РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 122/9230/2012Головуючий суду першої інстанції:Благодатна О.Ю.

№ провадження: 22-ц/190/1836/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Бондарев Р. В.

"20" березня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:Бондарева Р.В

Суддів:Яковенко Л.Г. М’ясоєдової Т.М

При секретарі: Галіч Ю.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи - Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради, ОСОБА_9 про встановлення порядку користування квартирою, усунення перешкод у користуванні власністю, за позовом ОСОБА_9, діюча в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_10, ОСОБА_11 до ОСОБА_7, ОСОБА_6, треті особи - Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради, ОСОБА_8, Приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_12 про визнання договору дарування недійсним, за апеляційними скаргами ОСОБА_6 та представника ОСОБА_9 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 28 січня 2013 року

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона на підставі договору дарування є власником 1/3 частки 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_1; відповідачі ОСОБА_7 на підставі свідоцтва на право на спадщину є власником 1/6 частки квартири, ОСОБА_8 є власником 1/6 частки на підставі свідоцтва на право на спадщину і 1/3 частки на підставі договору купівлі - продажу. Порядок користування квартирою між співвласниками не визначений. Зазначає, що відповідачі відмовляються впускати її в квартиру, передавати ключі від вхідних дверей для виготовлення дубліката і безперешкодного доступу. У зв'язку з викладеним просила суд визначити порядок користування квартирою між співвласниками; усунути їй перешкоди з боку відповідачів в користуванні спірною квартирою шляхом забезпечення безперешкодного доступу в квартиру з наданням можливості виготовити дублікат ключа від вхідних дверей і вселення в квартиру згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи.

У грудні 2012 року ОСОБА_9 звернулася до суду із позовом про визнання договору дарування частки квартири АДРЕСА_1 недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, на момент укладення договору дарування між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у спірній квартирі проживало двоє дітей. Договір дарування порушує права малолітніх дітей, оскільки неприпустимо зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час здійснення будь-яких правочинів відносно житлових приміщень без дозволу органу опіки та піклування.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 28 січня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_9 відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_6 та представник ОСОБА_9 подали апеляційні скарги.

ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просить рішення в частині відмови у задоволені її позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що неможливість надання кожному із співвласників у користування тієї частки спільного майна, яка б відповідала розміру їх часток у праві власності, не позбавляє їх права володіти, користуватись та розпоряджатися майном на власний розсуд. Крім того вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачці створені перешкоди у користуванні своєю власністю.

Представник ОСОБА_9 в апеляційній скарзі просить рішення суду в частині відмови у задоволені її вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на те, що рішення ухвалено незаконно і необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що суд безпідставно не прийняв до уваги свідчення свідків, які підтвердили факт проживання малолітніх дітей в спірній квартирі на момент укладення договору дарування. Крім того вказує, що не згодні з висновком суду про те, що ОСОБА_9 пропустила строк позовної давності, оскільки нею заявлені позовні вимоги з підстав ст. 224 ЦК України, для яких передбачена позовна давність терміном в десять років.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи неможливо надати кожному із співвласників у користування ту частку в натурі, яка відповідає ідеальній частці у праві спільної часткової власності.

Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

За ст. ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно зі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 р. квартира, яка є спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або та, які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Аналогічно питання щодо встановлення порядку користування будинком (квартирою) регулюється роз'ясненням п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 від 04.10.1991 р., відповідно до якого якщо виділ частки будинку неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені у загальному користуванні учасників спільної часткової власності.

З урахуванням вказаних норм закону, роз'яснень, викладених у Постановах Пленуму Верховного Суду України, порядок користування спірною квартирою підлягає встановленню судом, якщо сторони не дійшли згоди з цього приводу.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з договором дарування частки квартири від 19.11.2008 року ОСОБА_7 подарував ОСОБА_6 1/3 частку 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України право власності позивачки зареєстроване в реєстрі прав власності на нерухоме майно 27.11.2008 р.

Також встановлено, що ОСОБА_8 є власником 1/3 частки квартири на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2007 р., а також 1/6 частки квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_13 від 06.04.2011 р.

ОСОБА_7 також є власником 1/6 частки спірної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_13, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4

Судом також встановлено, що спірна квартира складається з двох ізольованих кімнат 17,9 кв. м. і 12,8 кв. м., житловою площею 30,7 кв. м., кухні 8,5 кв. м., коридору, туалету, ванни, шафи, лоджій. Загальна площа квартири складає 53,8 кв. м.

Згідно з висновком № 18712 судової будівельно-технічної експертизи від 16.03.2012 року визначити порядок користування 2-х кімнатною квартирою АДРЕСА_1 між трьома співвласниками можливо лише у разі об'єднання часток двох співвласників (1/3+1/6+1/6).

Експертом запропоновано два варіанту встановлення порядку користування спірною квартирою.

Відповідно до першого варіанту у спільне користування співвласників пропонується виділити наступні приміщення: коридор площею 4,3 кв. м., кухню площею 8,5 кв. м., туалет, ванну, коридор площею 3,8 кв. м. У користування першому співвласнику на 1/3 частки пропонується виділити житлову кімнату площею 12,8 кв. м. Разом площа приміщень, пропонованих в користування першому співвласнику буде на 1,6 кв. м. більше, ніж положено на 1/3 частки. У користування другому та третьому співвласникам на 1/3+1/6+1/6 частки пропонується виділити наступні приміщення: житлову кімнату площею 17,9 кв. м., шафу площею 0,4 кв. м., лоджію площею 2,5 кв. м. Разом площа приміщень, пропонованих в користування другому та третьому співвласникам на 1,6 кв. м. менше ніж положено на їх об'єднані частки. При запропонованому варіанті порядку користування квартирою другому та третьому співвласникам для зручності можливо обладнати раніше існуючий дверній отвір із житлової кімнати на лоджію.

Згідно з другим варіантом у загальне користування співвласників пропонується виділити наступні приміщення: коридор площею 4,3 кв. м., кухню площею 8,5 кв.м., туалет, ванну, коридор площею 3,8 кв.м., лоджію площею 2,5 кв.м. У користування першому співвласнику на 1/3 частки пропонується виділити житлову кімнату площею 12,8 кв.м. Разом площа приміщень, пропонованих в користування першому співвласнику на 2,5 кв.м. більше, ніж положено на 1/3 частки. У користування другому та третьому співвласникам на їх частки пропонується виділити наступні приміщення: житлову кімнату площею 17,9 кв. м, шафу площею 0,4 кв. м., лоджію площею 2,5 кв. м. Разом площа приміщень, пропонованих в користування другому та третьому співвласникам складає 34,3 кв.м, що на 2,5 кв.м. менше ніж положено на їх об'єднані частки. При запропонованому варіанті порядку користування квартирою здійснювати переобладнання не потребується.

З зазначеного убачається, що встановлення порядку користування спірною двокімнатною квартирою можливо лише у разі об'єднання своїх часток ОСОБА_7 та ОСОБА_8

З матеріалів справи убачається, що в спірній квартирі проживає ОСОБА_8 та ОСОБА_7 зі своєю сім'єю: дружиною ОСОБА_9, а також дітьми ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Враховуючи, що ОСОБА_7, який проживає в квартирі зі своєю сім'єю та його мати ОСОБА_8 відмовляються об'єднувати свої частки для вирішення питання щодо визначення порядку користування квартирою, а правових підстав для примусового об'єднання цих часток немає, колегія суддів вважає, що за наявності таких обставин справи неможливо задовольнити позов ОСОБА_6 та виділити їй у користування будь-яку кімнату у спірній двокімнатній квартирі.

Крім того, відповідно до ст. 47 ЖК України норма жилої площі встановлюється в розмірі 13,65 кв. м. на одну особу. Оскільки загальна жила площа спірної квартири складає 30,7 кв. м., співвласникам квартири за нормами вказаної статті ЖК України має припадати 40,95 кв. м., а два співвласника відмовляються об'єднувати свої частки і не є членами однієї сім'ї, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги і встановлення цього порядку.

Таким чином, саме з цих підстав позов ОСОБА_6 не підлягає задоволенню.

Посилання суду першої інстанції на те, що співвласникам неможливо виділити у користування приміщення, які б відповідали їх ідеальним часткам, зроблені з порушенням норм матеріального права, оскільки законом не передбачено, що при поділі майна або визначенні порядку користування виділені співвласникам приміщення повинні відповідати їх ідеальним часткам. Питання щодо відхилення від ідеальних часток вирішується шляхом сплати грошової компенсації за зменшення своєї частки лише у разі реального поділу нерухомого майна і до визначення порядку користування не стосується.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6, неправильно визначив мотиви, а тому в цій частині рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові, однак з інших підстав.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю, однак на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України у рішення відсутні мотиви, з яких суд вважав встановленим факт відсутності порушеного права позивачки.

Конституцією України (ст. 41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріпляє право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України .

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням вказаних вимог процесуального закону, позивачка повинна довести порушення свого права власності, наявність вини відповідачів у порушенні її права власності, визначити спосіб цивільно-правового захисту порушеного права.

Незважаючи на вказані норми матеріального і процесуального права, позивачка не надала суду першої та апеляційної інстанції доказів на порушення свого права власності, оскільки відповідачі за позовом ОСОБА_6 спростовують факт намагання останньої вселитися в квартиру і створення ними будь-яких перешкод у цьому.

Таким чином, в цій частині рішення суду першої інстанції також підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю за недоведеністю своїх вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 щодо визнання договору дарування недійсним, суд першої інстанції дійшов до висновку про необґрунтованість цих вимог, дотримання положень ст. 224 ЦК України на момент його укладення. Також суд послався на пропуск ОСОБА_9 строку позовної давності для звернення до суду з такими вимогами.

Проте з такими висновками повністю погодитися не можна на таких підставах.

Судом першої інстанції також встановлено, що 23.07.2010 р. Перовською селищною радою зареєстровано шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії 1-АП № 102333.

Відповідно до свідоцтв про народження ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_3 є малолітніми дітьми, батьками записані ОСОБА_7 та ОСОБА_9

Відповідно до довідки КП ЖЕО Центрального району м. Сімферополя № 135748/01-10 станом на 15.11.2008 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрованих неповнолітніх дітей не убачається.

Таким чином, укладений 19.11.2008 р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 договір дарування 1/3 частки квартири, не порушував прав малолітніх дітей дарувальника, а тому підстав для визнання цього договору недійсним не встановлено.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

Разом з тим, не можна погодитись з тим, що у задоволенні позову ОСОБА_9 слід відмовити у зв'язку з пропуском нею строку позовної давності, оскільки позовна давність відповідно до положень ст. 256 ЦК України це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Враховуючи, що права неповнолітніх дітей ОСОБА_7 на час укладання договору дарування частки квартири порушені не були, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову, посилання на пропуск строку позовної давності є необґрунтованим, а тому підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_6, представника ОСОБА_9 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 28 січня 2013 року в частині вирішення позову ОСОБА_6 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові з інших підстав.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання на пропуск ОСОБА_9 строку позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів

Судді