РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/459/13Головуючий суду першої інстанції:Бойко З.О.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

"16" квітня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівСамойлової О.В., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом Феодосійської міської ради АР Крим до ОСОБА_6, треті особи - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ангкор», ОСОБА_7 про знесення самочинного будівництва та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, за апеляційною скаргою Феодосійської міської ради АР Крим на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 14 лютого 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2010 року Феодосійська міська рада АР Крим звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, у якому посилаючись на самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки, просить зобов'язати відповідача знести гараж розташований біля квартири АДРЕСА_1 та привести земельну ділянку у придатний для використання стан.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_6, будучі власником квартири АДРЕСА_1, здійснив самочинне будівництво гаражу на земельній ділянці, що йому не відводилась для цієї мети.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 29 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 14 березня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 29 серпня 2012 року рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 29 грудня 2011 року та ухвала Апеляційного суду АР Крим від 14 березня 2012 року скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 14 лютого 2013 року у позові відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду Феодосійська міська рада АР Крим подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення, судом першої інстанції, норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що при вирішенні спору, суд першої інстанції не врахував, що відповідач, здійснивши самочинне будівництво гаражу на земельній ділянці, яка не надавалась у встановленому законом порядку, самовільно зайняв земельну ділянку площею 15 кв.м., чим порушив права власника земельної ділянки - територіальної громади Феодосійської міської ради. А тому порушене право позивача підлягає захисту на підставі положень ч.4 ст.376 ЦК України, шляхом знесення вказаного самочинного будівництва та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан.

На думку апелянта суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин положення частини 7 ст.376 ЦК України, оскільки останні урегульовані положеннями ч.4 ст.376 ЦК України.

Апелянт посилається на відсутність у відповідача та попередніх власників квартири правовстановлюючих документів на сарай так і відсутність прав на земельну ділянку, на якій останній здійснив самочинне будівництво гаражу, що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Також в апеляційній скарзі йдеться про те, що суд першої інстанції встановив лише частину фактів, залишивши обставини, що мають суттєве значення поза увагою.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 та представник третьої особи Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ангкор», просять апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову про знесення самочинного будівництва та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведений факт цілеспрямованого порушення відповідачем порядку отримання права користування земельною ділянкою та самовільного її зайняття. Також суд зазначив, що позивач не довів, яку саме земельну ділянку захопив відповідач, її площа, чи можлива перебудова нерухомості відповідно до норм та правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, чи не призведе таке знесення до порушень прав інших осіб.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Вказаним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (ст. 83 ЗК України).

Відповідно до ст.42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню співвласників.

Згідно ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Порядок виникнення та оформлення права власності або користування земельною ділянкою визначені у ст.ст. 125, 126 ЗК України.

Згідно положень ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Частиною п'ятнадцятою ст.29 Закону України «Про планування та забудову територій» визначено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до положень ч.ч. 1-4 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою (п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України»).

Згідно із ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до Постанови Ради Міністрів АР Крим №404 від 10 грудня 1996 року «Про упорядкування місць зберігання особистого автотранспорту» розміщення окремо розташованих гаражів в системі житлової забудови може бути дозволено лише у порядку виключення, як тимчасових споруд на час проживання володільців, які користуються транспортом як засобом протезування.

Як вбачається з матеріалів справи, будинок АДРЕСА_1 є багатоквартирним та на його території розташовані, зокрема і господарські споруди, зокрема сарай літ «Г» (а.с.7,47-49 т.1, а.с.5т.2). Вказаний будинок переданий Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Ангкор», яке зареєстроване у встановленому законом порядку. Земельна ділянка, на якій розташований вказаний будинок, ОСББ «Ангкор» власність або користування у встановленому порядку не передавалася та перебуває у власності територіальної громади м. Феодосія в особі Феодосійської міської ради.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_1. Згідно договору купівлі-продажу від 22 квітня 2009 року ОСОБА_6 придбав у приватну власність вказану квартиру, яка складається із: коридору площею 3,1 квм.м., кухні - 7,6 кв.м., туалету - 1,1 кв.м., коридору - 2,8 кв.м., кімнати - 8,5 кв.м., кімнати - 14,7 кв.м., кімнати - 25,3 кв.м. Загальна площа квартири 63,1 кв.м., житлова 48,5 кв.м.(а.с.43-46 т.1).

Із листа КП ДУ Дружба № 436 від 01 грудня 2011 року вбачається, що згідно з інвентарною справою від 25 травня 1967 року офіційне закріплення сараїв за квартирами по АДРЕСА_1 відсутнє (а.с.60 т.1).

Згідно протоколу №199 від 02 липня 2010 року ОСОБА_6 самовільно без дозвільних документів здійснив самочинне будівництво капітального об'єкта - гаражу на місці раніше існуючого сараю (а.с.5т.1)

Постановою адміністративної комісії при виконкомі Феодосійської міської ради від 14 липня 2010 року ОСОБА_6 був притягнутий до адміністративної відповідальності(а.с.6 т.1).

Правовстановлюючі документи як про набуття на законних підставах у власність або користування ОСОБА_6 сараю, на місці якого зведений гараж, так і про відведення у користування земельної ділянки, на якій розташований сарай (гараж), якими користується ОСОБА_6 йому або попереднім власникам матеріали справи не містять, а тому висновок суду першої інстанції про те, що частина сараю літ «Г», на місці якого відповідачем був збудований гараж, була закріплена за квартирою АДРЕСА_1, яку згодом придбав відповідач, є необґрунтованим.

Той факт, що інші власники квартир у будинку АДРЕСА_1 мають право власності на частку сараю літ «Г», про що зазначено в їх правовстановлюючих документах, не свідчить про належність частки вказаної будівлі відповідачу.

Також не підтверджений належними доказами висновок суду першої інстанції про те, що знесення гаражу може призвести до руйнування інших будівель.

На схематичному плані ділянки та будівель домоволодіння по АДРЕСА_1 від 22 листопада 2012 року вищезазначений гараж вказаний під літ. «Р» і віднесений до самочинного будівництва (а.с. 5том 2).

Той факт, що за рішенням загальних зборів ОСББ від 05 вересня 2012 року вказане самочинне будівництво - гараж літ «Р» прийнятий на баланс ОСББ «Ангкор» та закріплений за відповідачем не свідчить про набуття останнім прав на нього у встановленому законом прядку, оскільки за положеннями ч.2 ст.376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна не набуває права власності на нього.

Земельна ділянка, на якій розташований багатоквартирний будинок, зокрема і самочинне будівництво - гараж літ «Р» у встановленому порядку ОСББ «Ангкор» не передавалася.

Таким чином спірний гараж збудований відповідачем на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та на яку останній не має права, а тому підлягає знесенню на вимогу Феодосійської міської ради АР Крим з приведенням земельної ділянки у придатний для використання стан, що відповідає положенням ст.212 ЗК України про те, що приведення земельних ділянко у придатний стан, включаючи знесення спору здійснюється за рахунок осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Суд першої інстанції вищевказаним обставинам відповідної оцінки не дав, належним чином не перевірив доводів позивача про те, що використання частини цієї ділянки особисто відповідачем під забудову здійснюється самочинно, без відповідних дозволів та передачі у встановленому порядку земельної ділянки та порушує права позивача як власника земельної ділянки. Ухваливши рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції фактично дозволив відповідачу використовувати самочинно зведену споруду - гараж.

Посилання суду першої інстанції на відсутність цілеспрямовано порушення відповідачем порядку отримання права користування земельною ділянкою як на підставу відмови у позові, є неспроможними, оскільки закон не пов'язує з вказаними обставинами обов'язок особи звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та знести самочинне будівництво.

Також заслуговують на увагу доводи апелянта про безпідставне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень ч.7 ст.376 ЦК України та необґрунтоване посилання суду першої інстанції на недоведеність позивачем можливості перебудови нерухомості відповідно до норм та правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, технічної можливості виконати перебудову та відмови відповідача від такої перебудови як на підставу відмови у задоволенні позову.

Вказані обставини мають вирішальне значення при здійсненні будівництва без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Проте в даному випадку встановлено будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а тому правила ч. 7 ст. 376 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.

Висновок суду першої інстанції про те, що позивач не довів яку саме земельну ділянку самовільно зайняв відповідач та її площу спростовується зібраними у справі доказами, зокрема копією схеми земельної ділянки домоволодіння по АДРЕСА_1 (а.с. 5 т. 2) згідно якої самочинно збудований гараж зазначений під літ «Р» розміром 5,30м. на 3,33м., розташований у дворі будинку АДРЕСА_1.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта про незаконність рішення суду першої інстанції про відмову у позові Феодосійської міської ради АР Крим, за наявності всіх юридичних обставин для притягнення відповідача до цивільної відповідальності у вигляді покладення обов'язку щодо знесення самочинного будівництва.

Доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_6 є інвалідом першої групи, а тому має право на встановлення гаражу у дворі будинку не беруться колегією суддів до уваги, оскільки документально не підтверджені (не надані суду ні першої, ні апеляційної інстанції). До того ж чинним законодавством передбачений певний порядок реалізації такого права, який є обов'язковим.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про задоволення позову.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України у відшкодування судових витрат, які підтверджені документально, на користь позивача з ОСОБА_6 підлягають стягненню 94 (дев'яносто чотири грн.) 35 коп.

Оскільки відповідачем не представлені документи на підтвердження звільнення його від сплати судового збору згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір» з ОСОБА_6 відповідно до положень ч.3 ст.88 ЦПК України на користь держави підлягають стягненню 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 коп.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 3,4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Феодосійської міської ради АР Крим задовольнити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 14 лютого 2013 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позов Феодосійської міської ради АР Крим до ОСОБА_6, треті особи - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ангкор», ОСОБА_7 про знесення самочинного будівництва та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан - задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_6 знести самочинно збудований гараж літ «Р» розміром 5,30м. на 3,33м., розташований у дворі будинку АДРЕСА_1 та привести земельну ділянку, на якій розташований вказаний гараж, у придатний для використання стан.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Феодосійської міської ради АР Крим у відшкодування судових витрат 94 (дев'яносто чотири грн.) 35 коп.

Стягнути з ОСОБА_6 в дохід держави судовий збір у розмірі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.

Судді:

Т.С. Авраміді О.В. Самойлова А.П. Приходченко