№ справа:106/5894/2012Головуючий суду першої інстанції:Кабаль Ігор Іванович

№ провадження:11/190/443/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Радіонов І. І.

__________________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2013 р. колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіКорольова М.П.

СуддівРадіонова І.І., Тіщенко О.І.

За участю прокурораПанасенко І.В.

законного представника неповнолітнього засудженого - ОСОБА_6

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі кримінальну справу за апеляцією законного представника неповнолітнього засудженого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 на вирок Євпаторійського міського суду АРК від 10 грудня 2012 року, яким

неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.152, ч.3 ст.153 КК України.

Колегія суддів,

ВСТАНОВИЛА:

Як зазначено у вироку, на початку липня 2006 року, у денний час, неповнолітній ОСОБА_7 спільно із особою, яка не досягла віку притягнення до кримінальної відповідальності, зустрівши біля будинку АДРЕСА_1 малолітню ОСОБА_8, маючи умисел на зґвалтування та задоволення статевої пристрасті у неприродній формі, будучи достовірно обізнаним про те, що ОСОБА_8 є малолітньою, ОСОБА_7 всупереч волі потерпілої, схопив її за праву руку та застосувавши фізичне насильство, завів її в приміщення покинутого ларька, розташованого біля будинку за вищевказаною адресою, де скориставшись безпорадним станом потерпілої, яка в силу свого малолітнього віку не могла усвідомлювати діяння, що з нею скоювали, зґвалтував її, а потім задовольнив свою статеву пристрасть неприродним способом.

В результаті зазначених злочинних дій ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_8 були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що не потягнули за собою короткочасного розладу здоров'я.

У судове засідання ОСОБА_7 не з'явився, 12.08.2006 року він поступив з Сакського ІТТ АР Крим в приймальне відділення Сакської міської лікарні без свідомості, із закритою черепно-мозковою травмою, де 13.08.2006 року помер.

В апеляції законний представник неповнолітнього засудженого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 просить вирок відносно ОСОБА_7 скасувати, кримінальну справу припинити у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.

Свої доводи мотивує тим, що його син ОСОБА_7 був засуджений судом першої інстанції без порушення стосовно нього кримінальної справи і без залучення його до кримінальної відповідальності на стадії досудового слідства.

Як вказує апелянт, 09.11.2010 року були порушені кримінальні справи за фактом вчинення злочинів, передбачених ч.4 ст.152, ч.3 ст.153 КК України у відношенні малолітньої ОСОБА_8, які мали місце на початку липня 2006 року, але стосовно його сина ОСОБА_7, як особи, яка вчинила зазначені злочини, дані кримінальні справи порушені не були, постанова про притягнення його в якості обвинуваченого органами досудового слідства за вказаними фактами не виносилося. При цьому органами досудового слідства справу було направлено до суду з обвинувальним висновком, в якому повинно було бути викладено суть пред'явленого обвинувачення.

Крім того, апелянт вказує, що показання судово-медичного експерта ОСОБА_9 про вчинення ОСОБА_7 злочину щодо потерпілої ОСОБА_8 на початку липня 2006 року не знайшли свого підтвердження в матеріалах кримінальної справи, а також показаннями самої потерпілої та свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15

На думку апелянта, висновок комісійної судово-медичної експертизи № 81 від 02.07.2006 року також спростовує доводи суду про те, що ОСОБА_7 на початку липня 2006 року зґвалтував малолітню ОСОБА_8 Аналіз показань потерпілої ОСОБА_8 та свідків у справі, висновку комісійної судово-медичної експертизи № 81 від 02.07.2006 року, на думку апелянта, дозволяє зробити висновок, що особа, що заподіяла потерпілій ОСОБА_8 тілесні ушкодження в період 10-13 липня 2006 року на даний момент не встановлена.

Також апелянт вказує на те, що обвинувачуючи ОСОБА_7 у скоєнні ряду тяжких злочинів, суд не визнав за необхідне привести у вироку його показання на досудовому слідстві, дати їм аналіз, спростувати доводи, наведені ОСОБА_7 на свій захист. Замість цього суд поклав в обґрунтування обвинувачення показання свідків ОСОБА_14, ОСОБА_16 і ОСОБА_17, які дали свідчення про винність ОСОБА_7 нібито з його слів. Не привів у вироку суд і показання потерпілої ОСОБА_8, які вона дала при розгляді кримінальної справи Сакським міським судом.

Крім того, апелянт вказує, на те, що не може бути визнаний законним вирок у кримінальній справі, в якому відсутня постанова про визнання особи в якості потерпілого, відсутня заява про вчинення злочину щодо потерпілої особи, в якому жоден зі свідків (в т.ч. потерпіла ОСОБА_8, її батьки і брат) не вказав на його сина, як на особу, яка вчинила злочин при вказаних обставинах.

Заслухавши доповідача, провівши судові дебати, в яких: законний представник неповнолітнього засудженого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 підтримав апеляцію; прокурор заперечував проти задоволення доводів апеляції законного представника неповнолітнього засудженого ОСОБА_7 - ОСОБА_6, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню, а вирок в порядку ст.365 КПК України (1960 року) підлягає зміні, з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що досудове і судове слідство у справі проведено повно і всебічно з дотриманням вимог норм КПК України (1960 року).

Винність ОСОБА_7 в скоєнні ним злочинів, за які він засуджений, знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду і підтверджується сукупністю доказів, ретельно досліджених судом першої інстанції у судовому засіданні, яким суд дав належну правову оцінку.

Доводи представника неповнолітнього засудженого ОСОБА_6 про відсутністю в діях ОСОБА_7 складу злочину, колегією суддів не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони суперечать встановленим у справі обставинам, дослідженим під час судового розгляду, яким суд дав належну оцінку.

Погоджуючись з висновками суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 в скоєнні ним злочинів, колегія суддів виходить з наступного.

Так, винність ОСОБА_7 підтверджується показаннями малолітньої потерпілої ОСОБА_8, дослідженими судом першої інстанції в порядку ст.290 КПК України (1960 року), із яких випливає, що на початку літа 2006 року, ОСОБА_7 насильно завів її в покинутий кіоск, де спочатку зґвалтував її, а потім задовольнив свою статеву пристрасть неприродним способом, при цьому їй було боляче і вона сильно плакала. Після того, як ОСОБА_7 вийшов, в приміщення зайшов ОСОБА_13, який вчинив теж саме, при цьому їй було дуже боляче і вона плакала. ОСОБА_7 та ОСОБА_13 погрожували їм із братом, щоб вони не розповідали, що з нею трапилось (а.с.20, 48, 73 т.1).

Колегія суддів знаходить обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав не довіряти цим правдивим показанням потерпілої ОСОБА_8 щодо факту її зґвалтування ОСОБА_7 та задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом, оскільки вони повністю узгоджуються із висновком психолого-психіатричної експертизи № 1084 від 22.08.2006 року, згідно з яким ОСОБА_8 в силу свого віку не могла розуміти суть події, характер і значення вчинених з нею дій, але могла правильно сприймати їх і розповідати про них, ознак підвищеної сугестивності і підвищеної схильності до фантазування не виявляється (а.с.66-67 т.1).

Крім того, правдивість показання потерпілої ОСОБА_8 також підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_18, дослідженими судом першої інстанції в порядку ст.306 КПК України (1960 року), згідно з якими 25.07.2006 року, вона як спеціаліст служби у справах неповнолітніх, була присутня в Сакському МРВ як педагог при проведенні допиту малолітньої потерпілої ОСОБА_8, за участю законного представника малолітньої потерпілої - її матері ОСОБА_10 Перед допитом, з ОСОБА_8 була проведена відволікаюча бесіда на сторонні теми, після чого їй було запропоновано розповісти про те, що з нею трапилося. При цьому малолітня потерпіла підтвердила, що двоє хлопчиків, ОСОБА_7 та ОСОБА_13, кожен по черзі здійснили з нею статеві зносини, як природним, так і неприродним способом. При цьому дитина пояснювала, що спочатку вона не розуміла, що відбувається, а після того як їй стало боляче, почала плакати і просила відпустити її. ОСОБА_8 давала показання адекватно, добровільно, мовними прийомами, які властиві її віку.

При особистому контакті з дівчинкою, нею було встановлено, що малолітня потерпіла говорила правду, не фантазувала і не придумувала, розповідала своїми словами, як вона на той момент це розуміла та відчувала. З боку сторонніх осіб тиск на потерпілу не чинився. Ніяких навідних запитань ні слідчий, ні інші особи під час допиту потерпілої не задавали, вона повністю, самостійно розповіла про події вчинених стосовно неї злочинів (а.с.28 т.1).

Також про об'єктивність показань потерпілої ОСОБА_8 щодо факту її зґвалтування ОСОБА_7 та задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом підтверджуються і показаннями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_18, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та іншими доказами у повному обсязі.

Як вбачається із показань, дослідженими судом першої інстанції в порядку ст.306 КПК України (1960 року), свідка ОСОБА_11 - брата потерпілої, який в указаний час знаходився на місці вчинення злочину, коли ОСОБА_7 насильно затягнув його сестру ОСОБА_8 в покинутий кіоск, закривши двері, ОСОБА_13 утримував його за руку, щоб він не побіг до сестри, чув, як сестра плакала, але не міг їй допомогти. Після того, як вийшов ОСОБА_7 і став утримувати його за руку, щоб він не побіг до сестри, в приміщення зайшов ОСОБА_13, чув, як сестра плакала, але не міг їй допомогти. Хлопці пригрозили їм, щоб вони нічого не розповідали батькам (а.с.26, 49, 75-76 т.1).

Із показань законного представника малолітньої потерпілої, її матері ОСОБА_10, випливає, що після того як іі чоловік - ОСОБА_12 розповів їй про те, що від односельчан йому стало відомо, що на початку червня 2006 року їх малолітню доньку ОСОБА_8 по черзі заводили в покинутий у дворі ларьок ОСОБА_7 і ОСОБА_13, дочка розповіла, що названі хлопці по черзі зґвалтували її та задовольнили свою статеву пристрасть неприродним способом, скаржилася на болі в області статевих органів і задньо-прохідного отвору (а.с.22-23 т.1).

Наведені обставини щодо факту зґвалтування малолітньої потерпілої ОСОБА_7 та задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом також підтверджуються і аналогічними показаннями свідка ОСОБА_12 (а.с.77-78 т.1).

Крім того, будучи допитаним в ході досудового слідства ОСОБА_13 показав, що у червні 2006 року, ОСОБА_7 попросив його вийти та залишився в приміщенні покинутого кіоску наодинці з малолітньою ОСОБА_8, зачинивши двері. Знаходячись біля приміщення почув, як потерпіла говорила, що їй холодно (а.с.110-113 т.1, а.с.10-12 т.2, а.с.99-103 т.4).

Про аналогічні обставини скоєння злочину щодо малолітньої потерпілої, ОСОБА_13 підтвердив і в ході проведення очної ставки між ним та ОСОБА_7 (т.1 а.с.110-113).

Факт зґвалтування ОСОБА_7 малолітньої потерпілої ОСОБА_8 та задоволення з нею своєї статевої пристрасті неприродним способом також підтверджуються і показаннями свідків ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17

Із показань свідка ОСОБА_14, дослідженими судом першої інстанції в порядку ст.306 КПК України (1960 року), випливає, що в липні 2006 року до нього як до дільничного інспектора міліції із заявою звернулася ОСОБА_10 і розповіла зі слів її дітей - ОСОБА_8 і ОСОБА_11, що на початку червня 2006 року в кіоску, розташованому біля будинку по АДРЕСА_1, ОСОБА_7 і ОСОБА_13 зґвалтували її малолітню дочку ОСОБА_8. Вдруге зґвалтування її доньки вчинив у своїй квартирі сам ОСОБА_13 В ході проведення дослідної перевірки, він в присутності педагога і матері, відібрав пояснення у ОСОБА_13, який підтвердив, що на початку червня 2006 року в приміщенні покинутого кіоску вони по черзі з ОСОБА_7 зґвалтували малолітню ОСОБА_8

Також, в присутності свого батька ОСОБА_6, пояснення давав неповнолітній ОСОБА_7, який визнав свою вину в скоєнні вказаного злочину, підтвердив показання ОСОБА_13 Моральний, фізичний тиск на ОСОБА_7 не чинився, неповнолітній сам розповідав усі подробиці зґвалтування дівчинки. В протоколі власноручно підписалися неповнолітній ОСОБА_7 і його батько - ОСОБА_6, прочитавши викладене (а.с.27 т.1).

Свідок ОСОБА_16, показання якого досліджені судом першої інстанції в порядку ст.306 КПК України (1960 року), показав, що влітку 2006 року він перебував під слідством за вчинення крадіжок та утримувався під вартою в ІТТ Сакського МРВ. Разом з ним в камері перебував ОСОБА_17, а в липні 2006 року до них у камеру перевели ОСОБА_7, в якого він поцікавився, за що його затримали, і той відповів, що за вбивство, але потім розповів, що обвинувачується за ст.152 КК України, за зґвалтування малолітньої. На їх питання, кого він зґвалтував, ОСОБА_7 відповів, що дівчинку 7-8 років. Через кілька днів вони поцікавилися у ОСОБА_7, як саме зґвалтував, і той відповів, що все відбулося в покинутому кіоску в с. Фрунзе Сакського району, що він завів потерпілу в ларьок, двері закрив на гачок, змусив дівчинку встати на коліна і вступив з нею в статеві зносини як природним, так і неприродним способом. Після чого, вийшов з ларька, а туди зайшов його товариш по імені ОСОБА_19 (а.с.103-104 т.2).

Наведені обставини щодо факту зґвалтування малолітньої потерпілої ОСОБА_7 та задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом також підтверджуються і аналогічними показаннями свідка ОСОБА_17, дослідженими судом першої інстанції в порядку ст.306 КПК України (1960 року) (а.с.105-106 т.2).

Факт зґвалтування ОСОБА_7 малолітньої потерпілої ОСОБА_8 та задоволення з нею своєї статевої пристрасті неприродним способом також підтверджуються актом судово-медичного огляду № 391 від 20.07.2006 року і висновком експерта № 61 від 28.08.2006 року ОСОБА_9, який зі слів потерпілої ОСОБА_8 в присутності матері ОСОБА_10 при проведенні огляду, записав обставини скоєння на початку червня 2006 року, а також в липні, 1,5 тижні тому, ОСОБА_7 щодо неї злочинів (а.с.17-18, 61-62, т.1).

Із висновків судово-медичної експертизи № 61 від 28.08.2006 року і додаткової судово-медичної експертизи № 75 від 06.09.2006 року, випливає, що при гінекологічному огляді ОСОБА_8, в останньої була виявлені легкі тілесні ушкодження в області зовнішніх статевих органів і анального отвору. Час утворення даних тілесних ушкоджень може відповідати останній декаді червня - першій декаді липня 2006 року (а.с.53-54, 61-62 т.1).

Вищезазначені висновки та експертизу у судовому засіданні повністю підтвердив судово-медичний експерт ОСОБА_9, який пояснив, що про обставини вчинення злочину записував все зі слів потерпілої дівчинки, її словами, і у нього не було сумнівів, що дівчинка говорить правду.

Доводи апелянта про те, що показання судово-медичного експерта ОСОБА_9 про вчинення ОСОБА_7 злочину щодо потерпілої ОСОБА_8 на початку липня 2006 року не знайшли свого підтвердження, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються висновком комісійної судово-медичної експертизи від 02.07.2008 року № 81, згідно з яким виявлені тілесні ушкодження утворилися не менше ніж за 7-10 діб до моменту огляду потерпілої (а.с.96-100 т.3), тобто на початку липня 2006 року.

Також є необґрунтованими і доводи апелянта про не пред'явлення його сину - ОСОБА_7 обвинувачення, оскільки кримінальну справу було порушено за фактом вчинення злочинів, передбачених ч.4 ст.152, ч.3 ст.153 КК України, відносно малолітньої ОСОБА_8 і діючий на той час КПК України (1960 року) не передбачав здійснення слідчих дій за участю померлого.

Доводи апелянта про те, що в матеріалах кримінальної справи відсутня постанова про визнання особи в якості потерпілого, відсутня заява про вчинення злочину щодо потерпілої особи, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються наявністю у матеріалах цієї справи як заяви законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_10 про вчинення ОСОБА_7 щодо потерпілої злочинів (т.1 а.с.2), так і постанови від 25.07.2006 року про визнання ОСОБА_8 потерпілою (т.1 а.с.19).

Наведені докази, зокрема, показання малолітньої потерпілої ОСОБА_8 та свідків ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_18, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17 узгоджуються між собою, доповнюють один одного та підтверджуються доказами, дослідженими судом першої інстанції в повному обсязі, та й в своїй сукупності складають цілісну картину скоєння ОСОБА_7 таких злочинів, як статеві зносини із застосуванням фізичного насильства та використання безпорадного стану потерпілої особи (зґвалтування), вчинені відносно малолітньої, а також як насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом з використанням безпорадного стану потерпілої особи, вчинене особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст.152 КК України, вчинене відносно малолітньої, при встановлених в ході досудового та судового слідства обставин.

З урахуванням усього викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив всі обставини справи, оцінивши здобуті і досліджені в ході судового засідання докази в їх сукупності, які не викликають сумніву в їх об'єктивності і достовірності і є достатніми, у зв'язку з чим обґрунтовано дійшов висновку про винність ОСОБА_7 в скоєнні ним злочинів, правильно кваліфікувавши його дії за ч.4 ст.152, ч.3 ст.153 КК України.

Таким чином, підстав для скасування вироку та припинення провадження по справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу злочину, колегія суддів не знаходить.

Разом з тим, як випливає з матеріалів справи, засуджений ОСОБА_7 12.08.2006 року поступив із Сакського ІТТ АР Крим в приймальне відділення Сакської міської лікарні без свідомості, із закритою черепно-мозковою травмою, де 13.08.2006 року помер, тобто ще на стадії досудового слідства.

За таких обставин, в порядку ст.365 КПК України (1960 року) вирок суду відносно ОСОБА_7 підлягає зміні, резолютивна частина вироку підлягає доповненню такого змісту: «На підставі п.8 ч.1 ст.6 КПК України (1960 року) провадження по справі щодо ОСОБА_7 закрити у зв'язку із його смертю.».

Оскільки вирок суду змінюється не з підстав, зазначених в апеляції законного представника неповнолітнього засудженого ОСОБА_7 - ОСОБА_6, його апеляція не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.362, 365-366 КПК України (1960 року), п.15 розділу 11 «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляцію законного представника неповнолітнього засудженого ОСОБА_7- ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

В порядку ст.365 КПК України (1960 року) вирок Євпаторійського міського суду АРК від 10 грудня 2012 року відносно неповнолітнього ОСОБА_7 - змінити, доповнити резолютивну частину вироку таким змістом: «На підставі п.8 ч.1 ст.6 КПК України (1960 року) провадження по справі щодо ОСОБА_7 закрити у зв'язку із його смертю.».

Судді

Корольов М.П. Радіонов І.І. Тіщенко О.І.