УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
№ справи: 2/124/179/2013 Головуючий суду першої інстанції:Заболотна Н.М.
№ провадження: 22-ц/190/2154/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Пономаренко А. В.
"24" квітня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:Пономаренко А.В.
Суддів:Болотова Є.В., Сокола В.С.
При секретарі:Урденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради, про виселення,
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м.Сімферополя Автономоної Республіки Крим від 14 січня 2013 року,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2012 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі-Банк) звернулося до суду з зазначеним позовом , мотивуючи свої вимоги тим, що 9 квітня 2008 року Банком з ОСОБА_6 було укладено договір про іпотечний кредит № 228, за яким позичальник ОСОБА_6 отримав кредит у сумі 71400 доларів США зі сплатою 13 % річних за користування кредитними коштами строком на 240 місяців з кінцевим терміном повернення кредиту до 08 квітня 2028 року для придбання квартири АДРЕСА_1 та зобов'язався повернути вказану суму в обумовлений договором строк шляхом щомісячних платежів згідно встановленого графіку погашення заборгованості.
З метою забезпечення виконання позичальником взятих на себе кредитних зобов'язань 16 квітня 2008 року між сторонами був укладений договір іпотеки, предметом якого стала вищевказана квартира, що належить ОСОБА_6 на праві власності.
Крім того дане кредитне зобов'язання було також забезпечене порукою на підставі укладеного 09 квітня 2008 року між Банком та ОСОБА_11 договору поруки № 362, за яким останній поручився перед кредитором за належне виконання ОСОБА_6 своїх обов'язків за основним договором .
У зв'язку із порушенням відповідачем умов договору кредиту заочним рішенням Київського районного суду м.Сімферополя АР Крим від 10 вересня 2009 року з ОСОБА_6 і поручителя ОСОБА_11 стягнуто на користь Банку суму боргу у розмірі 72779,01 доларів США, а додатковим рішенням цього суду від 10 березня 2010 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1.
Оскільки у добровільному порядку за письмовою вимогою Банку відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відмовляються звільняти вказане жиле приміщення , позивач просив виселити їх зі спірної квартири примусово та стягнути понесені судові витрати.
Рішенням Центрального районного суду м.Сімферополя АР Крим від 14 січня 2013 року позов Банку задоволено. Виселено ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 з квартири АДРЕСА_1. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі на вказане рішення відповідач ОСОБА_6 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд під час розгляду справи не звернув увагу на проживання у спірній квартирі малолітніх дітей, чиї житлові права захищені як національними, так і міжнародними правовими актами і всупереч вимог процесуального закону розглянув справу за відсутності представників органів опіки та піклування, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову та ухвалив незаконне рішення.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржене рішення суду відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.
Задовольняючи позов Банку , суд першої інстанції з урахуванням вимог статті 40 Закону України «Про іпотеку» і статті 109 Житлового Кодексу (далі-ЖК) України дійшов правильного висновку про примусове виселення відповідачів із спірної квартири як предмету іпотеки .
Відповідно до положень частини 1 статті 40 Закону України « Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.
Певний порядок дій іпотекодержателя щодо виселення мешканців переданого в іпотеку житлового приміщення встановлений у частинах 2 і 3 вказаної норми закону, а саме: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою частиною 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку».
Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в частині 3 статті 109 ЖК України.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати, що згідно з частиною 4 статті 9, статтею 109 ЖК України, статтями 39 - 40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк (пункт 43).
Виходячи із аналізу вказаних правових норм закону та роз'яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ , примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.
З матеріалів справи вбачається і не заперечується сторонами , що на підставі укладеного 09 квітня 2008 року з ВАТ «Державний ощадний банк України» договору про іпотечний кредит № 288 ОСОБА_6 на споживчі потреби для придбання квартири були отримані кредитні кошти в сумі 71400 доларів США, а 16 квітня 2008 року з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань він передав в іпотеку Банку придбану за кредитні кошти квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 7-13)
У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитом заочним рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 10 вересня 2009 року з нього на користь Банку стягнута заборгованість у розмірі 72779 доларів США 01 цент США., а додатковим рішенням цього суду від 22 березня 2010 року звернено стягнення на вищевказану квартиру як предмет іпотеки.
Вказані судові рішення набрали законної сили.
19 липня 2012 року ПАТ «Державний ощадний банк України» за місцем проживання відповідачів і адресою знаходження іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_6 було направлено письмову вимогу про звільнення вищевказаного житлового приміщення від усіх осіб, що в ньому проживають, протягом одного місяця з моменту отримання цієї вимоги, яке отримано адресатом 21 серпня 2012 року , однак у добровільному порядку не виконано.
Факт проживання ОСОБА_6 разом з дружиною ОСОБА_7 та малолітніми дітьми ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 у спірному житловому приміщенні підтверджений матеріалами справи і відповідачами не заперечувався.
З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про дотримання Банком встановленого законом порядку виселення відповідачів та обґрунтованості позовних вимог , а доводи апеляційної скарги не спростовують такого висновку суду і не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення, при цьому апеляційна скарга не містить доказів, які не були предметом дослідження суду першої інстанції .
При цьому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення прав малолітніх дітей оскаржуваним рішенням суду є неспроможним з огляду на наступне .
За змістом пункту 44 вищевказаної Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ при вирішенні питання щодо судового захисту майнових прав дітей суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.
Відповідно до умов договору іпотеки, укладеного Банком з ОСОБА_6 16 квітня 2008 року (пункт 5.3) , іпотекодавець гарантував, що при укладенні цього договору він врахував інтереси осіб, які відповідно до закону мають право користуватися предметом іпотеки, внаслідок передачі його в іпотеку не порушуються права та законні інтереси інших осіб, яких іпотекодавець зобов'язаний утримувати за законом або договором, у тому числі малолітніх та неповнолітніх, а також засвідчив, що малолітніх та неповнолітніх осіб, що проживали та/або були б зареєстровані у квартирі, що є предметом іпотеки, немає.
Оскільки малолітні діти відповідачів майнових прав на забезпечене іпотекою жиле приміщення не мають, довід апеляційної скарги щодо порушення їхніх житлових прав унаслідок виселення зі спірної квартири є неспроможним, а твердження ОСОБА_6 щодо виселення відповідачів зі спірної квартири з наданням іншого житлового приміщення суперечить частині 4 статті 109 ЖК України, за змістом якої відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні не тягне припинення виселення громадян з іпотечного жилого приміщення у порядку частини 3 цієї статті .
Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин, висновки суду відповідають обставинам справи, а оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права , що відповідно до положень частини 1 статті 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду без змін.
Керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів ,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Центрального районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 січня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у день її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.
Судді:
Болотов Є.В. Пономаренко А.В. Сокол В.С.