УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
№ справи: 2/0109/995/2012 Головуючий суду першої інстанції:Тонкоголосюк О.В.
№ провадження: 22-ц/190/31/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Пономаренко А. В.
"24" квітня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:Пономаренко А.В.
Суддів:Болотова Є.В., Сокола В.С.
При секретарі:Урденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Кримське республіканське підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування реєстрації права власності на квартиру і поновлення реєстрації права власності , зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, третя особа - Третя Сімферопольська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним,
за апеляційними скаргами ОСОБА_8 і ОСОБА_7 на рішення Київського районного м.Сімферополя суду Автономної Республіки Крим від 20 червня 2012 року,
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з зазначеним позовом , який згодом уточнив, мотивуючи свої вимоги тим, що позивач є спадкоємцем за заповітом померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9, якій за життя належала квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 26 жовтня 1995 року. 6 квітня 2009 року на підставі підробленого рішення Київського районного суду м.Сімферополя від 06 квітня 2009 року суду право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_10, який 10 вересня 2009 року незаконно продав квартиру ОСОБА_7, а той в свою чергу 16 вересня 2009 року відчужив її ОСОБА_8 Таким чином ані ОСОБА_10, ані ОСОБА_7 не набули права власності на спірну квартиру та повноважень щодо її продажу, а позивач як спадкоємець позбавлений можливості одержати свідоцтво про право на спадщину у вигляді спірної квартири , яка у даний час належить ОСОБА_8
За вказаних обставин , в остаточній редакції позову ОСОБА_6 на підставі статей 387 і 388 Цивільного кодексу України просив витребувати квартиру АДРЕСА_1 із незаконного володіння ОСОБА_8, скасувати реєстрацію права власності на цю квартиру ОСОБА_8 та поновити реєстрацію права власності на вказане майно ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності від 26 жовтня 1995 року.
ОСОБА_8 у лютому 2012 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 ,третя особа Третя Сімферопольська державна нотаріальна контора, про визнання відповідно до статей 41 і 44 Цивільного кодексу УРСР недійсним заповіту ОСОБА_9 ,складеного 07 травня 1999 року на ім'я ОСОБА_6 , зазначивши , що на час складання спірного заповіту покійна ОСОБА_9 не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними, що підтверджено рішенням Київського районного суду м.Сімферополя від 22 жовтня 2009 року про визнання ОСОБА_9 недієздатною. Разом з тим заповітом порушується право власності ОСОБА_8 як добросовісного набувача квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Київського районного м.Сімферополя суду АР Крим від 20 червня 2012 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Витребувано квартиру АДРЕСА_1 із незаконного володіння ОСОБА_8 Стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 сплачений судовий збір в розмірі 600 грн. в рівних частках, тобто по 300 грн. з кожного. Стягнуто з ОСОБА_6 в дохід держави судовий збір в розмірі 107,30 грн. В іншій частці позову ОСОБА_6 відмовлено. В позові ОСОБА_8 до ОСОБА_6 ,третя особа Третя Сімферопольська державна нотаріальна контора відмовлено.
В апеляційних скаргах на вказане рішення відповідачі ОСОБА_8 та ОСОБА_7 просять це рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову , задовольнивши зустрічний позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та неповне з'ясування судом фактичних обставин справи.
Доводами апеляційних скарг зазначено, що суд не дав належної правової оцінки фактичним обставинам справи і наявним у матеріалах справи доказам , проігнорував відсутність у ОСОБА_6 права вимоги судового захисту порушеного права власності на спадкове майно у вигляді спірної квартири , яке не набуто у встановленому законом порядку . Крім того , суд не узяв до уваги , що ОСОБА_8 є добросовісним набувачем спірної квартири , в який проживає з сім'єю на законних підставах , та дійшов передчасному висновку про підробку судового рішення про визнання права власності на цю квартиру за ОСОБА_10 за відсутністю обвинувального вироку суду з цього питання .
Крім того суд в порушення принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи не з'ясував належним чином в якому психічно-емоційному стані перебувала ОСОБА_9 під час вчинення заповіту, безпідставно відмовивши у задоволенні клопотання відповідачів про призначення посмертної судово - психіатричної експертизи ОСОБА_9
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав .
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі-ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржене рішення суду відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову ОСОБА_6 і відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_8 , суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для судового захисту порушених майнових прав ОСОБА_6 з використанням правового механізму , встановленого статтями 387 і 388 Цивільного кодексу (далі-ЦК) України, і недоведеності позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_8 факту перебування заповідача ОСОБА_9 під час вчинення спірного заповіту у стані неусвідомленості значення своїх дій і неможливості керувати ними.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.
Як встановив суд першої інстанції і це підтверджено матеріалами справи квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 26 жовтня 1995 року належить ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, залишивши заповіт , складений 07 травня 1999 року на ім'я позивача за первісним позовом ОСОБА_6
Після смерті ОСОБА_9 ОСОБА_6 як спадкоємець за заповітом прийняв спадщину у встановленому законом порядку , звернувшись 09 липня 2010 року до нотаріальної контори, у зв'язку з чим було відкрито спадкову справу № 628\2010.
Матеріали справи також свідчать, що на підставі підробленого рішення Київського районного суду м.Сімферополя від 06 квітня 2009 року право власності на спірну квартиру набув ОСОБА_10, який за життя (помер ІНФОРМАЦІЯ_3) за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 10 вересня 2009 року продав квартиру ОСОБА_7 , а той у свою чергу відчужив це майно ОСОБА_8 16 вересня 2009 року на підставі договору купівлі-продажу з наступною реєстрацією права власності ОСОБА_8 на квартиру 16 вересня 2009 року Кримським республіканським підприємством «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації ».
Вказані обставини підтверджені матеріалами справи , а також встановлені в рішенні Апеляційного суду АР Крим від 01 червня 2011 року , яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_8 і ОСОБА_7 про визнання недійсними вищенаведених договорів купівлі-продажу спірної квартири і застосування наслідків недійсності правочину відмовлено у зв'язку із неналежним способом захисту позивачем своїх порушених прав , оскільки ОСОБА_9 , правонаступником якої є ОСОБА_6 не була стороною жодного з оспорюваних правочинів (а.с.9-10).
За фактом заволодіння чужим майном (спірною квартирою) шляхом обману за попередньою змовою групою осіб з використанням завідомо підробленого документу за ознаками злочинів, передбачених статтями 190 частина 2 ,358 частина 4 Кримінального кодексу України, порушено кримінальну справу № 10905030491 , яка згідно пояснень представника ОСОБА_7 в суді апеляційної інстанції на даний час перебуває на стадії досудого слідства .
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За приписами частини 5 статті 1268 цього Кодексу спадщина належить спадкоємцеві з часу її відкриття, при цьому відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину ( частина 3 статті 1296 ), а відповідно до частини 1 статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Таким чином свідоцтво про право на спадщину тільки підтверджує уже існуюче право спадкоємця на нього , яке виникає з моменту відкриття спадщини та її прийняття.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивач за первісним позовом ОСОБА_6 має право на отримання у власність спірної квартири , яка належала померлої ОСОБА_9 на час відкриття спадщини.
Окрім того, зазначені правовідносини допускають правонаступництво, отже спадкоємець ОСОБА_6 - позивач по справі, має право ставити питання про витребування спірного майна із чужого незаконного володіння .
За таких обставин порушене майнове право позивача за первісним позовом як спадкоємця підлягає захисту в судовому порядку.
За змістом статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно статті 387 цього Кодексу власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Крім того у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року « Про судову практику розгляду справ для визнання правочинів недійсними » роз'яснено, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленного статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
Отже у розумінні зазначених правових норм майно може бути витребувано за позовом власника на підставі статей 387, 388 ЦК України, якщо позивач надасть докази на підтвердження наявності обставин, зазначених цими статтями, які встановлюють спеціальні правила для захисту права власності .
Оскільки факт вибуття квартири АДРЕСА_1 з володіння власника ОСОБА_9 не з її волі підтверджений переконливими доказами у матеріалах справи , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що є підстави для задоволення позовних вимог правонаступника ОСОБА_9 - спадкоємця за заповітом ОСОБА_6про витребування цього майна із чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_8
Оспорюючи законність заповіту покійної ОСОБА_9 від 07 травня 1999 року , укладеного на користь ОСОБА_6, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_8 посилався на положення статті 55 Цивільного кодексу УРСР 1963 року і вказував, що ця одностороння угода не відображала справжньої волі заповідача , оскільки на той час вона перебувала у стані психічного розладу за станом здоров'я , а тому вона не могла повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Приписами зазначеної норми закону визначено право заінтересованої особи оспорювати заповіт з тих підстав, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі , зокрема, якщо особа під час його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними .
Аналогічна за змістом норма міститься в статті 225 діючого ЦК України.
Отже, відповідно правове значення для визнання заповіту недійсним за правилами наведених норм закону має бути неспроможність дієздатного громадянина через функціональні розлади психіки, порушення розумової діяльності розуміти значення своїх дій або керувати ним саме в момент укладення заповіту .
Лише за таких умов, коли фізична особа, яка є дієздатною у момент вчинення правочину, перебувала у такому стані, що не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, суд може визнати такий правочин недійсним.
Мається на увазі про тимчасовий стан, при якому особа, внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих явищ не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, тому правочин, укладений в такому стані, не відображає справжньої волі особи щодо встановлення, припинення тощо цивільних прав і обов'язків.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 16 вищезгаданої постанови Пленуму № 9 від 06 листопада 2009 року правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Справи про визнання правочину недійсним на підставах частини 1 статті 225 ЦК України вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи , так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України.
Оскільки угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, суд зобов'язаний встановити наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків,а на позивача статями 10 і 60 ЦПК України покладений обов,язок за допомогою належних і допустимих доказів довести факт вчинення заповіту під впливом хворобливого стану , при якому заповідач не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тому виявлення заповідача щодо розпорядження спадковим майном не було вільним та не відповідало його волі.
Однак, на порушення наведених норм закону ОСОБА_8 на навів безперечних доказів того , що під час складання спірного заповіту покійна ОСОБА_9 за станом здоров'я не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними , а укладений нею заповіт не відображає її справжньої волі .
У підтвердження своїх вимог позивач за зустрічним позовом посилається на рішення Київського районного суду м.Сімферополя АР Крим від 22 жовтня 2009 року, яке набуло чинності, про визнання ОСОБА_9 недієздатною за заявою ОСОБА_12, ухваленого на підставі акту амбулаторної судово-психиатричної експертизи № 1161 від 31 серпня 2009 року , за змістом якого ОСОБА_9 з 09 червня 2009 року перебуває у психиатричній лікарні , страждає атеросклеротичною деменцією із психічною симптоматикою, за своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними. (а.с.14-15 справи №2о-315/2009).
За змістом цього акту психичний стан ОСОБА_9 на час вчинення спірного заповіту не визначався , а ознаки її неадекватної поведінки згідно мотивувальній частині акту з'явилися останніми роками,у червні 2009 року вона пошла з дому і була доставлена у психіатричну лікарню з вулиці. Під час перебування ОСОБА_9 у лікарні їй було проведено дослідження і виявлено психічне захворювання , яке впливає на розумову діяльність .
За таких обставин зазначений акт судової експертизи за своїм змістом не містить безумовного підтвердження перебування покійної ОСОБА_9 під час складання спірного заповіту 07 травня 1999 року у стані неспроможності через функціональні розлади психіки , порушення розумової діяльності розуміти значення своїх дій або керувати ним .
Разом з тим як вбачається з акту № 136 від 01 березня 2013 року призначеної судом апеляційної інстанції амбулаторної посмертної судово-психиатричної експертизи ОСОБА_9 1926 року народження вона при складанні заповіту на ім'я ОСОБА_6 будь-яким психічним захворюванням (важким психічним розладом) не страждала і могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. До червня 2009 року ОСОБА_9 у полі зору психиатрів не попадала, з 2007 року стояла на диспансерному обліку у терапевта , хірурга і невропатолога з приводу захворювань сірцево-судинних органів . К 2009 року стан здоров'я ОСОБА_9 значно погіршився і стали з'являтися порушення її пси хичного стану ( а.с. 326-332).
При цьому матеріали справи не містять даних, що за життя до червня 2009 року ОСОБА_9 перебувала на обліку у психиатра і проходила лікування з приводу психичного захворювання .
Таким чином , посилання позивача за зустрічним позовом на перебування ОСОБА_9 під час складання спірного заповіту у такому стані, який не відображав дійсної воли заповідача та заважав правильно розуміти значення своїх дій і керувати ними, носять характер припущень і спростовуються наведеними доказами.
З огляду на наведене суд першої інстанції при перевірці доводів ОСОБА_8 наданими доказами обґрунтовано виходив з недоведеності зустрічних позовних вимог та відсутності правових підстав для визнання недійсним спірного заповіту ОСОБА_9 , такий висновок суду відповідає наявним матеріалам справи і наданим сторонами доказам , ґрунтується на нормах матеріального права.
Наведені в скаргах відповідачів доводи висновків суду за результами розгляду справи не спростовують і не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття апеляційною інстанцією рішення про скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин, висновки суду відповідають обставинам справи, а оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права на підставі досліджених належним чином матеріалів справи та наданих сторонами доказів, яким дана відповідна правова оцінка, що відповідно до положень частини 1 статті 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду без змін.
Керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_8 та ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Київського районного м.Сімферополя суду Автономної Республіки Крим від 20 червня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у день проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Судді:
Болотов Є.В. Пономаренко А.В. Сокол В.С.