УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ справи: 122/9218/2012Головуючий суду першої інстанції:Іванов С.С.

№ провадження: 22-ц/190/1991/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Бондарев Р. В.

20 березня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:Бондарева Р.В.

Суддів:Яковенко Л.Г. М’ясоєдової Т.М.

При секретарі:Галіч Ю.Є

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 лютого 2013 року

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2012 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 19 вересня 2011 року він передав відповідачу у борг 96500 грн. з терміном повернення грошей 31 грудня 2011 року. До встановленого терміну відповідач суму боргу не повернув. Просив суд стягнути з відповідача на його користь суму боргу, 3% річних від суми боргу за користування грошовими коштами та пеню за несвоєчасне виконання зобов'язання, всього 128038,31 грн., а також понесені судові витрати.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 лютого 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь позивача заборгованість за договором позики від 19.09.2011 р. у сумі 128038,31 грн. та понесені судові витрати.

Не погодившись з вказаним рішенням представник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позов, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема зазначає, що в договорі позики відсутні необхідні умови договору, а саме - паспортні дані, адреса реєстрації та ідентифікаційний код сторін. Крім того вказує, що позивачем не доведено факту передачі грошових коштів відповідачу, а визначити належність підпису в договорі відповідачу можливо тільки почеркознавчою експертизою, яка по справі не призначалася і не проводилася.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_7, ОСОБА_6 та його представника, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 отримав в борг 96500 грн. строком до 31.12.2011 року, однак на час розгляду спору сума позики відповідачем не повернута, тому відповідно до ст. ст. 1049, 1050 ЦК України відповідач зобов'язаний повернути суму боргу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.09.2011 року між сторонами був укладений договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу гроші у розмірі 96500 грн. строком до 31.12.201 р. Сума позики відповідачем повернута не була.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи, що на час вирішення спору судом першої інстанції відповідач не повернув позивачу суму позики в розмірі 96500 грн., судом правомірно вирішено питання про стягнення з нього вказаної суми заборгованості.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, від зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу за час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач гроші в передбачений договором строк не повернув, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з нього 3 % річних у розмірі 2395,31 грн. (96500 х 3% / 365 х 302).

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Пунктом 3 договору позики від 19.09.2011 року, передбачено, що у випадку прострочення строку повернення коштів позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочки.

Викладене свідчить, що між сторонами була обумовлена відповідальність сторін за невиконання умов договору позики, тому суд першої інстанції обґрунтовано стягнув суму боргу з урахуванням пені, встановленої договором позики у розмірі 29143 грн. (96500 х 0,1% х 302 дня).

Крім того, відповідач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині розрахунку суми боргу.

Доводи в апеляційній скарзі представника відповідача про те, що позивачем не доведено факт передачі ОСОБА_7 грошових коштів, а судом не встановлено спосіб такої передачі, колегія суддів відхиляє, оскільки його доводи суперечать положенням укладеному між сторонами договору позики, відповідно до п. 2 якого підписання договору сторонами підтверджує передачу грошових коштів позикодавцем позичальнику.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, то згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин), а не таким, що є неукладеним.

Згідно положень ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

При цьому, за змістом частини другої вказаної статті при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами (ч. 2 ст. 58, ст. 59 ЦПК України).

Факт підписання договору позики позичальником підтверджує факт одержання ним від позикодавця позики. Належним чином підписаний договір є доказом передання грошей від позикодавця до позичальника.

Таким чином, факт підписання позичальником договору позики є доказом отримання ним від позикодавця позики в сумі 96500 грн.

Згідно з ч. 3 ст.10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК.

У суді першої інстанції відповідач та його представник клопотань про призначення почеркознавчої експертизи не заявляли.

Судом апеляційної інстанції роз'яснено представнику позивача, який брав участь у справі, про наслідки не вчинення певних дій щодо надання доказів, на що представник відповідача пояснив, що клопотань про призначення почеркознавчої експертизи вони не заявляють, вважають, що це є обов'язком позивача довести достовірність підпису позичальника. Також вважає, що суд може призначити таку експертизу з власної ініціативи.

Враховуючи вказані обставини справи, а також те, що кожна особа має рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, а з власної ініціативи призначати почеркознавчу експертизу суд повноважень не має, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач та його представник не надали достатніх доказів на обґрунтування своїх заперечень щодо не укладення ОСОБА_7 договору позики.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів

Судді: