Справа №1806/13115/12 Головуючий у суді у 1 інстанції - Литовченко

Номер провадження 22-ц/788/870/13 Суддя-доповідач - Попруга С. В.

Категорія - 41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2013 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Попруги С. В.,

суддів - Ільченко О. Ю., Рибалки В. Г.,

з участю секретаря судового засідання- Пархоменко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 березня 2013 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Ковпаківський ВМ СМУ УМВС України в Сумській області про вселення в квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням,

в с т а н о в и л а :

13 листопада 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезгаданим позовом обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він з 09 грудня 1999 року по 24 липня 2012 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, якій на праві власності належала квартира в АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира), та в яку він під час шлюбу вселився у встановленому порядку та зареєструвався у 2004 році.

З 24 липня 2012 року шлюб між ним та ОСОБА_4 розірвано в судовому порядку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, після чого відповідач ОСОБА_2, який у період його спільного життя з ОСОБА_4 у спірній квартирі не проживав, змінив дверні замки у спірній квартирі та перешкоджає йому, як бувшому члену сім'ї власника квартири, користуватись житлом.

Посилаючись на такі обставини, позивач ОСОБА_3 просив суд вселити його у квартиру АДРЕСА_1.

08 січня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезгаданим зустрічним позовом, фактично обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він на підставі нотаріально посвідченого договору довічного утримання від 09 вересня 2003 року, укладеного між ОСОБА_4, його тіткою, та ним є власником спірної квартири. На час проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім'єю, він у спірній квартирі не проживав, членом сім'ї цих осіб не був. 08 вересня 2012 року, після смерті ОСОБА_4, державний нотаріус зняв заборону на відчудження згаданої квартири.

Після смерті ОСОБА_4, позивач ОСОБА_3 втратив право користування спірною квартирою, він заважає йому, як новому власнику квартири, користуватись та розпоряджатись нею.

Посилаючись на такі обставини, ОСОБА_2 просив визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 березня 2013 року задоволено первісний позов ОСОБА_3: вселено ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1.

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 березня 2013 року та ухвалити нове про відмову у задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову.

ОСОБА_2 по суті доводить, що між ним, як новим власником спірної квартири, та ОСОБА_3 виникли правовідносини з приводу порушення його права приватної власності на спірну квартиру ОСОБА_3 Саме його права підлягають захисту відповідно до положень ст. 41 Конституції України, а протилежний висновок суду першої інстанції є помилковим.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та його представники підтримали доводи апеляційної скарги, а представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 заперечувала проти них, вважала рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим..

Інші особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції по суті виходив з того, що відповідно до ст. 47 Конституції України ОСОБА_3, який перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 09 грудня 1999 року по 24 липня 2012 року та проживав з нею однією сім'єю в спірній квартирі, навіть після розірвання шлюбу, а в подальшому смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, не втратив право користування цією квартирою.

Факт переходу права власності на спірну квартиру до ОСОБА_2 відповідно до вищезгаданого договору довічного утримання, з огляду на положення ст.ст. 403-406 ЦК України, ст. 9 ЖК України не є підставою для задоволення зустрічного позову, оскільки житлові права позивача на користування цією квартирою мають вищий пріоритет, ніж право власності відповідача на спірну квартиру.

Вирішуючи спори суд першої інстанції послався, крім згаданих законів, і на положення ст.ст. 64, 116, 156-157 ЖК України, ст.ст. 386, 391 ЦК України.

Проте, з такими висновками суду погодитись неможливо з наступних підстав.

Так, згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України, зокрема передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суд першої інстанції названих положень закону не дотримався.

Так, як убачається з матеріалів справи 09 грудня 1999 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб. Після цього, ці особи почали проживати однією сім'єю у вищезгаданій квартирі.

09 вересня 2003 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений нотаріально посвідчений договір довічного утримання, за яким ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_2 спірну квартиру, яку він зареєстрував у електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 06 вересня 2010 року (а.с. 43-46).

03 березня 2004 року ОСОБА_3 зареєстрував місце проживання у спірній квартирі в органах внутрішніх справ (а.с. 3).

З 24 липня 2012 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано в судовому порядку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

08 вересня 2012 року державний нотаріус зняв заборону на відчудження згаданої квартири.

З матеріалів справи вбачається, а протилежного позивачем не доведено, що він ніколи не був членом сім'ї ОСОБА_2 відповідно до норм сімейного, цивільного, житлового законодавства, які регулюють статус члена сім'ї власника квартири.

Вищезгаданий факт реєстрації (прописки) ОСОБА_3 у спірній квартирі, за встановлених обставин, не дає підстав для висновку, що в період з 09 грудня 1999 року і в подальшому, до часу виникнення спорів, ОСОБА_3 набув статусу члена сім'ї ОСОБА_2, з яким він ніколи спільно не проживав у спірній квартирі, не мав спільного бюджету, взаємних прав та обов'язків. Будь-які угоди з приводу спірної квартири між сторонами не укладались. Про застосування строків позовної давності за зустрічним позовом, ОСОБА_3 в суді першої інстанції не заявляв.

На час виникнення спірних правовідносин діяли норми Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ЦК України, ЖК України.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї власника квартири на користування цією квартирою та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника квартири права власності на цю квартиру, а відтак - припинення права власності особи на квартиру припиняє право членів її сім'ї на користування цією квартирою.

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири), (на відміну від договору найму (оренди) житла - ст. ст. 810, 814 ЦК України) .

Частина ж 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку (квартири), при умові збереження права власності на будинок (квартиру) цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Зазначені висновки не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ст. 311 ЦК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.

Застосування судом норми ст. 64 ЖК України до правовідносин сторін є помилковим, оскільки правове положення членів сім'ї квартири визначене ст. 156 ЖК України, й на них не поширена дія ст. 64 ЖК України, тому члени сім'ї власника квартири не можуть користуватися тими ж правами, які надаються членам сім'ї наймача.

За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позову ОСОБА_3 відсутні.

Статтею 16 ЦК України, передбачені способи захисту цивільних прав, перелік яких не є вичерпним.

Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зокрема передбачено, що зняття з місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили про позбавлення особи права користування житловим приміщенням.

Саме у такий спосіб, який по суті усуває для відповідача перешкоди у користуванні спільною квартирою з боку ОСОБА_3, на думку колегії суддів, підлягає захисту порушене право ОСОБА_2

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального права (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України) з ухваленням нового рішення про відмову в позові ОСОБА_3 та про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ст.ст. 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 березня 2013 року.

Відмовити в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про вселення у квартиру АДРЕСА_1.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -