УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
№ справи: 2/122/57/13 Головуючий суду першої інстанції:Уржумова Н.В.
№ провадження: 22-ц/190/2352/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Сінані О. М.
"25" квітня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:Сінані О.М.,
Суддів:Рошка М.В., Хмарук Н.С.,
При секретарі:Кутелія Я.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про вселення до житлового будинку, виселення без надання іншого житлового приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_10, ОСОБА_7 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про визнання права користування частками житлового будинку, треті особи: ОСОБА_11, виконавчий комітет Сімферопольської міської ради в особі Служби у справах дітей Сімферопольської міської ради, за апеляційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_10 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 18 лютого 2013 року,
ВСТАНОВИЛА:
в липні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та виселення, мотивуючи свої вимоги тим, що 16.10.2007 року вона оформила спадщину на 57/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1. Іншим співвласником будинку є ОСОБА_11 Оскільки вона мала інше місце проживання, за усною домовленістю безкоштовно надала прийняте у спадщину житло своїй родичці ОСОБА_7 з сім'єю строком на півроку. Договір оренди та найму не укладався. Після спливу шестимісячного строку відповідачка відмовилася звільнити будинок, не впускає позивачку до житла. На підставі ст. 391 ЦК України, уточнивши позовні вимоги, просила: вселити її до спірної частки будинку та зобов'язати не чинити їй перешкоди у користуванні цією часткою будинку; виселити ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_12
Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя від 10.01.2013 року до участі у справі в якості співвідповідача залучена ОСОБА_10
В січні 2013 року ОСОБА_10 та ОСОБА_7 звернулися до суду з зустрічним позовом в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про визнання права на проживання, мотивуючи свої вимоги тим, що до літа 2003 року їх родич ОСОБА_13 був власником 57/100 часток спірного будинку. Співвласником будинку на момент його смерті була ОСОБА_14 Після смерті ОСОБА_13 спадщину прийняла ОСОБА_15 шляхом фактичного вступу у керування спадковим майном. В осені 2003 року вона вселила у будинок свою внучату племінницю ОСОБА_7 з чоловіком та дитиною, передавши останній ключі від будинку, технічний паспорт та книжки з комунальних платежів. Таким чином відповідачі разом з неповнолітніми дітьми на законних підставах постійно проживають в частині будинку, яка раніше належала ОСОБА_13, привели будинок у придатний до проживання стан, сплатили борги з комунальних платежів. Вважають, що позивачка та ОСОБА_11 не мають відношення до вселення відповідачів у будинок, а вони придбали право користування житловим приміщенням відповідно до ст. 160 ЖК України. ОСОБА_6, скористувавшись тим, що ОСОБА_15 не встигла подати заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, отримала свідоцтво про право власності на спадщину за законом як спадкоємець п'ятої черги. На підставі викладеного просили визнати за ними право користування 57/100 частками спірного будинку, у задоволені зустрічного позову відмовити.
Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 18 лютого 2013 року позов ОСОБА_6 задоволений. ОСОБА_6 вселена до належних їй на праві приватної власності 57/100 часток житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Виселено ОСОБА_7, ОСОБА_10, разом з неповнолітніми ОСОБА_8, ОСОБА_9 з зазначеного будинку. У задоволені зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_7, ОСОБА_10, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_6 в позові та задоволення зустрічного позову. Зазначають, що представник позивачки не має належним чином оформлених повноважень на участь у судовому засіданні, рішення про вселення є немотивованим, а вимоги про усунення перешкод у вселенні в будинок не розглянуті. Не звернув уваги суд, що ОСОБА_6 має інше житло, а правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормами ЖК України а не цивільного законодавства, оскільки відповідачі проживають в будинку на підставі договору найма. Підстави для розірвання договору найма, передбачені ст. 168 ЖК України, відсутні.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_7 та її представника, ОСОБА_10, які підтримали апеляцій скаргу, пояснення позивачки та її представника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що право власності на 57/100 часток житлового будинку с надвірними побудовами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Другою сімферопольською державною нотаріальною конторою, реєстр № 1-3002 від 16.10.2007 року, інша частина - 43/100 часток того ж будинку, зареєстровано за ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_17 від 12.03.2008 року № 4279.
Відповідачі, які в будинку не зареєстровані, відмовляються добровільно звільнити належну позивачці частину будинку з відповідною часткою надвірних побудов, внаслідок чого порушують її право на користування та розпорядження власністю, що їй належить.
Задовольняючи позов ОСОБА_6 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що на правовідносини, які виникли між сторонами, розповсюджується дія ст.ст. 391, 405 ЦК України, відповідно до яких: власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном; члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Окрім того, місцевий суд виходив з того, що відповідачі без достатніх правових підстав займають належну позивачці на праві власності частку житлового будинку, оскільки ОСОБА_15, яка надала їм дозвіл на проживання у будинку, не була власником цього будинку та не володіла правом розпорядження ним, а власники ОСОБА_6 та ОСОБА_11 заперечують проти проживання відповідачів у будинку.
З такими висновками місцевого суду погоджується колегія суддів та вважає,що вони відповідають обставинам справи та зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія не приймає доводи апеляційної скарги, оскільки відповідно до ст. 42 ч. 2 ЦПК України, довіреність фізичної особи може бути посвідчена за рішенням суду. З матеріалів справи вбачається, що представник ОСОБА_6 приймав участь у судовому засіданні разом з довірителькою, а тому у суду не було підстав не допуску його для участі у судовому засіданні.
Мотивуючи задоволення позову ОСОБА_6 в частині вселення, суд першої інстанції вірно виходив з вимог ст. 391 ЦК України, відповідно до яких власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За тих же підстав не заслуговує на увагу й довід про те, що вимоги про усунення перешкод у вселенні в будинок не розглянуті.
Окрім того, наявність іншого житла не є підставою для позбавлення власника права володіння, користування або розпорядження своїм нерухомим майном.
Враховуючи, що у судовому засіданні відповідачами не надано доказів укладення договору найму спірного житла з попереднім власником або позивачкою, а ОСОБА_15, яка надала дозвіл на проживання у будинку, не була його власником, у суду не було підстав вважати, що відповідачі правомірно вселились у зазначене житлове приміщення. Таким чином місцевий суд, вирішуючи спір, правильно застосував до правовідносин, які виникли між сторонами норми цивільного законодавства України.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
УХВАЛИЛА:
апеляційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_10 відхилити.
Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 18 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: