РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/190/2548/13Головуючий суду першої інстанції:Смолій А.М.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Бондарев Р. В.

РІШЕННЯ

"17" квітня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіБондарева Р.В

СуддівЯковенко Л.Г. М’ясоєдової Т.М.

При секретаріГаліч Ю.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Севастопольської філії державного підприємства МВС України «Інформ-Ресурси» в інтересах держави в особі Управління державної автоінспекції Головного управління МВС України в АР Крим до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 05 березня 2013 року

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2012 року представник Управління ДАІ Головного управління МВС України в АР Крим звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 29 червня 2008 року був тимчасово затриманий транспортний засіб - автомобіль АЗЛК 2140, належний відповідачу, шляхом доставлення його для зберігання на спеціальний майданчик тимчасового затримання транспортних засобів за адресою: м. Євпаторія, Роздольненське шосе 19. Зазначає, що відповідач був повідомлений щодо необхідності забрати належний транспортний засіб та оплатити витрати, пов'язані з його зберіганням, однак не вжив відповідних заходів. У зв'язку з чим, просив суд стягнути з відповідача заборгованість по зберіганню транспортного засобу на спеціальному майданчику тимчасового затримання в сумі 7770 грн., а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Рішенням Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 05 березня 2013 року позов Управління державної автоінспекції Головного управління МВС України в АР Крим задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Управління державної автоінспекції Головного управління МВС України в АР Крим заборгованість за зберігання транспортного засобу в межах строку позовної давності в сумі 7770 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

На зазначене рішення ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що протокол огляду та затримання транспортного засобу був укладений з порушенням законодавства; адміністративне правопорушення він не вчиняв, у зв'язку з чим протокол про адміністративне правопорушення у нього відсутній; транспортним засобом керувала інша особа, яка не була залучена до участі у справі. Крім того, позивачем не надано доказів про повідомлення відповідача щодо необхідності забрати транспортний засіб з майданчику та сплатити витрати за його зберігання.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що між сторонами виникли договірні правовідносини з приводу зберігання автомашини, а тому відповідач зобов'язаний сплатити суму боргу за договором зберігання.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що 29.06.2008 року у присутності водія ОСОБА_7 був тимчасово затриманий транспортний засіб - автомобіль АЗЛК -2140, р. н. НОМЕР_1, шляхом постановки для зберігання на спеціальний майданчик тимчасового затримання транспортних засобів за адресою: м. Євпаторія, Роздольненське шосе 19, про що був складений відповідний протокол за № 393 (а. с. 6).

Згідно з довідкою ВРЕР ДАІ з обслуговування міст Євпаторія, Саки, Сакського та Чорноморського районів від 28.02.2013 року вищезазначений транспортний засіб зареєстрований за ОСОБА_6 (а. с. 41).

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням зазначених норм процесуального закону саме позивач зобов'язаний довести правомірність своїх дій по затримці автомашини АЗЛК -2140, р. н. НОМЕР_1, наявність вини водія, у зв'язку з чим було затримано автомашину, а також наявність повідомлення власника або водія автомобіля про знаходження автомашини на спеціальному майданчику.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_6 пояснив, що автомашину АЗЛК -2140, р. н. НОМЕР_1, власником якої він є, продав у 1997 р. за довіреністю іншій особі. З 1997 р. йому нічого невідомо про вказаний автомобіль, він його не експлуатував, а кому надавав довіреності згодом вже не згадує. Про те, що з 2008 р. автомашина знаходиться на спеціальному майданчику йому стало відомо лише при отриманні копії цього позову у 2012 р. Також пояснив, що ОСОБА_7 він не знає, довіреності йому не надавав.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Прим апеляційному перегляді справи встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази правомірності затримання транспортного засобу відповідача, оскільки немає протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_7 або інших осіб, відсутня постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності, внаслідок чого виникла необхідність у затримці транспортного засобу, а також відповідно до діючого на той час КУпАП можливість застосування такого заходу як затримання транспортного засобу. Позивач та його представник не надали суду першої інстанції таких доказів, до суду апеляційної інстанції не з'явилися, хоча повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не заявили. Таким чином, апеляційний суд розглядає справу на підставі наявних у ній доказів з урахуванням вимог змагальності та диспозитивності.

Представник позивача при звернення до суду з цим позовом як на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що постановою КМ України № 1102 від 17.12.2008 р. передбачено порядок повернення затриманого транспортного засобу, згідно з яким повернення такого засобу можливо лише після оплати витрат, пов'язаних з його зберіганням.

Вказана постанова КМ України прийнята на виконання ст. 265-2 КУпАП, згідно з якою у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 21, статтями 121-1, 126, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 130, статтями 132-1, 206-1 цього Кодексу, працівник Державної автомобільної інспекції тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку (якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. Після закінчення триденного строку тимчасового затримання транспортного засобу особа має право звернутися за отриманням тимчасово затриманого транспортного засобу. Таке звернення особи є обов'язковим для його виконання незалежно від стадії вирішення справи про адміністративне правопорушення.

Разом з тим, суд першої інстанції не з'ясував питання, якими нормами КУпАП було передбачено право працівників міліції затримувати транспортні засоби станом на 29.06.2008 р., оскільки КУпАП доповнено статтею 265-2 відповідно до Закону лише 24.09.2008 р., тобто на час затримання транспортного засобу відповідача цієї норми не було як не було прийнято постанову КМ України № 1102 від 17.12.2008 р.

З урахуванням Конституційних положень щодо неможливості зворотної дії нормативно-правових актів в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, колегія суддів вважає, що вказана постанова КМ України, а також стаття 265-2 КУпАП України, на виконання якої ухвалено зазначену постанову, не регулюють правовідносин з приводу затримання транспортного засобу відповідача.

Статтею 260 КУпАП, чинної на час затримки транспортного засобу відповідача, було передбачено можливість вилучення речей і документів, однак з метою припинення адміністративного правопорушення, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, а також забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ.

Відповідно до чинної на той час ст. 265 КУпАП України вилучення транспортного засобу працівником міліції було можливе лише при вчиненні порушень, передбачених частиною 2 ст. 206-1 цього Кодексу (обладнання власниками або водіями транспортних засобів спеціально прихованими або замаскованими місцями, які використовуються для перевезення нелегальних мігрантів).

В інших випадках діючим на той час КУпАП не було передбачено норм, згідно з якими працівник міліції мав право на вилучення (затримання) транспортного засобу.

На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, а тому необґрунтовано не застосував до вказаних правовідносин норм, які підлягали застосуванню.

Згідно з п. 12 постанови Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1102 «Про затвердження Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках та стоянках» повернення тимчасово затриманого транспортного засобу, який зберігається на спеціальному майданчику чи стоянці, здійснюється за письмовим зверненням його водія, власника (співвласника) за умови оплати витрат, пов'язаних з транспортуванням та зберіганням такого транспортного засобу, та пред'явлення відповідного протоколу про адміністративне правопорушення.

Позивач вважає, що положення цього Порядку підлягають застосуванню для вирішення питання про повернення транспортного засобу його власнику.

Колегія суддів погоджується з такими доводами, оскільки вказаний Порядок набув чинність після затримання автомашини і діє під час її утримання.

Разом з тим, не можна погодитися з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки в матеріалах цивільної справи відсутні докази того, що власника автомашини ОСОБА_6 повідомляли про затримання його автомашини за порушення ОСОБА_7 будь-яких правил, а також щодо необхідності забрати транспортний засіб з майданчику.

Таким чином, законодавець визначив необхідність сплати за зберігання транспортного засобу лише за наявності вини водія або власника, а також правомірності дій по затримці цього засобу.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні достатні докази правомірності затримання транспортного засобу відповідача, а також тривалого - більш ніж 5 років утримання автомашини на спеціальному майданчику, за відсутності доказів про своєчасне повідомлення власника транспортного засобу про вказане затримання, колегія суддів вважає, що підстав для стягнення з ОСОБА_6 7770 грн. у суду першої інстанції не було.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а також з тим, що власність зобов'язує. Разом з тим, не можна погодитися з тим, що ОСОБА_7 незаконно володів транспортним засобом, тобто не є суб'єктом права володіння чужим майном у розумінні ст. 397 ЦК України, а відтак відповідач зобов'язаний сплачувати гроші за утримання автомашини.

Також не можна погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що правовідносини між сторонами регулюються нормами зобов'язального права щодо зберігання майна, оскільки доказів на укладення договору зберігання між сторонами не надано. Відносини з приводу оплати за зберігання затриманих транспортних засобів регулюються спеціальними нормами, а саме: постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1102 «Про затвердження Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках та стоянках».

Враховуючи викладені обставини справи у сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що мають істотне значення для її розгляду, не залучив до участі у справі особу, у якої було вилучено та затримано транспортний засіб, порушив вимоги матеріального і процесуального права, а тому дійшов необґрунтованого висновку про задоволення позову.

Таким чином оскаржене рішення в порядку, передбаченому ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 05 березня 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Севастопольської філії державного підприємства МВС України «Інформ-Ресурси» в інтересах держави в особі Управління державної автоінспекції Головного управління МВС України в АР Крим про стягнення боргу відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів