Номер провадження № 22-ц/1590/8498/12

Головуючий у першій інстанції Шенцева

Доповідач Федорова А. Є.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2012 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Федорової А.Є.,

суддів: Мизи Л.М., Процик М.В.,

при секретарі: Соколенко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 12 липня 2012 року за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою, припинення права власності;

за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3,ОСОБА_4, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Комуального підприємства Одеська міська агенція по приватизації житла про визнання приватизації недійсною, усунення перешкод в користуванні квартирою, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2009 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою та поділ особових рахунків. Уточнивши свої позовні вимоги у червні 2012 року позивачі просили встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_2 у м.Одесі, виділівши їм житлові кімнати під № 2 площею 10,6 кв.м. і № 3 площею 16,3 кв.м., вбудовану шафу № 9 площею 0,7 кв.м., а відповідачці - кімнату № 1 площею 12,4 кв.м.; коридор пл.1,1кв.м., кухню пл. 6,0 кв.м., санвузол пл..2,9 кв.м., коридори пл.1,7 і 3,0 залишити у спільному користуванні, а також припинити право власності ОСОБА_1 на 1\3 частку у спільному майні з компенсацією їй вартості цієї частки. (т.3 а.с.204)

Позивачі зазначали, що спірна квартира належить на праві спільної часткової власності їм та відповідачу ОСОБА_1 в рівних частках. Квартира складається з трьох житлових кімнат площею 12,4 кв.м., 10,6 кв.м. 16,3 кв.м. і підсобних приміщень. Згоди про порядок користування квартирою не досягнуто, між ними постійно виникають сварки та непорозуміння щодо сплати комунальних послуг. Посилаючись на ці обставини, позивачі просили задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_1 позов не визнала і звернулася з позовними вимогами, які постійно змінювала, остаточно уточнила їх у травні 2012 року і просила визнати приватизацію 2/3 частин квартири недійсною, розділити 2\3 частини квартири між нею та позивачем ОСОБА_2, зменшити частку останньої і за цей рахунок збільшити її частку, передати у її власність кімнати площею 12,4 кв.м. і 16,3 кв.м., а кімнату площею 10,6 кв.м. передати у власність відповідача ОСОБА_2 Крім того відповідач просила зобов'язати позивачів не чинити перешкоди в користуванні квартирою, стягнути з них солідарно на її користь матеріальну шкоду у розмірі 17 879 грн.69 коп. грн. та моральну шкоду у розмірі 300000 грн.

Свої вимоги відповідач ОСОБА_1 мотивувала тим, що позивач ОСОБА_3 не мав права на приватизацію квартири,оскільки в ній не мешкав. Після смерті матері -ОСОБА_5- вона успадкувала належну їй 1\3 частку і зайняла одну кімнату у квартирі.площею 12,4 кв.м. Однак позивачі перешкоджали їй в користуванні квартирою, погрожували,принижували її честь та гідність, знищували її речі. Внаслідок протиправних дій позивачів вона була вимушена звертатися до лікарів і понесла матеріальні витрати на придбання ліків та лікування (т.3 а.с.144-147)

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 12 липня 2012 року позов ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволено. Встановлено порядок користування квартирою: виділено ОСОБА_2,ОСОБА_3 житлові кімнати №2 площею 10,6 кв.м., № 3 пл. 16,3 кв.м., вбудовану шафу № 9 площею 0,7 кв.м.; виділено ОСОБА_1 кімнату під № 1 площею 12,4 кв.м. Коридор пл.1,1 кв.м., кухню пл. 6,0 кв.м., санвузол пл.2,9 кв.м. коридори пл.1,7 і пл..3,0 кв.м. залишені в спільному користуванні. Припинено право ОСОБА_1 на 1\3 частку у спільному майні - квартирі з компенсацією її вартості у розмірі 140175 грн. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що суд порушив норми матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши доповідача, осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою, суд виходив з того, що за згодою власників склався порядок користування кімнатами квартири, співвласники не можуть дійти згоди в користуванні спільною частковою власністю, варіант визначення порядку користування квартирою запропонований експертом у відповідності до часток співвласників. Одночасно суд припинив право ОСОБА_1 на 1\3 частку квартири, зазначивши, що частка відповідача у спірному майні є незначною, квартира є неподільною, спільне користування та володіння майном є неможливим, тому припинення права власності відповідача на належну їй частку не завдасть їй істотної шкоди.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог відповідача ОСОБА_1, суд керувався тим, що підстав для визнання недійсною приватизації 2\3 квартири немає, відповідач пропустила строк позовної давності, а вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди - не доведені.

Проте з висновками суду в частині задоволення позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою та припинення права власності на спільне майно погодитися не можна, оскільки суд при вирішенні цих вимог порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, обставини, які суд вважав встановленими, не доведені, висновки суду суперечні і не відповідають обставинам справи.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду не в повному обсязі відповідає цим вимогам закону.

Судом встановлено, що предметом спору є квартира АДРЕСА_2, яка належить на праві спільної часткової власності позивачам ОСОБА_2, ОСОБА_3 та відповідачу ОСОБА_1

ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є ріднимі сестрами.

Згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації державного житлового фонду Приморського району 25 листопада 1998 року за № 01050, зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» 10 грудня 1998 року, квартира належала ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в рівних частках.(т.2 а.с. 26-27)

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року і після її смерті відповідач ОСОБА_1(дочка спадкодавця) отримала свідоцтво про право на спадщину на 1\3 частку квартири за заповітом.(т.1 а.с. 92)

Згідно технічного паспорту, квартира складається з трьох не ізольованих жилих кімнат: №1 площею 12,4 кв.м., №2 площею 10,6 кв.м. і № 3 площею 16,3 кв.м., та підсобних приміщень: кухні пл. 6,0 кв.м., санвузла пл.2,9 кв.м., коридора пл.1,7кв.м., коридора пл. 3,0кв.м., коридора пл. 1,1 кв.м., вбудованої шафи пл. 0,7 кв.м.(а.с.2 а.с.207-208)

Встановлено також, що за згодою власників склався порядок користування квартирою таким чином: позивачі займають кімнати № 2 і № 3 площею 10,6 кв.м. і 16,3 кв.м., відповідач - кімнату №1 площею 12,4 кв.м. Усі три кімнати не ізольовані, а є суміжно - прохідними кімнатами.

Відповідно до ст.ст.356,357 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Згідно зі ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Пленум Верховного Суду України у п.14 постанови № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (зі змінами) роз'яснив судам, що квартира, яка є спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

У п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» №7 від 4 жовтня 1991 року (зі змінами) зазначено, що при неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація.

З висновку судово-будівельної експертизи від 30 листопада 2011 року вбачається, що загальна площа спірної квартири складає 54,7 кв.м., у тому числі жила-39,3 кв.м. Частка ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складає 2\3 квартири, тобто 26,2 кв.м. жилої площі, а частка ОСОБА_1 - 1\3 квартири, тобто 13,1 кв.м. жилої площі.

У висновку зазначено, що встановлення порядку користування квартирою між співвласниками технічно не можливо без проведення необхідного перепланування та ізолювання жилих кімнат, для чого необхідно встановити перегородку з дверним пройомом з кімнати № 2. В результаті переобладнання склад приміщень, їх площа та реальні частки співвласників змінюються. (т.2 а.с.202-209)

Відповідач ОСОБА_1 заперечувала проти запропонованого варіанта користування квартирою та переобладнання квартири, посилаючись на порушення своїх прав. Позовних вимог про виділ частки квартири в натурі відповідач не заявляла і не надала згоду на отримання грошової компенсації.

Відповідно до правил диспозитивності цивільного судочинства (ст.11 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За таких обставин суд не мав підстав для встановлення порядку користування кімнатами спірної квартири, які не є ізольованими і пов'язані між собою загальним входом через кімнату № 3.

Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Частина 1 статті 365 ЦК України встановлює чотири умови, за наявності яких (всіх чотирьох) можливе припинення права на частку в спільному майні.

Ці вимоги закону суд не врахував, не звернувши увагу на те, що позивачі заявили позов про встановлення порядку користування квартирою і не ставили питання про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності згідно зі ст.364 ЦК України.

Зі змісту заявлених позовних вимог вбачається, що предметом спору є саме встановлення порядку користування кімнатами у спірній квартирі. Законом не передбачено припинення права на частку у спільному майні у випадку встановлення порядку користування майном без виділу частки майна в натурі. Оскільки такі вимоги не були заявлені, суд не мав підстав для застосування вимог статей 364,365 ЦК України.

Таким чином рішення суду в цій частині є незаконним і необґрунтованим, підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог відповідача, суд правильно виходив з того, що ці вимоги необґрунтовані та недоведені.

Як вбачається з матеріалів справи, приватизація спірної квартири була здійснена 25 листопада 1998 року. Суб'єктами приватизації були ОСОБА_5 та члени її сім'ї ОСОБА_2.(дочь), ОСОБА_3.(син дочки), які на момент приватизації мешкали та були зареєстровані у квартирі.(т.2 а.с.39) При житті і до смерті у листопаді 2005 року ОСОБА_5 розпорядження органу приватизації не оскаржила і не оспорювала свідоцтво про право власності на житло. Після отримання 24 травня 2006 року свідоцтва про право на спадщину на 1\3 частину квартири ОСОБА_1 звернулася з такими вимогами лише під час розгляду даної справи у жовтні 2010 року, тобто через 12 років.(т.2 а.с.20)

З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 8 січня 2002 року за договором купівлі-продажу придбала двокімнатну кватиру за адресою: АДРЕСА_2, і на час вирішення спору є власником цієї квартири, в якій мешкає разом з онучкою ( т.3 а.с.172-173, 211-212). Відповідач підтвердила, що у спірній квартирі вона займає кімнату площею 12,4 кв.м., яку вона здає квартирантам за договорами оренди.(а.с.6,189,242)

За правилами ст.ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Між тим відповідач не надала суду та апеляційному суду доказів, які підтверджують обґрунтованість її позовних вимог. Відповідач хоча і надала суду квитанції про придбання ліків, однак не довела, що її загальні хвороби та інвалідність за загальними хворобами пов'язані з будь-якими діями позивачів, у тому числі, з вчиненням перешкод в користуванні квартирою, в якій вона не проживає. Підстави для звільнення від доказування, передбачені статтею 61 ЦПК України, відсутні.

За таких обставин висновки суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є правильними, підстави для скасування рішення суду в цій частині та задоволення її позову відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1, однак вважає, що судом першої інстанції при вирішенні позову про встановлення порядку користування квартирою неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, обставини, які суд вважав встановленими, недоведені, висновки суду не відповідають обставинам справи, допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення зазначених вимог. В цій частині рішення суду не відповідає вимогам ст.ст.212,213,214 ЦПК України підлягає скасуванню на підставі п.п.1,2,3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 12 липня 2012 року в частині припинення права власності скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою та припинення права на 1\3 частку у спільному майні- квартирі АДРЕСА_2 у м.Одесі, з компенсацією вартості її частки відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.Є.Федорова

Судді: Л.М. Миза

М.В. Процик