УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ справи: 116/505/13-ц Головуючий суду першої інстанції:Берберов Д.М.

№ провадження: 22-ц/190/2738/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Синельщікова О. В.

"22" квітня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:Синельщікової О.В.

Суддів:Чистякової Т.І., Бондарева Р.В.

При секретарі:Кутелія Я.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Кримської Республіканської установи «Протитуберкульозний диспансер № 1», треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання дій з утримання грошових коштів незаконними, зобов'язання провести нарахування та сплатити грошові кошти, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою представника Кримської Республіканської установи «Протитуберкульозний диспансер № 1» - Касьянової Оксани Олександрівни на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 березня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 березня 2013 року позов ОСОБА_6 до Кримської Республіканської установи «Протитуберкульозний диспансер № 1», треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання дій з утримання грошових коштів незаконними, зобов'язання провести нарахування та сплатити грошові кошти, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.

Визнано незаконними дії адміністрації Кримської Республіканської установи «Протитуберкульозний диспансер № 1» з приводу одностороннього утримання з заробітної плати ОСОБА_6 за листопад 2012 року суми премії, нарахованої і виплаченої у жовтня 2012 року у розмірі 1900 грн.

Зобов'язано адміністрацію Кримської Республіканської установи «Протитуберкульозний диспансер № 1» провести нарахування і виплату ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, грошових коштів у розмірі 1900 грн.

Стягнуто з Кримської Республіканської установи «Протитуберкульозний диспансер № 1» на користь ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, судові витрати в розмірі 1000 грн. та 500 грн. у відшкодування моральної шкоди, а всього - 1500 грн.

Стягнуто з Кримської Республіканської установи «Протитуберкульозний диспансер № 1» в дохід держави судовий збір в розмірі 214,60 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник Кримської Республіканської установи «Протитуберкульозний диспансер № 1» - Касьянова О.О. ставить питання про скасування рішення суду та просить ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що судом не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказує, що поза увагою суду залишилася та обставина, що наказ № 1093-л «Про преміювання працівників», за яким позивачка була премійована грошовою премією у розмірі 1900 грн., виданий головним лікарем ОСОБА_10 05 жовтня 2012 року, проте згідно наказу № 256-л від 09 жовтня 2012 року ОСОБА_10 був звільнений з посади головного лікаря КРУ «Протитуберкульозний диспансер № 1» 09 жовтня 2012 року за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України за прогули, у тому числі за прогул 05 жовтня 2012 року - день видачі наказу про преміювання, тобто наказ № 1093-л «Про преміювання працівників» був виданий ОСОБА_10, коли в нього були відсутні повноваження на видання будь-яких наказів. Зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, помилково посилався на пункт 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки роз'яснення, які містяться в цьому пункті стосуються спорів за позовом роботодавця. Вважає, що положення пункту 4 статті 97 та статті 127 Кодексу законів про працю України неправильно застосовані судом до правовідносин, що виникли між сторонами у цій цивільній справі, оскільки зазначені норми матеріального права стосуються утримання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з заробітної плати працівників для погашення їх заборгованості підприємству, установі і організації, тобто при відрахуванні в розумінні статті 127 Кодексу законів про працю України власник нараховує працівникові відповідно до встановлених норм заробітну плату, але частину нарахованої заробітної плати не видає працівникові, а відраховує, а у випадку утримання премії позивачки мала місце інша підстава - недійсність наказу, на підставі якого була нарахована премія, і наказ № 166 від 15 жовтня 2012 року «Про скасування наказів», на підставі якого утримана нарахована позивачці премія в розмірі 1900 грн., на теперішній час ніким не оскаржений, не скасований та є чинним. Також, посилається на те, що відсутність економії фонду заробітної плати стала додатковою підставою для визнання недійсним наказу № 1093-л від 05 жовтня 2012 року, оскільки згідно пункту 11 Додатку № 2 до колективного договору КРУ «Протитуберкульозний диспансер № 1» премії та винагороди працівникам виплачуються при наявності фонду заробітної плати установи, який на момент видання наказу № 1093-л не передбачав виплату премій, що підтверджується пояснювальною запискою головного бухгалтеру ОСОБА_8 від 09 жовтня 2012 року. Крім того, зазначає, що питання про розподіл судових витрат між сторонами вирішено судом першої інстанції неправильно, оскільки рішенням суду з відповідача на користь позивачки витрати на правову допомогу були стягнені в повному обсязі, незважаючи на те, що позовні вимоги задоволено частково, що є порушенням вимог статті 88 Цивільного процесуального кодексу України.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивачки - ОСОБА_11 просив її відхилити як безпідставну.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачки, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги про оплату праці, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в порушення встановленого порядку, без достатніх правових підстав і згоди ОСОБА_6 відрахував із заробітної плати позивачки отриману нею суму премії, чим порушив вимоги трудового законодавства та права працівника.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, який повно і правильно встановив обставини, які мають значення для справи, дійшов висновків, які відповідають обставинам справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права.

При розгляді справи судом встановлено, що позивачка ОСОБА_6 працює у Кримській Республіканській установі «Протитуберкульозний диспансер № 1» діловодом з окладом 1485,90 грн. (а.с.14, 13). За жовтень місяць 2012 року їй нарахована і виплачена заробітна плата за 23 робочі дні у розмірі 4128,85 грн., до якої також входила сума премії у розмірі 1900 грн. (а.с.13).

Підставою для нарахування премії позивачці став наказ головного лікаря ОСОБА_10, погоджений головою профспілки ОСОБА_12., № 1093-л від 05 жовтня 2012 року «Про преміювання працівників», згідно якого за підсумками роботи диспансеру за 9 місяців 2012 року, за наявності економії фонду заробітної плати і згідно Колективного договору заохочено грошовою премією у розмірі 1900 грн. зазначених у наказі працівників, всього 265 осіб, серед яких є позивачка ОСОБА_6 (а.с.20-23).

Судом також встановлено, що при нарахуванні заробітної плати за грудень місяць 2012 року відповідачем в односторонньому порядку, без згоди позивачки утримано з її заробітної плати 1900 грн. - суму раніше виплаченої премії, і за грудень місяць 2012 року вона отримала заробітну плату за мінусом вказаної суми (а.с.12).

Підставою для відрахування із заробітної плати позивачки за наступний місяць став наказ в.о. головного лікаря ОСОБА_7 № 166 від 15 жовтня 2012 року «Про скасування наказів», за яким у зв'язку зі звільненням головного лікаря ОСОБА_10 і відсутністю економії фонду заробітної плати накази від 05 жовтня 2012 року № 1093-л «Про преміювання працівників» і 1094-л «Про преміювання до Дня юриста і Дня автомобіліста» слід вважати недійсними (а.с.33).

Вирішуючи зазначений спір щодо незаконного відрахування із заробітної плати, суд першої інстанції виходив з положень статті 127 Кодексу законів про працю України, яка встановлює певні обмеження таких дій роботодавця.

Відповідно до статті 127 Кодексу законів про працю України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Крім того, статтею 128 Кодексу законів про працю України встановлено обмеження розміру відрахувань із заробітної плати.

Згідно цієї норми при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п'ятдесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п'ятдесят процентів заробітку.

Обмеження, встановлені частинами першою і другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно прийняв до уваги роз'яснення, які містяться у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, що при вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням статті 127 Кодексу законів про працю України, суди мають враховувати, що вимоги про повернення працівником авансу, виданого в рахунок заробітної плати, і сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, а також погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження, переведення до іншої місцевості чи на господарські потреби, розглядаються судами в тому разі, коли роботодавець не має можливості провести відрахування із заробітної плати у зв'язку з тим, що працівник оспорює підстави і розмір останнього, або минув місячний строк для видання відповідного наказу (розпорядження), або з інших причин. До лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов'язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору;

Роботодавець може звернутися із зазначеними вимогами до суду стосовно до правил частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України протягом одного року з дня виникнення права на відрахування відповідних сум.

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що відрахування із заробітної плати позивачки проведені вже після нарахування і виплати премії, без попередження і згоди працівника на утримання із заробітної плати в зазначеному розмірі, на підставі наказу про скасування наказу про преміювання, в якому не йдеться про проведення відповідного відрахування із заробітної плати та не зазначений розмір такого відрахування, проведене одноразове відрахування перевищує встановлений законом максимальний розмір.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про незаконність дій відповідача, як невідповідних вимогам статей 127, 128, п. 4 статті 232 Кодексу законів про працю України.

Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на неправильне застосування до спірних правовідносин зазначених норм трудового права засновані на їх помилковому тлумаченні.

Враховуючи, що трудові права позивачки на отримання належних їй сум були порушені з боку роботодавця, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності відшкодування завданої позивачці моральної шкоди у розмірі 500 грн. відповідно до вимог статті 237-1 Кодексу законів про працю України.

Що стосується доводів апеляційної скарги про неправильний розподіл судових витрат, то колегія суддів виходить з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2012 року позивачкою ОСОБА_6 і ПП «Полакр» було укладено договір № 148 про надання юридичних послуг. Генеральний директор зазначеного підприємства ОСОБА_11, який діє від імені і в інтересах позивачки на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 07 серпня 2012 року, представляв в суді її інтереси (а.с.7, 8).

За зазначені послуги позивачка сплатила за квитанцією від 11 грудня 2012 року 1000 грн. (а.с.35).

Відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Із матеріалів справи вбачається, що представник позивачки ОСОБА_11 приймав участь у судових засіданнях 05 лютого 2013 року і 11 березня 2013 року, всього 1 годинну 47 хвилин (а.с.60-61, 64-66), тобто за цей час компенсація становить 1147 грн. х 40% х 1год. 47 хв. = 818,19 грн.

Крім того, представник виконував інші процесуальні дії щодо складання і подання двох позовних заяв (а.с.3-6, 53-59), письмових клопотань (а.с.48, 49-50, 53), а тому стягнена судом сума відшкодування витрат на правову допомогу є обґрунтовано розрахованою.

Відповідно до частини 1 статті 88 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві -пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи, що вимоги відносно незаконно відрахованої суми премії задоволені судом першої інстанції у повному обсязі, колегія суддів апеляційного суду погоджується з повним відшкодуванням понесених позивачкою витрат на правову допомогу.

Решта доводів апеляційної скарги не має значення для правильного вирішення спору, не спростовує висновків суду першої інстанції, а тому також не приймається до уваги апеляційного суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення не має.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника Кримської Республіканської установи «Протитуберкульозний диспансер № 1» - Касьянової Оксани Олександрівни відхилити.

Рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:

Синельщікова О.В. Чистякова Т.І. Бондарев Р.В.