ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "02" жовтня 2008 р.  11:35              Справа № АС-60/32-08 (н.р. АС-54/172-06)

вх. № 5980/1-60 (н.р. 6260/1-54)

Суддя господарського суду Харківської області Чистякова І.О.

за участю секретаря судового засідання Кисильова К.В.

представників сторін :

прокурор – Бартош Р.Г. – посвідчення № 113 від 20.07.2007 р.

позивач – Яценко О.П. за довіреністю № 06 ю-65/1034 від 06.05.2008 р.

відповідач – Кішко Д.О. за довіреністю б/н від 29.09.2008 р.

по справі за позовом  Прокурора Шевченківського району Харківської області, смт.Шевченкове в інтересах держави в особі Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Харків  

до  Закритого акціонерного товариства "Шевченківський комбінат хлібопродуктів", смт.Шевченково  

про стягнення 12598,10 грн.  

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Шевченківського району Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі  Харківського обласного відділення Фонду  соціального захисту інвалідів (позивач)  до Закритого акціонерного товариства "Шевченківський комбінат хлібопродуктів" (відповідач) про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2005 році в сумі 12598,10 грн.

Постановою  господарського суду Харківської області від 17.07.2006 року по справі № АС-54/172-06 (суддя Хачатрян В.С.) у позові відмовлено повністю.

Прокурор Шевченківського району Харківської області, непогодившись з вищезазначеною постановою подав апеляційну скаргу до Харківського апеляційного господарського суду на постанову господарського суду Харківської області від 17.07.2006 року по справі № АС-54/172-06.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2006 року по справі № АС-54/172-06 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову  господарського суду Харківської області від 17.07.2006 року по справі № АС-54/172-06 залишено без змін.

27.11.2006 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Харківського обласного відділення Фонду  соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Харківської області від 17.07.2006 року по справі № АС-54/172-06 та  ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2006 року по справі № АС-54/172-06.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.07.2008 року касаційну скаргу Харківського обласного віддідення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено частково, постанову господарського суду Харківської області від 17.07.2006 року по справі № АС-54/172-06 та  ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2006 року по справі № АС-54/172-06 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.08.2008 р. призначено справу до розгляду.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та у поясненнях по справі заперечує проти позову, зокрема посилаючись на те, що він не порушував, покладені на нього законодавством обов"язки щодо створення робочих місць та працевлаштування на них інвалідів відповідно до вимог ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", на підприємство не направлялися пропозиції щодо працевлаштування інвалідів, отже вважає, що за таких обставин, відповідач не може нести відповідальність, що передбачена ст. 20 цього Закону.

20.08.2008р. відповідач через канцелярію суду супровідним листом вх.№ 11827 надав письмові пояснення, в яких  просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що ним вжито всі передбачені чинним законодавством заходи із забезпечення працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись, тому вважає вимоги позивача безпідставними і необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Вислухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи, суд встановив, що статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон) встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею 18 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України

Згідно звіту відповідача за 2005 р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2005 р. становила 105 осіб, відповідно до ст. 19 вищевказаного закону відповідач у 2005 р. повинен був створити 4 робочих місця для працевлаштування інвалідів. Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звітах за 2005 р. форма №10-ПІ, середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві становить 2 інвалідів, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем.

Наказом Державного комітету статистики № 420 від 19.12.2005 р., затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

Відповідачем доказів направлення цього звіту на адресу центру зайнятості або доказів безпосереднього вручення звіту працівникам центру зайнятості до суду не надано.

Згідно ч. 1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є  будь-які фактичні дані,  на підставі  яких  суд  встановлює  наявність  або відсутність обставин,  що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі,  та інші обставини,  що мають значення для правильного вирішення справи.  Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін,  третіх  осіб  та  їхніх  представників, показань   свідків,   письмових   і   речових  доказів,  висновків експертів.

У відповідності до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  оцінює  докази,  які є у справі,  за своїм внутрішнім переконанням,  що ґрунтується на їх  безпосередньому,  всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з листа Шевченківського районного центру зайнятості № 623 від 06.05.2006 року відповідач на протязі 2005 - 2006 р.р. не інформував його про вакансії та потребу інвалідів для працевлаштування. Однак, відповідачем було надано у судове засідання 02.10.2008 р. довідку Шевченківського районного центру зайнятості № 2336 від 16.09.2008 року, в якій повідомляється, що відповідач подавав Шевченківському районному центру зайнятості звіти № 3-ПН на протязі 2005 р.

Зважаючи на вищевикладені обставини та те, що інформація у поданих довідках Шевченківського районного центру зайнятості є суперечливою, суд не може прийняти ці довідки в якості належних та допустимих доказів.

Інших доказів, які б підтвердили факт подання відповідачем звітів за формою № 3-ПН на протязі 2005 р. на адресу державної служби зайнятості відповідачем не надано.   

Суд зазначає, що органи працевлаштування можуть направити інваліда для працевлаштування лише при наявності інформації про те, що дане підприємство має вакансії для працевлаштування інвалідів, однак відповідачем така інформація не надавалася, тому посилання відповідача на ті обставини, що йому не направлялися центром зайнятості інваліди для працевлаштування є безпідставним.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб"єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб"єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами, а також, якщо не приймались заходи, спрямовані на недопущення порушення.

Однак відповідачем не були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, фонд оплати праці штатних працівників на підприємстві відповідача у 2005 р., тис.грн., з одним десятковим знаком становить 661,4 грн., при середньообліковій чисельності штатних працівників 105 чол., отже середньорічна заробітна плата на підприємстві на одного працівника у 2005 р. становить 6299 грн. Сума адміністративно-господарських санкцій за 1 незайняте інвалідом робоче місце у 2005 році згідно з вимогами ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" складає 6299, 05 грн., а кількість не зайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів 2 місця, тому залишкова сума заборгованості складає 12598,10 грн.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.07.2008 р. було скасовано постанову господарського суду Харківської області від 17.07.2006 р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2006 р., оскільки судами не було досліджено питання, чи були створені місця для інвалідів в кількості чотирьох робочих місць, чи лише в кількості двох місць, на яких фактично працювали інваліди; якщо було створено чотири місця, то чи повідомляло підприємство про саме цю кількість органи працевлаштування, і, відповідно, з чиєї вини не були направлені інваліди або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.

Враховуючи вищевикладене, та те, що згідно п.5 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки і мотиви, з яких скасовано рішення, є обов"язковими для суду першої інстанції при розгляді справи, судом було встановлено, що відповідачем фактично було створено лише два робочих місця у 2005 році, ним не було повідомлено органи працевлаштування про необхідну кількість робочих місць, не надано цим органам звітів по формі 3-ПН, відповідач не забезпечив працевлаштування інвалідів у 2005 році та ним не приймалися заходи, спрямовані на недопущення порушення, тому суд вважає, що робочі місця у необхідній кількості не були створені по вині відповідача.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги документально та нормативно обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Суд вважає заперечення відповідача на позов безпідставними та такими, що спростовані вищевстановленими обставинами.

Відповідно до ч.4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивачем є суб`єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа,  судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст.ст. 218, 238, 250 Господарського кодексу України, статтями 4, 7, 8, 17, 69, 86, 94, 160, 163 , ч. 5 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Шевченківський комбінат хлібопродуктів" (63601, Харківська область, Шевченківський район, смт.Шевченкове, вул.Кірова, буд.1, код ЄДРПОУ 31581728, р/р 260083528 в ХОД АППБ "Аваль", МФО 350589) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м. Харків, м-н Свободи, 5, Держпром, 1 під"їзд, 1 поверх, кім. 16, р/р 31214221800003 в Управлінні державного казначейства в Харківській області, МФО 851011, код ЄДРПОУ 24134567)  штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2005 році в сумі 12598,10 грн.

Видати виконавчій лист після набрання постанови законної сили за заявою стягувача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови підписано 07.10.2008 року о 11:00 год.

Суддя                                                                                            Чистякова І.О.