ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
25.04.13р. Справа № 904/1754/13-г
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКО", м.Дніпропетровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський автобусний завод", м.Дніпродзержинськ Дніпропетровської області
про стягнення 2305 грн. 50 коп.
Суддя Подобєд І.М.
При секретарі судового засідання Цьока М.Ю.
Представники:
Від позивача: Кощеєва М.М.- директор
- Воронський О.Ф. - представник, довіреність №1 від 04.01.2013р.
Від відповідача: Ткаченко В.В. - начальник юр. відділу, довіреність № 2 від 17.01.2013р.
СУТЬ СПОРУ:
ТОВ "ВІКО" звернулося у березні 2013 року із позовом до ТОВ "Дніпровський автобусний завод", в якому просить господарський суд стягнути з Відповідача на свою користь грошові кошти у сумі 2305,50 грн. вартості майна, переданого на відповідальне зберігання за договором №48 від 02.09.2011р. Обґрунтовує свої вимоги посиланням на те, що Відповідач відмовляється від повернення майна або відшкодування коштів в разі його відсутності, чим грубо порушує майнові права та охоронювані законом інтереси Позивача.
ТОВ "Дніпровський автобусний завод" позовні вимоги не визнає повністю. В обґрунтування своїх заперечень на позов стверджує, що майно, яке передавалось на зберігання за договором №48 від 02.09.11р. повністю є в наявності і представник позивача, з належно оформленою довіреністю може його отримати. Також зазначає, що позивач із вимогою про повернення майна із відповідального зберігання до відповідача не звертався, посилаючись на те, що відсутні належні докази отримання листів позивача від 25.06.2012р. №2506/2012 та від 05.06.2012р. №0507, а саме відсутній підпис уповноваженої особи відповідача про отримання зазначених листів, відсутній опис вкладення про відправлення листів через поштове відділення. Крім того, відповідач додає, що згідно п. 3.1.2 договору, позивач повинен був забрати майно із зберігання до 07.01.2013р., проте позивач майно не забрав, в результаті відповідач направив відповідні телеграми. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
09.04.2013р. позивача надав додаткові пояснення, за змістом яких він зазначає, що відповідачем разом із запереченнями на позов не надано доказів того, що майно зберігалось зберігається у належному стані. Також позивач у поясненнях додає, що підтвердженням неналежного зберігання відповідачем майна, стало те, що останній на адресу позивача надіслав поштове відправлення, а саме два ящики з майном, переданого на відповідальне зберігання. Позивач відмовився його отримувати, оскільки спірне майно було використано при презентації автомобілів швидкої допомоги в м.Львові та м.Києві. Вважає, що внаслідок неправомірних дій відповідача якість майна змінилась і воно не може бути використаним за первісним призначенням, а саме для спасіння життя хворих людей. Просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заявою від 15.04.2013р. позивач збільшив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача на свою користь вартість майна, переданого на відповідальне зберігання за договором відповідального зберігання №48 від 02.09.2011р. у сумі 2305,50 грн., витрати по сплаті судового збору та витрати в сумі 600,00 грн. за договором про надання послуг №1209 від 01.04.2013р., укладеного позивачем з Дніпропетровською торгово-промисловою палатою. Вказує, при цьому, що експерт Дніпропетровської торгово-промислової палати Більговський В.В. 05.04.2013р. в складі комісії виїздив до м. Дніпродзержинська на Дніпровський автобусний завод для звіряння наявності та огляду порядку зберігання майна, переданого відповідачу на відповідальне зберігання за договором відповідального зберігання №48 від 02.09.2011р. на виконання ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2013р.
Заява позивача про збільшення позовних вимог була прийнята судом до розгляду.
В судовому засіданні оголошувалась перерва до 23.04.2013р.
У відзиві на заяву про збільшення розміру позовних вимог відповідач зазначає, що позивач не враховував, що відповідач повернув позивачеві товар із відповідального зберігання на суму 2177,50 грн., що підтверджує актом №1 приймання передачі від 12.04.13р., тобто борг у відповідача перед позивач складає в сумі 128,00 грн. Також Відповідач додає, що витрати, які можливо поніс позивач за договором про надання послуг №1209 від 01.04.13р., укладеного між ним і Дніпропетровською торгово-промисловою палатою, в сумі 600,00 грн. не стосуються відносин, що виникли між позивачем та відповідачем, оскільки сторони не домовлялись про залучення таких фахівців, а у договорі №1209 від 01.04.2013р. не міститься інформації про його будь-яке відношення до договору №48 від 02.09.2011р., який є предметом розгляду у даній справі. Крім того вказує, що позивачем не надано доказів фактичної оплати зазначених послуг. Отже, відповідач визнає суму 128,00 грн. основного боргу за договором відповідального зберігання та 75,80 грн. витрат на судовий збір пропорційно визнаній сумі заборгованості, а в решті позовних вимог просить відмовити.
В судовому засіданні 25.04.2013р. оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення, згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, господарський суд -
встановив:
Між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІКО" та відповідачем - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровський автобусний завод" був укладений договір відповідального зберігання № 48 від 02.09.2011р., відповідно до умов якого Позивач (Поклажодавець) передає, а Відповідач (Зберігач) приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього договору відповідно до специфікації майно, а Зберігач зі своєї сторони зобов'язався зберігати майно з дотриманням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження майна Поклажодавця (пункти 1.1.2.1.2 договору).
На виконання вищевказаного договору Позивач передав Відповідачу на зберігання майно (медичне обладнання) вказане у специфікації до даного договору загальною вартістю 2305,50 грн., що підтверджується відповідним актом приймання-передачі від 02.09.2011р.
Відповідно до п. 1.2 умов вказаного договору відповідального зберігання адреса зберігання майна визначена в м.Дніпродзержинську по вул. Стасова, 79.
Строк зберігання товару - до 31 грудня 2012 року (п. 7.1 договору).
Згідно п. 2.1 договору Відповідач, як Зберігач, зобов'язаний:
- вживати всіх необхідних заходів для збереження схоронності майна протягом строку зберігання;
- нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна поклажодавця, переданого на зберігання, його комплектність;
- повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою;
- використовувати передане на зберігання майно в господарській діяльності у відповідності до призначення майна тільки в інтересах та за погодженням з поклажодавцем.
Як вказує Позивач, його неодноразові вимоги до Відповідача повернути майно в натурі з відповідального зберігання, які направлялись на адресу Відповідача 25.06.2012р. за № 2506/2012; 05.07.2012р. за №0507/2012 та 13.11.2012р. за №1311/2012, були залишені останнім без відповіді та без задоволення, тому Позивач вважав зазначений товар втраченим.
Згідно положень ч.1 ст. 936, ч.1 ст. 938, ч.ч.1 і 2 ст. 949, 953 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем) протягом строку, встановленого у договорі зберігання, і повернути її поклажодавцеві у схоронності - в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Відповідно до ч.1 ст. 951 Цивільного кодексу України, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суму, на яку знизилася її вартість.
За правилами ч. 2 ст. 951 Цивільного кодексу України, якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.
Як обумовили сторони у п. 3.4 укладеного між ними договору відповідального зберігання № 48 від 02.09.2011р., якщо внаслідок пошкодження майна його якість змінилася настільки, що воно не може бути використано за первісним призначенням, Поклажедавець має право відмовитися від цього майна і вимагати від зберігача відшкодування його вартості.
Суд встановив, що під час розгляду даної справи Відповідач у добровільному порядку повернув Позивачеві частину майна, яке знаходилось на зберіганні відповідно до умов договору відповідального зберігання № 48 від 02.09.2011р. на загальну суму 2177,50 грн., що підтверджується відповідним актом приймання-передачі №1 від 12.04.2013р., а від отримання майна, а саме: упаковки рукавичок нестерильних латексних оглядових у кількості 50 пар та комплекту операційного акушерського №3 у кількості 1 шт. на загальну суму 128,00 грн. - Позивач відмовився, через виявлені пошкодження цього майна, яке перешкоджає його подальшому використанню, що підтверджується двостороннім актом звірки №1 від 12.04.2013р.
Отже, виходячи з загальної вартості переданого на відповідальне зберігання майна, Відповідачу належить відшкодувати Позивачу суму 128,00 грн. витрат на відшкодування вартості майна.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України та ч.ч. 1 і 7 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Відповідач зі своєї сторони доказів відшкодування Позивачу вартості частини майна на загальну суму 128,00 грн., а саме: упаковки рукавичок нестерильних латексних оглядових у кількості 50 пар та комплекту операційного акушерського №3 у кількості 1 шт. - суду на час розгляду цієї справи не надав.
На підставі викладеного суд, з урахуванням встановлених обставин, які свідчать, що Відповідач неналежним чином виконав свої, встановлені договором та чинним законодавством майново-господарські зобов'язання перед Позивачем з повернення переданого на відповідальне зберігання майна, а Позивач правомірно відмовився від отримання у Відповідача зі зберігання частини зазначеного вище майна загальною вартістю на суму 128,00 грн. у зв'язку із неможливістю його подальшого використання за первісним призначенням, суд доходить висновку, що позовні вимоги Позивача про відшкодування спричинених йому збитків підлягають частковому задоволенню у сумі 128,00 грн. вартості майна від отримання якого Позивач правомірно відмовився.
Щодо решти позовних вимог про стягнення суми 2177,50 грн., то оскільки судом було встановлено наявність у Відповідача переданого на зберігання майна в натурі на час звернення позивача до суду із позовом, то вимоги про відшкодування вартості цього майна, яке було повернуто Позивачеві під час розгляду справи, задоволенню не підлягають яке необгрунтовані.
Судові витрати у справі зі сплати судового збору, згідно ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне повністю покласти на Відповідача, внаслідок неправильних дій якого виник спір у суді, відшкодувавши Позивачу за рахунок відповідача суму 1720,50 грн. витрат на судовий збір.
Щодо вимог Позивача про стягнення з Відповідача суми 600,00 грн. за договором про надання послуг №1209 від 01.04.2013р., укладеного позивачем з Дніпропетровською торгово-промисловою палатою, то у задоволенні цих вимог слід відмовити з наступних підстав.
Призначаючи проведення звірки наявного майна суд ухвалою від 26.03.2013р. у даній справі зобов'язав Позивача прибути до Відповідача та здійснити звіряння із Відповідачем наявності на відповідальному зберіганні у останнього спірного майна за договором №48 від 02.09.2011р., а також стану цього майна (залишкової вартості у разі пошкодження або використання), а Відповідача забезпечити проведення звіряння цього майна, акт звірки надати в судове засідання. Залучати при цьому до проведення звіряння наявного майна будь-яких фахівців, зокрема представників Дніпропетровської торгово-промислової палати, суд будь-яку із сторін не зобов'язував. Як пояснював представник Позивача суду, ТОВ "ВІКО" є спеціалізованим підприємством, яке здійснює реалізацію медичного обладнання, а відтак суд доходить висновку, що залучення фахівця Дніпропетровської торгово-промислової палати було здійснено по ініціативі Позивача без явної необхідності у цьому. Доводи Позивача про необхідність (з огляду на неодноразові ухилення Відповідача від спілкування з приводу повернення зазначеного майна) участі у проведенні звірки наявного майна неупередженої до будь-якої із сторін особи, яка здатна оцінити кількість, комплектність та стан майна, не можуть бути прийняті судом, оскільки залучення зазначеного представника Дніпропетровської торгово-промислової палати було здійснено без узгодження із Відповідачем та передчасно, оскільки звіряння наявності зазначеного майна, повернення частини цього майна та оцінка його стану були проведені сторонами самостійно та не потребували експертних оцінок.
Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 36, 43-44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський автобусний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКО" суму 128 грн. 00 коп. на відшкодування вартості майна, 1720 грн. 50 коп. витрат на судовий збір.
В решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Суддя І.М. Подобєд
Повне рішення складено -29.04.13р.