№ справа:0107/10933/12Головуючий суду першої інстанції:Якушева

№ провадження:11/190/654/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Радіонов І. І.

__________________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2013 р. колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіТрясуна Ю.Р.

СуддівРадіонова І.І., Єлгазіної Л.П.

За участю прокурораСулейманової Д.Н.

представника потерпілого -ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі кримінальну справу за апеляцією особи, яка звільнена від кримінальної відповідальності, ОСОБА_6 на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 06 лютого 2013 року, якою ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.364, ч.1 ст.366, ч.2 ст.367 КК України та провадження по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.366, ч.2 ст.367 КК України, закрито.

Колегія суддів,

ВСТАНОВИЛА:

Як зазначено в постанові суду, досудовим слідством ОСОБА_6 обвинувачується в тому, що займаючи посаду голови правління Житлово-будівельного кооперативу «Битовик», розташованого за адресою: АДРЕСА_1, створеного на базі недобудованого гуртожитку для працівників Сімферопольського орендного підприємства побутових послуг, тим самим, будучи посадовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими повноваженнями, яка відповідно до Статуту кооперативу здійснює повсякденне керівництво кооперативом, а також наділена повноваженнями підготовляти пропозиції про прийом та виключення членів з кооперативу і виносити їх на розгляд загальних зборів членів ЖБК, зловживаючи службовим становищем в інтересах третіх осіб, скоїла злочин у сфері службової діяльності, при наступних обставинах.

Так, ЖБК «Битовик» створене на базі споруджуваного гуртожитку для працівників Сімферопольського орендного підприємства побутових послуг з готовністю будівлі 54%, при цьому сума освоєних коштів за рішенням керівників служби побуту була розподілена між членами кооперативу. Згідно кошторисної вартості до закінчення будівництва станом на 1994 рік була визначена сума пайових внесків членів ЖБК «Битовик» за 1 кімнатну квартиру 60 млн. крб., за 2-х кімнатну квартиру 80 млн. крб. та 3-х кімнатну квартиру 112 млн. крб.

ОСОБА_7 на підставі рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради народних депутатів Республіки Крим № 159 від 12.02.1993 року була прийнята до членів Житлово-будівельного кооперативу «Битовик», якій рішенням загальних зборів членів ЖБК «Битовик» від 30.08.1994 року була розподілена 3-х кімнатна квартира АДРЕСА_1, за яку ОСОБА_7 станом на 15.07.1994 року повністю виплатила пайові внески у розмірі 112 млн. крб., про що свідчить виданий ОСОБА_6 дозвіл № 56 від 15.07.1994 року, згідно з яким ОСОБА_7 може приступити до оздоблювальних робіт у зазначеній квартирі.

Крім того, відповідно до бухгалтерської картки обліку пайових внесків по квартирі АДРЕСА_1, пайовий внесок ОСОБА_7 станом на 1995 року склав 114,235 млн. крб.

Станом на 16.02.2002 року сума пайових внесків ОСОБА_7 за 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 з урахуванням індексу інфляції становить 62 690,48 грн., що підтверджується бухгалтерською карткою обліку пайових внесків; квитанцією до прибуткового касового ордеру від 28.06.1993 року; квитанцією до прибуткового касового ордеру від 26.01.1993 року; квитанцією до прибуткового касового ордеру від 16.07.1994 року; прибутковим касовим ордером № 65 від 20.05.1998 року; прибутковим касовим ордером № 7 від 10.03.1998 року; прибутковим касовим ордером б/н без дати; прибутковим касовим ордером б/н в липні 1998 року; квитанцією до прибуткового касового ордеру б/н від 20.09.1996 року за ремонт квартири, що відповідає до перерахунку індексу інфляції управління статистики АР Крим від 13.05.2002 року. При цьому, незважаючи на те, що її вартість, згідно з виданою ОСОБА_6 довідкою станом на 01.11.2002 року складала 32 723 грн. Таким чином, згідно зі ст.15 Закону України «Про власність» введеного в дію 15.04.1991 року (втратив чинність 20.06.2007 року) та ч.3 ст.384 ЦК України ОСОБА_7 стала її власником, про що достовірно було відомо ОСОБА_6, оскільки нею ОСОБА_7 було видано довідку № 52 від 16.02.2002 року, згідно з якою вона дійсно є членом ЖБК «Битовик» та їй належить квартира АДРЕСА_1.

На початку лютого 2002 року ОСОБА_7 бажаючи переоформити належну їй квартиру ОСОБА_8, звернулася до ОСОБА_6 як до голови правління з проханням правильного вирішення зазначеного питання. При цьому, ОСОБА_6, зловживаючи своїм службовим становище, маючи умисел на незаконну передачу зазначеної квартири громадянину ОСОБА_9, який не був членом ЖБК "Битовик", запевнила ОСОБА_7, що вона зможе переоформити квартиру лише шляхом подання заяв від імені ОСОБА_7 про виключення її з членів кооперативу, в якої необхідно вказати причину, а саме, у зв'язку з відсутністю коштів до закінчення будівництва будинку, оскільки його не здано в експлуатацію, а ОСОБА_8 необхідно подати заяву про прийняття її та членів її сім'ї до членів кооперативу. ОСОБА_7, діючи за корисливими порадами ОСОБА_6, разом з ОСОБА_8 написали відповідні заяви, зміст яких був як порадила ОСОБА_6, які 16.02.2002 року передали останній.

Після цього, ОСОБА_6, переслідуючи злочинний намір, спрямований надалі на незаконний перерозподіл квартири ОСОБА_7 ОСОБА_9, достовірно знаючи, що станом на 25.02.2002 року в кооперативі зареєстровано 71 членів, у порушення п.61 Статуту ЖБК «Битовик», згідно з яким, лише тільки при наявності у ЖБК 75 і більше членів замість загальних зборів членів кооперативу можуть скликатися збори уповноважених, які вирішують ті ж питання, що і загальні збори членів кооперативу, навмисно, зловживаючи своїм службовим становищем, всупереч інтересам служби, в інтересах третіх осіб, а саме ОСОБА_9, як голова правління 25.02.2002 року винесла на розгляд зборів уповноважених ЖБК «Битовик» заяву ОСОБА_7 про виключення її з членів житлово-будівельного кооперативу, а заяву ОСОБА_8 про вступ в члени ЖБК «Битовик» на зборах розглянуто не було, внаслідок чого ОСОБА_7 було виключено з членів кооперативу в односторонньому порядку, у зв'язку з чим вона втратила право на квартиру АДРЕСА_1.

Далі, ОСОБА_6, переслідуючи свій злочинний намір, 14.03.2002 року винесла на голосування некомпетентному органу ЖБК «Битовик», а саме зборів уповноважених, питання про передачу квартири АДРЕСА_1, яка раніше належала ОСОБА_7, яку незаконно було виключено з членів кооперативу, ОСОБА_9 в рахунок поліпшення житлових умов, не дивлячись на те, що заяву він написав 15.03.2002 року, при цьому, знаючи, що він не є членом кооперативу, що є порушенням п.10 Статуту ЖБК «Битовик», оскільки лише тільки рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 1489 від 22.08.2003 року його було прийнято на квартирний облік ЖБК «Битовик» на квартиру АДРЕСА_2 замість вибулої ОСОБА_10

Крім того, ОСОБА_6 достовірно знаючи, що ОСОБА_9 не мав права на поліпшення житлових умов, оскільки ним 04.11.2002 року було продано кооперативну квартиру АДРЕСА_2, що належала кооперативу, якого було прийнято в члени ЖБК на підставі підробленого протоколу загальних зборів членів кооперативу від 29.05.2001 року. У результаті незаконних дій ОСОБА_6 рішенням зборів уповноважених ЖБК «Битовик» від 14.03.2002 року ОСОБА_9 було передано квартиру АДРЕСА_1, яка за законом належить ОСОБА_7, внаслідок чого остання втратила право на житло, та чим завдано збитків у розмірі 62 690,48 грн., який станом на 2002 року перевищував 250 і більше разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що є тяжкими наслідками.

Таким чином, за цим епізодом досудове слідство кваліфікує дії ОСОБА_6 як злочин, передбачений ч.2 ст.364 КК України, - зловживання владою чи службовим становищем, тобто умисне, в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, що заподіяло тяжкі наслідки у вигляді порушення конституційного права громадян на житло.

Крім того, ОСОБА_6, перебуваючи на посаді голови правління ЖБК «Битовик», продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, спрямований на виселення члена ЖБК «Битовик» ОСОБА_7 з належної їй квартири АДРЕСА_1 і незаконного розподілу її ОСОБА_9, всупереч інтересам служби, зловживаючи своїм службовим становищем, з метою додання правдоподібності тому факту, що заява ОСОБА_7 про виключення її за власним бажанням від 16.02.2002 року розглянуто та задоволено, достовірно знаючи про те, що збори уповноважених ЖБК «Битовик» від 25.02.2002 року є неправомірними, з метою введення в оману судові і правоохоронні органи, склала завідомо неправдивий документ - протокол зборів уповноважених від 25.02.2002 року, згідно з яким уповноважені ЖБК задовольнили заяву ОСОБА_7 про її виключення з кооперативу за власним бажанням.

Після цього, ОСОБА_6 вже не будучи членом ЖБК «Битовик», оскільки 28.09.2002 року на підставі протоколу зборів уповноважених ЖБК «Битовик» від 23.09.2002 року продала належну їй квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_11 за 5 700 доларів США, шляхом передачі паєнакопичення, та згідно Уставу ЖБК «Битовик» автоматичне вибула з членів кооперативу, однак фактично виконуючи обов'язки голови правління ЖБК «Битовик», діючи в інтересах третіх осіб, а саме ОСОБА_9, достовірно знаючи, що він не є членів ЖБК, 27.05.2005 року написала документ, який містить завідомо неправдиві відомості, а також з метою надання йому виду правдоподібності, завірила печаткою ЖБК «Битовик» заяву до Залізничного районного суду м. Сімферополя, згідно якої кооператив з позовними вимогами ОСОБА_9 про визнання за ним права користування на квартиру АДРЕСА_1 і його вселенні в зазначену квартиру, згоден, що не відповідає дійсності, оскільки достовірно знала, що вказана квартира належить ОСОБА_7, яку незаконно було виключено з членів ЖБК «Битовик» на підставі неправомірних зборів уповноважених від 25.02.2002 року.

Таким чином, за цим епізодом досудове слідство кваліфікує дії ОСОБА_6 як злочин, передбачений ч.1 ст.366 КК України, - службове підроблення, тобто складання та видача завідомо неправдивого документа.

Крім того, вона ж, перебуваючи на посаді голови правління ЖБК «Битовик», будучи наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями та будучи посадовою особою, здійснюючи повсякденне керівництво діяльністю кооперативу, при проведенні загальних зборів членів ЖБК «Битовик» 29.05.2001 року належним чином не переконалася в тому, що на ньому присутня недостатня кількість членів кооперативу для прийняття правомочних рішень, у тому числі для виключення з членів ЖБК «Битовик», тобто відсутній кворум, а присутні лише 32 з 71-го члена кооперативу, замість передбачених статутом ЖБК 2/3 його членів, у зв'язку з чим дане зібрання є нелегітимним, халатно ставлячись до своїх обов'язків і належним чином не переконавшись, в тому, що всі 17 доданих до протоколу зборів довіреностей відповідно до статуту можуть бути прирівняні до 17 голосам, організувала голосування за виключення з членів ЖБК «Битовик» 15-ти членів кооперативу, які мали заборгованість по обов'язкових і комунальних платежів, а саме: ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25

Після цього, ОСОБА_6, будучи наділеною відповідно до Статуту кооперативу повноваженнями представляти інтереси в органах влади, в тому числі і в суді, продовжуючи халатно ставитися до своїх обов'язків, не впевнившись належним чином у тому, що рішення загальних зборів членів ЖБК «Битовик» від 29.05.2001 року про виключення членів кооперативу, прийнято з порушенням чинного Статуту кооперативу і є нелегітимним, подала позов до Залізничного районного суду м. Сімферополя про виселення ОСОБА_12 із займаної ним квартири, надавши до суду в обґрунтування своїх вимог даний протокол.

На підставі наданого ОСОБА_6 протоколу загальних зборів членів ЖБК «Битовик» від 29.05.2001 року, Залізничним районним судом м. Сімферополя від 05.09.2002 року було прийнято рішення про виселення ОСОБА_12 із займаної ним квартири, чим було порушено його конституційне право на житло.

Таким чином, за цим епізодом досудове слідство кваліфікує дії ОСОБА_6 як злочин, передбачений ч.2 ст.367 КК України, - службова недбалість, тобто неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло тяжкі наслідки у вигляді порушення конституційного права громадянина на житло.

Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 06 лютого 2013 року ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.364, ч.1 ст.366, ч.2 ст.367 КК України та провадження по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.366, ч.2 ст.367 КК України, закрито. Рішення мотивоване тим, що на день постанови даного рішення перебіг строку давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 сплив у зв'язку з чим ОСОБА_6 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України.

В апеляції особа, яка звільнена від кримінальної відповідальності, ОСОБА_6 просить постанову суду першої інстанції скасувати як незаконну і необґрунтовану, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд.

Свої доводи мотивує тим, що з дати, яка згідно матеріалів справи вважається датою здійснення апелянтом злочину, пройшло більше ніж 10 років. За цей час, на думку апелянта, органи досудового розслідування так і не змогли довести її провину у злочинах, у вчиненні яких її обвинувачують, кримінальну справу щодо неї неодноразово направляли до суду, а потім повертали на додаткове розслідування у зв'язку з недостатністю доказів і їх суперечливістю.

Крім того, вказує, що згідно зі ст.7-1 КПК України органи досудового розслідування мали можливості прийняти рішення про направлення справи до суду для його закриття на підставі ст.49 КК України, але апелянт проти цього заперечувала.

Також вказує на те, що на початку останнього судового засідання та на попередніх засіданнях суддею всі її заяви про фіксацію процесу технічними засобами, було проігноровано, а також про залучення до матеріалів справи доказів, які мають істотне значення для доказу її невинності, відмовлено.

Апелянт також вказує на те, що фактично судового засідання як такого не відбувалося, право заявляти клопотання про технічну фіксацію судового процесу їй ніхто не роз'яснював, а також право мати перекладача, оскільки вона погано володіє українською мовою, тобто, на думку апелянта, порушено її право користуватися рідною мовою і допомогою перекладача, протокол судового засідання не вівся.

Крім того, апелянт зазначає, що суд підстав для закриття справи не роз'яснював, як і не роз'яснював ніяких наслідків закриття справи.

Також апелянт вказує на те, що нею подано заяву на ознайомлення із протоколом судового засідання, проте такої можливості апелянт позбавлена і у встановлений законом термін принести свої заперечення на нього вона не може.

Апелянт також вказує, що в постанові суду першої інстанції власних висновків про винність або винності особи не міститься.

Апелянт вважала, що справа буде закрита за реабілітуючими підставами, оскільки вважала і вважає себе невинною в скоєнні злочинів, за які вона притягнута до кримінальної відповідальності, тому і підписала клопотання адвоката, але сама особисто такого клопотання власноруч не писала, усно не заявляла.

Крім того, апелянт вважає, що захисником порушені її законні права та інтереси.

Апелянт вважає, що закриття кримінальної справи з підстав, передбачених ст.49 КК України, і в порядку, передбаченому ст.ст.7-1, 282 КПК України, відбулося із грубим порушенням її процесуальних прав, тобто, було порушено право на справедливий судовий розгляд, який передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також її право на захист від незаконного обвинувачення.

Заслухавши доповідача, провівши судові дебати, в яких: представник потерпілого ОСОБА_5 і прокурор заперечували проти задоволення доводів апеляції, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Доводи апелянта про те, що закриття кримінальної справи з підстав, передбачених ст.49 КК України, і в порядку, передбаченому ст.ст.7-1, 282 КПК України, відбулося із грубим порушенням її процесуальних прав на справедливий судовий розгляд, а також на захист від незаконного обвинувачення, колегія суддів вважає необґрунтованими, та такими, що не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Так, відповідно до ч.2 ст.11-1 КПК України (1960 року) суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених ч.1 ст.49 КК України, закриває кримінальну справу у зв'язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.

Згідно ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 2 роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 3 роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; 5 років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 10 років - у разі вчинення тяжкого злочину.

Як вбачається із матеріалів кримінальної справи, справа за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч.2 ст.364, ч.1 ст.366, ч.2 ст.367 КК України надійшла до суду із обвинувальним висновком.

16.06.2009 року за фактом була порушена вказана кримінальна справа за ч.2 ст.364 КК України. 02.03.2010 року за фактом була порушена вказана кримінальна справа за ч.1 ст.366 КК України. 02.03.2010 року за фактом була порушена вказана кримінальна справа за ч.2 ст.367 КК України. 26.03.2010 року ОСОБА_6 пред'явлено обвинувачення за ч.2 ст.364, ч.1 ст.366, ч.2 ст.367 КК України, та обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

Злочин, передбачений ч.2 ст.364 КК України, відповідно до ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів. Злочин, передбачений ч.2 ст.367 КК України, відноситься до злочинів середньої тяжкості, а злочин, передбачений ч.1 ст.366 КК України, відноситься до злочинів невеликої тяжкості.

Злочини, в яких обвинувачується ОСОБА_6, вчинені у 2002 році, і, на момент розгляду справи в суді першої інстанції 06.02.2013 року, з дня вчинення ОСОБА_6 злочинів пройшло більше 10 років, тобто перебіг строку давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 за ч.2 ст.364, ч.1 ст.366, ч.2 ст.367 КК України сплив.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано прийняв рішення про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.364, ч.1 ст.366, ч.2 ст.367 КК України та закрив провадження по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.366, ч.2 ст.367 КК України.

Доводи апелянта про те, що суд підстав для закриття справи не роз'яснював, як і не роз'яснював ніяких наслідків закриття справи, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Так, в судовому засіданні захисник обвинуваченої ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_27 та ОСОБА_6 заявили клопотання про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.364, ч.1 ст.366, ч.2 ст.367 КК України, а також припинення провадження по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні нею вищевказаних злочинів у зв'язку із закінченням строків давності.

Також в судовому засіданні 06.02.2013 року після заявленого клопотання, судом першої інстанції ОСОБА_6 було роз'яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності за ст.49 КК України не має реабілітаційного характеру і визначає визнання факту скоєння ОСОБА_6 злочину. Також було роз'яснено, що ч.2 ст.7-1 КПК України (1960 року) надає їй право заперечувати проти закриття справи, і в такому випадку провадження по справі продовжується у звичайному порядку, однак при винесенні обвинувального вироку суд звільняє особу від покарання згідно ч.6 ст.7 КПК України (1960 року).

В судовому засіданні після вказаного роз'яснення ОСОБА_6 підтримала своє клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності за ст.49 КК України (т.8 а.с.218).

Також не знайшли свого підтвердження матеріалами справи і доводи апелянта про те, що фактично судове засідання не проводилося, протокол судового засідання не вівся.

Згідно матеріалам кримінальної справи 06.02.2013 року було проведено судове засідання за участю прокурора, захисника, підсудної, представника потерпілого, потерпілої. Відповідно до ст.87 КПК України (1960 року) основним засобом фіксації перебігу судового розгляду справи 06.02.2013 року є протокол судового засідання, який був складений та підписаний головуючим та секретарем судового засідання (т.8 а.с.218).

Доводи апелянта про те, що на початку останнього судового засідання та на попередніх засіданнях суддею всі її заяви про фіксацію процесу технічними засобами та про залучення до матеріалів справи доказів, які мають істотне значення для доказу її невинності, були проігноровані, не знайшли свого підтвердження матеріалами справи та є безпідставними, оскільки згідно протоколу судового засідання від 12.12.2012 року, 15.01.2013 року, 06.02.2013 року, ОСОБА_6 яких-небудь клопотань з цього приводу не заявляла (т.8 а.с.178, 210-212, 218), зауваження з приводу будь-якої допущеної неправильності або неповноти протоколу судового засідання не подавала.

Також є необґрунтованими і доводи апелянта про те, що вона позбавлена можливості ознайомитися із протоколом судового засідання та принести свої заперечення на нього.

Як вбачається із матеріалів кримінальної справи, 13.02.2013 року надійшла заява ОСОБА_6 про ознайомлення із протоколом судового засідання, та 14.02.2013 року за вих. № 1/122/61/2013 на адресу ОСОБА_6 було направлено лист про те, що вона має право ознайомитися із матеріалами кримінальної справи в любий зручний для неї час, в робочі часи суду першої інстанції (т.8 а.с.224, 225). Але відомостей, що ОСОБА_6 скористалася своїм правом не має, що може свідчити про те, що вона проігнорувала таку можливість, яка була їй надана судом.

Крім того, відповідно до ст.88 КПК України (1960 року) сторони мають право знайомитися з протоколом судового засідання і протягом трьох діб після повідомлення про виготовлення протоколу або після закінчення строку на його виготовлення подавати свої письмові зауваження з приводу допущеної неправильності або неповноти протоколу.

Цього права ОСОБА_6 ніхто не позбавляв, та вона могла після закінчення строку на виготовлення протоколу судового засідання подати свої письмові зауваження з приводу допущеної неправильності або неповноти протоколу, але цього не зробила.

В ході апеляційного розгляду справи доводи апелянта, про те, що захисником порушені її законні права та інтереси не знайшли свого підтвердження. Згідно протоколу судового засідання від 06.02.2013 року та матеріалам кримінальної справи ОСОБА_6 яких-небудь скарг щодо некомпетентності призначеного їй захисника в порядку ст.47 КПК України (1960 року) не заявляла, крім того, відповідно до ст.46 КПК України (1960 року) від призначеного їй захисника не відмовилась (т.8 а.с.218).

Таким чином, підстав для задоволення апеляції особи, яка звільнена від кримінальної відповідальності, ОСОБА_6 колегія суддів не знаходить.

З урахуванням викладеного, а також враховуючи, що істотних порушень процесуального законодавства, що безумовно тягнуть за собою скасування постанови, в ході апеляційного розгляду не встановлено, постанова суду підлягає залишенню без зміни, а апеляція - без задоволення.

Керуючись ст.ст.362, 365-366 КПК України (1960 року), п.15 розділу 11 «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляцію особи, яка звільнена від кримінальної відповідальності, ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 06 лютого 2013 року, якою ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.364, ч.1 ст.366, ч.2 ст.367 КК України та провадження по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.366, ч.2 ст.367 КК України, закрито - залишити без зміни.

Судді

Трясун Ю.Р. Радіонов І.І. Єлгазіна Л.П.