіданні 19.04.2013р. оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення, згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чистий Світ-К" (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Клінінг-Сервіс" (покупцем, Відповідачем) укладений договір № 21/80 від 09.12.2009р. поставки товару - підлогомиючої машини марки Tennant T5 Fast 60D (серійний номер Т532003601), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався передати у власність Покупцю, а Покупець зі своєї сторони зобов'язався прийняти та сплатити частинами, згідно встановленого графіку, вартість даного обладнання 135240,00 грн. разом з ПДВ, що еквівалентно 11270,00 євро, відповідно до Додаткової угоди № 1 від 31.03.2010 р., яка є невід`ємною частиною цього договору.
З 23.10.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Чистий Світ - К" змінило свою назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "Чистий Світ Технології" (надалі - Позивач), до якого перейшли усі права та обов'язки за вказаним вище договором.
На виконання умов договору та специфікації до нього Позивач передав Відповідачу у власність підлогомиючу машину марки Tennant T5 Fast 60D (серійний номер Т532003601) в комплекті з додатковим обладнанням на загальну суму 110400,00грн., що підтверджується видатковою накладною від 10.12.2009р. №11582, яка складена та підписана обома сторонами, а також прийомо-здавальним актом №1517 від 08.09.2010р. та довіреністю №1 від 10.12.2009р.
Порядок і форма оплати поставленого товару були визначені сторонами в умовах специфікації № 1 до договору № 21/80 від 09.12.2009р. (п.4 додаткової угоди до договору) а саме: покупець здійснює оплату шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в наступному порядку: передплата у сумі 27600,00 грн. сплачується на протязі 7 банківських днів з моменту укладення договору, а наступні платежі у розмірі 4485,00 грн., що еквівалентно 373,75 євро сплачується покупцем щомісячно на протязі 24 календарних місяців починаючи зі сплину 60 календарних днів після підписання додаткової угоди.
Відповідно до п. 3.4. даного Договору при розрахунках за товар у разі підвищення чи пониження курсу УМВР по парі грн./євро більш ніж на 2% відносно курсу євро на УМВР до української гривні, що складав 12,04 грн. на момент укладання договору відповідно до додаткової угоди №1 до цього договору від 31.10.2010 р., змінюється вартість товару та загальна вартість договору.
Так згідно акту №21/80 перерахунку суми договору, який складений та підписаний обома сторонами, нова сума товару складає 136240,00грн. (з ПДВ).
Із наданих до матеріалів справи розрахункових документів та акта звірки взаємних розрахунків сторін, суд встановив, що на час звернення Позивача до суду Відповідач не виконав в повному обсязі свої зобов`язання за вказаним договором поставки, внаслідок чого має перед Позивачем заборгованість в сумі 30800,12 грн.
Як встановили сторони в п. 8.2 умов вказаного договору поставки, у випадку порушення покупцем строків оплати товару, останній сплачує пеню постачальнику у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення прострочення від суми простроченого платежу за кожен день затримки
За уточненим розрахунком Позивача розмір належної до стягнення з Відповідача пені становить 2412,57 грн. за період з 16.12.2009р. по 31.05.2012р.
Однак суд погоджується із доводами Відповідача, що нарахування Позивачем пені здійснено без врахування позовної давності, встановленої п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), та приписів ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи, що Відповідачем було подано клопотання про застосування до спірних відносин позовної давності, перевіривши розрахунки Позивача по періодах нарахування пені, суд доходить висновку, що в межах спеціальної позовної давності в один рік з 21.02.2012р. по 21.02.2013р. за прострочення виконання чергових платежів на протязі 6 місяців від дня, коли ці зобов'язання мали бути виконані, та із застосуванням положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" про обмеження розміру пені розміром подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період часу, коли ця пеня нараховувалась, розмір належної до стягнення пені має становити суму 1197,89 грн., яка нараховується на платежі №№24, 25, 26 та 27 за кількість днів прострочення - 183 дні за станом на 07.12.2012р.
Як обумовили сторони у п.8.4.2 додаткової угоди №1 до договору поставки №21/80 від 09.12.2009р., для забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань по даному договору Постачальник має право на такі засоби забезпечення виконання Покупцем своїх зобов'язань за даним договором як притримання товару, згідно п.п. 8.5-8.7. даного договору.
Так, відповідно до п.п. 8.5, 8.6 додаткової угоди №1 до договору поставки № 21/80 від 09.12.2009р., покупець надає Постачальнику право вимагати негайного повернення поставленого товару назад Постачальнику в разі затримки чергового платежу більш ніж на 5 календарних днів і має право притримання такого простроченого в оплаті товару до моменту виконання Покупцем свого зобов'язання оплатити товар в терміни зазначені в даному договорі. Право Постачальника застосовувати притримання товару як засобу забезпечення зобов'язань припиняється в момент повної оплати Покупцем вартості товару, поставленого за даним договором. Повернення товару здійснюється Покупцем самостійно на склад Постачальника і в термін зазначений у відповідному письмовій вимозі Постачальника про повернення при настанні умов п.8.5 даного договору. Повернення товару можуть також здійснювати представники Постачальника. Покупець зобов'язується не перешкоджати в такому випадку законним діям представників Постачальника спрямованих на виконання п.п.8.5-8.6 даного договору.
В пункті 8.7 зазначеного договору поставки та додаткової угоди №1 сторони обумовили, що у разі неповернення товару Покупцем, згідно п.8.5.-8.6 даного договору або перешкоджання якими-небудь діями або бездіяльністю представникам Постачальника забрати такий товар у Покупця згідно п.8.4., Постачальник має право:
- п.8.7.1 договору стягнути з Покупця штраф у розмірі 20% від вартості товару та вимагати передачу Постачальнику товару для притримання на строк до повної оплати Покупцем вартості товару, поставленого за даним договором;
- п.8.7.2 договору стягнути з Покупця штраф у розмірі 20% від вартості товару та в односторонньому порядку розірвати даний договір. При цьому вся залишена сума на момент такого розірвання неоплаченої вартості товару, поставленого за даним договором, повинна бути оплачена Покупцем на протязі 20 календарних днів після розірвання договору.
Позивач стверджує, що його неодноразові звернення до Відповідача щодо повернення товару та щодо сплати вартості товару за договором поставки № 21/80 від 09.12.2009р. (вимога про повернення товару та оплату його вартості від 12.10.2010р., вимога про притримання товару та оплату його вартості від 13.04.2011р., претензія від 14.08.2012р. та лист-вимога від 03.09.2012р.) долучені до матеріалів справи разом із доказами направлення, до теперішнього часу залишились без відповіді та без задоволення, а тому у відповідності до наведених вище умов п.п. 8.7.1 та 8.7.2 договору поставки, позивач нарахував додатково відповідачу та вимагає стягнути з останнього в примусовому порядку штраф у розмірі 20% від вартості товару, що складає 27048,00грн.
Крім того, відповідно до п.7.5 договору поставки, у випадку якщо несправність обладнання виникла з вини обслуговуючого персоналу покупця, останній зобов'язаний сплатити виклик та ремонт обладнання згідно діючих розцінок постачальника.
Так, згідно замовлення покупця №11/1436 від 08.09.2010р. виконавцем (постачальником) проведені ремонтні роботи на загальну суму 518,20 грн., що підтверджено актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №1517 від 08.09.2010р., проте Відповідач зі своєї сторони оплату цих робіт не здійснив, докази погашення цієї заборгованості суду не надав, визнавши факт неналежного виконання ним цих зобов'язань.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Як визначають ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України та ч.ч. 1 і 7 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Як встановлено судом, матеріалами справи підтверджується те, що Відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за поставлений на його замовлення товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
В силу положень ст. ст. 16, 549-551, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст. ст. 20, 216-220, 224-226 та 230 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами і договором, а держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та застосування штрафних санкцій.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що Відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі виконав свої, встановлені договором майново-господарські зобов'язання перед Позивачем з оплати отриманого товару, тому позовні вимоги Позивача про примусове стягнення з Відповідача суми 30800,12 грн. боргу з оплати поставленого товару, 518,20 грн. боргу за ремонтні роботи та 1197,89 грн. пені - є обґрунтованими і законними, а відтак підлягають задоволенню. В частині ж вимог Позивача на суму 1214,68 грн. пені слід відмовити, відповідно до ч.ч. 3 і 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, за спливом спеціальної позовної давності в один рік та в силу необґрунтованості нарахувань, які здійснені за межами шести місяців від дня, коли основне зобов'язання Відповідача мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Щодо решти позовних вимог Позивача, то вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За приписами п. 1 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, тобто за власної ініціативи надати правову оцінку змісту будь-якого правочину, а у разі визнання його недійсним застосувати відповідні наслідки.
Відповідно до ч.1 ст. 594 Цивільного кодексу України, кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.
За умовам п. 2.5 договору поставки № 21/80 від 09.12.2009р. право власності на зазначений товар і ризик раптової його загибелі перейшли від Позивача до Відповідача в момент фактичної передачі цього товару.
Таким чином, на теперішній час Позивач є кредитором, який не володіє зазначеним товаром.
Дослідивши зміст вищенаведених положень п.п. 8.5, 8.6, 8.7, 8.71. та 8.7.2 договору поставки № 21/80 від 09.12.2009р. в редакції змін, які були внесені додатковою угодою №1 від 31.03.2010 р., суд доходить висновку, що вони не відповідають положенням чинного законодавства, які регулюють порядок забезпечення виконання зобов'язання, а саме положенням ст. 594 Цивільного кодексу України, оскільки після передання речі боржнику у рамках виконання основного зобов'язання кредитор не має права ані вимагати її повернення для здійснення при тримання, ані забирати її назад, навіть якщо матиме для цього реальну можливість. Тому ці умови договору слід визнати в судовому порядку недійсними.
За правилами ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
З огляду на встановлені обставини та правові висновку, суд вважає за необхідне визнати недійсним частково договір поставки № 21/80 від 09.12.2009р. в редакції змін, які були внесені додатковою угодою №1 від 31.03.2010 р., а саме положення, наведені в п.п. 8.5, 8.6, 8.7, 8.71. та 8.7.2 цього договору.
За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Отже у частині позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача суми 27048,00 грн. штрафу, які Позивач пов'язує із невиконанням Відповідачем зобов'язань, передбачених п.п. 8.5 та 8.7.1 договору поставки, щодо яких суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання їх недійсними, слід відмовити як необґрунтованих.
Судові витрати у справі повністю покладаються на Відповідача, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 36, 43-44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити частково.
Визнати недійсними умови п.п. 8.5, 8.6, 8.7, 8.7.1, 8.7.2 договору №21/80 на поставку товару від 09.12.2009р. укладеного між ТОВ "Клінінг-сервіс" та ТОВ "Чистий Світ Технологій" в редакції додаткової угоди №1 від 31.03.2010р.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Клінінг-сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чистий Світ Технологій" суму 30800 грн. 12 коп. боргу за поставку товару, 518 грн. 20 коп. боргу за ремонтні роботи, 1197 грн. 89 коп. пені, 1720 грн. 50 коп. витрат на судовий збір.
В решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Суддя І.М. Подобєд
Повне рішення складено - 24.04.13р.