АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Справа № 22-ц/796/4500/2013 Головуючий в суді 1 інстанції - Скрипник О.Г.

Доповідач - Ящук Т.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Бабіч К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про витребування майна, набутого без достатньої правової підстави, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, стягнення завданих збитків,

встановила:

В липні 2011 року позивач ОСОБА_3 звернувся з позовом до відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_2 про солідарне стягнення на його користь 40 650 євро, що за курсом НБУ на день подачі позову становить 455 409 грн. 84 коп., та з ОСОБА_2 - 16000 грн., а також судових витрат.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що у зв'язку з переїздом до м. Києва його сім'ї виникла необхідність у придбанні житла. У березні 2007 року позивач дізнався, що за адресою АДРЕСА_1 продається садовий будинок, разом із земельною ділянкою та домовився про зустріч із ОСОБА_4, яка діяла від імені власника цього будинку - ОСОБА_2 Позивач та відповідач в усній формі погодили умови продажу вказаного садового будинку та земельної ділянки, проте з відповідачем договір купівлі-продажу не уклали, за відсутності належним чином оформлених правовстановлюючих документів.

В забезпечення виконання зобов'язань щодо укладення договору купівлі-продажу позивач передав ОСОБА_4 37 150 євро, решту суми коштів у розмірі 18000 євро зобов'язувався сплатити протягом чотирьох років та 5% річних від залишку суми і 2500 доларів США за сарай, про що сторони склали розписку.

Позивач зазначає, що протягом семи місяців він виплачував відповідачу по 500 євро, сплативши всього 40650 євро, та під час виконання умов мирової угоди, погодженої Святошинським районним судом м. Києва, він додатково сплатив ОСОБА_2 16 000 грн., проте договір купівлі-продажу між сторонами укладено не було.

ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3, в якому просила: встановити, що правочин, укладений 29.03.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про продаж частини майна, яке належить ОСОБА_2 на праві власності, є нікчемним;

- виселити ОСОБА_3 та усіх членів його сім'ї та інших осіб, які перебувають у приміщенні будинку та на земельній ділянці, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та звільнити вказане приміщення будинку та земельну ділянку від майна, домашніх тварин і заборонити цим особам користуватися будинком та земельною ділянкою;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальні збитки у розмірі 427 567 грн. 87 коп., а також судові витрати.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року позов ОСОБА_3 - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 40 650 євро, що за курсом НБУ становить 428 170 грн. 52 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 16000 грн. та судові витрати у розмірі 910 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 910 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_2 - задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_3 звільнити садовий будинок та земельну ділянку АДРЕСА_1 в садовому товаристві «Берковець-1» Святошинського району м. Києва. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 107 грн. В решті зустрічних позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 428 170, 52 грн. та ухвалити нове рішення, яким визначити стягнення на користь позивача в розмірі 274 093 грн. 19 коп., оскільки суму, яку передано ОСОБА_3 у розмірі 40 650 євро необхідно рахувати у національній валюті по курсу НБУ на момент передачі. Крім того, просила ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову у повному обсязі.

Апелянт вважає рішення суду необґрунтованим та постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначала, що у зустрічному позові ставилась вимога не про визнання правочину нікчемним, а про встановлення того, що правочин є нікчемним. Підставою встановлення нікчемності є саме неналежна форма правочину, а тому посилання суду на відсутність в матеріалах справи правочину є підставою для задоволення такої вимоги, а не відмови в її задоволенні.

Крім того, оскаржуваним рішенням зобов'язано ОСОБА_3 звільнити садовий будинок та земельну ділянку. Проте, ОСОБА_2 просила виселити ОСОБА_3 та усіх членів його сім'ї зі спірного приміщення, а тому судом першої інстанції розглянута не така позовна вимога, яка ставилась у зустрічному позові.

Також, судом першої інстанції не була застосована норма ст. 1214 ЦК України та не були взяті до уваги докази, які містяться в матеріалах справи, зокрема, що розмір оренди садового будинку за 54 місяці становить 199 800 грн., а також те, що ОСОБА_3 за час володіння будинком самовільно здійснив його переобладнання, залив бетоном земельну ділянку, відновлення будинку становить 79 950 грн., а тому загальна вартість завданих збитків становить 279 750 грн.

В судовому засіданні апелянт та її представник підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити; позивач та його представник вважали доводи апеляційної скарги безпідставними та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді Ящук Т.І., пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що для вирішення житлових питань ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яка діяла від імені ОСОБА_2, уклали усну угоду про продаж садового будинку та частини земельної ділянки, площею 0,03 га для ведення садівництва, розташованих у Святошинському районі м. Києва садівницького товариства «Берковець-1» по АДРЕСА_1.

В забезпечення виконання зобов'язання за майбутнім договором купівлі-продажу вказаного вище майна, ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 37 150 євро, що підтверджується розпискою від 05.04.2007 року. Відповідно до вказаної розписки, позивач зобов'язувався сплатити решту грошових коштів у розмірі 18 000 євро протягом чотирьох років та 5% річних від залишку суми і 2500 доларів США за сарай.

На виконання домовленостей позивач протягом 7 місяців передавав ОСОБА_4 по 500 євро. Всього позивачем було сплачено відповідачам 40 650 євро. Вказана обставина знайшла своє підтвердження в поясненнях ОСОБА_2, яка не заперечувала факт отримання нею та ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 40 650 євро.

Крім того, на виконання умов мирової угоди, погодженої Святошинським районним судом м. Києва, в період з 27.10.2009 року по 23.12.2009 року позивач додатково сплатив ОСОБА_2 16000 грн.

Судом першої інстанції також встановлено, що договір купівлі-продажу садового будинку та частини земельної ділянки, площею 0,03 га, сторонами укладений не був у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених відповідачем правовстановлюючих документів на садовий будинок та частину земельної ділянки.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4, яка діяла за усною домовленістю від своєї дочки ОСОБА_2, отримала від позивача грошові кошти в сумі 40 650 євро та відповідачі на власний розсуд розпорядилися ними, проте свої зобов'язання ОСОБА_2 не виконала, договір купівлі-продажу садового будинку та частини земельної ділянки в строки, обумовлені договором, сторони не уклали. Тому суд дійшов висновку про необхідність солідарного стягнення з відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь позивача грошових коштів у сумі 40650 євро, що за курсом НБУ на час розгляду справи становить 428 170 грн. 52 коп.

Однак колегія суддів не може погодитися у повному обсязі з висновком суду першої інстанції щодо солідарного стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 суми коштів, переданої ОСОБА_3 з метою придбання будинку та частини земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28.02.2011 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та визнання права власності, а також відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, стягнення коштів і відшкодування шкоди.

Вказаним рішенням було встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 15.06.2002 року ОСОБА_2 є власником садового будинку № 11 в СТ «Берковець-1», розташованому по АДРЕСА_1, разом з господарсько-побутовими будівлями. Згідно з договором купівлі-продажу від 04.09.2002 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 641 кв.м., на якій розташований вказаний будинок.

Судом першої інстанції встановлено і ОСОБА_2 не заперечує даний факт, що кошти в розмірі 40650 євро ( згідно з розпискою від 05.04.2007 року - 37150 євро, та у період з квітня по грудень 2007 року - 3500 євро) ОСОБА_3 передавав ОСОБА_4 з метою отримати у власність будинок та частину земельної ділянки, власником яких є ОСОБА_2

Як вбачається з довіреності від 11.04.2007 року, посвідченої державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори за реєстровим № 2-2904, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_4 продати за ціну та на умовах на її розсуд належну ОСОБА_2 на праві приватної власності земельну ділянку № 11 ( загальною площею 0,0641 га) або її частину, що розташована на території АДРЕСА_1», надану для ведення садівництва, та житловий будинок, який розташований на вищевказаній земельній ділянці. Для цього ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_4 здійснювати ряд юридично значимих дій, в тому числі підписати договір купівлі-продажу, розписуватись за неї та отримати належні їй гроші.

Таким чином, не зважаючи на отримання ОСОБА_4 більшої частини коштів до видачі їй довіреності, дії відповідачів у сукупності та подальше пред'явлення ОСОБА_2 позову про визнання договору купівлі-продажу дійсним, свідчать про те, що всі отримані від ОСОБА_3 кошти були призначені на придбання останнім в майбутньому будинку та частини земельної ділянки, власником яких є ОСОБА_2

Отже, колегія суддів вважає, що кошти, які отримала ОСОБА_4, призначались саме ОСОБА_2, як власнику майна, а ті обставини, що вони спільно розпорядились зазначеними коштами на власні потреби, не може бути підставою для покладення на них солідарного обов'язку по поверненню коштів.

Відповідно до ст. 541 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо безпідставності солідарного стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 коштів у розмірі 40650 євро, що за курсом НБУ станом на час розгляду справи судом становить 428 170 грн. 52 коп.

Зважаючи на те, що ОСОБА_2 своїх зобов'язань не виконала, договір купівлі-продажу садового будинку та частини земельної ділянки в строки, обумовлені сторонами, укладено не було, а тому кошти у розмірі 40650 євро, підлягають стягненню лише з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3

За таких обставин рішення суду першої інстанції у частині солідарного стягнення коштів з відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 підлягає скасуванню, з ухваленням по справі нового рішення про стягнення зазначеної у рішенні суми коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3

Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає законними і обґрунтованими решту зроблених судом першої інстанції висновків, оскільки вони відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути це майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.

Доводи апелянта про те, що вона повинна повернути кошти за курсом, встановленим НБУ, євро до гривні, що існував на момент передачі коштів у квітні 2007 року, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28.02.2011 року встановлено, що кошти були передані в іноземній валюті - євро, а тому за змістом ч. 2 ст. 533 ЦК України, п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення», з відповідачки підлягає стягненню сума у гривнях, що визначається за офіційним курсом гривні до євро, встановленим НБУ, на день ухвалення рішення.

Посилання апелянта на те, що отримані у євро купюри повернути неможливо, є безпідставними, оскільки за змістом ст. 1212, ч.2 ст. 1214 ЦК України, до безпідставно набутого майна відносяться також і гроші.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 про встановлення нікчемності правочину, укладеного 29.03.2007 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про продаж частини майна, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_2

Відповідно до ст. 657 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки повинен бути укладений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Таким чином, оскільки договір купівлі-продажу будинку та частини земельної ділянки укладений не був, то судом не може встановлюватись його нікчемність.

Про застосування положень ч. 1 ст. 215 ЦК України роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 8 Постанови № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Доводи апелянта та її представника про необхідність відмовити у позові ОСОБА_3 з підстав пропуску ним строку позовної давності щодо вимог про повернення коштів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки між сторонами мав місце спір щодо визнання дійсним договору купівлі-продажу, для забезпечення укладення якого ОСОБА_3 і передавав кошти. Рішення по справі, яким у задоволенні основного та зустрічного позову - відмовлено, було прийняте Святошинським районним судом м. Києва 28.02.2011 року, з даним позовом ОСОБА_3 звернувся до суду 18.07.2011 року, а тому відсутні підстави вважати, що він пропустив строк позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 щодо відшкодування шкоди, яку ОСОБА_2 обчислює як: розмір мінімальної ставки оренди будинку за 54 місяці (54 х 3700= 199 800 грн.) та ремонт будинку для приведення його у первісний стан - 79 950 грн., а всього - 279 750 грн., суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що за згодою ОСОБА_4 ОСОБА_3 разом з членами своєї сім'ї заселився до садового будинку з метою проживання у ньому. За час проживання у вказаному судовому будинку він здійснив ряд заходів, пов'язаних з поліпшенням умов проживання у ньому: добудував кухню, коридор, утеплив будинок та інше. Оскільки судом не встановлено порушення ОСОБА_3 зобов'язання перед ОСОБА_2 та факту заподіяння ним збитків ОСОБА_2, суд дійшов висновку, що у позові про відшкодування збитків також необхідно відмовити.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції, оскільки переобладнання будинку ОСОБА_3 не потягло за собою зменшення вартості належного ОСОБА_2 будинку та земельної ділянки. Належних доказів щодо необхідності здійснення ремонтних робіт, які ОСОБА_2 має намір провести для приведення будинку у той стан, коли в нього заселився ОСОБА_3, та вартість здійснення таких ремонтних робіт, матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права та розгляду не тих вимог, які були заявлені, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, як вбачається із заяви про зміну позовних вимог, ОСОБА_2 просила виселити ОСОБА_3 та членів його родини, проте не зазначала, які особи мають бути виселені, і не залучала їх до участі у справі як відповідачів. Щодо виселення ОСОБА_3, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, відповідно до ст. 391 ЦК України, щодо необхідності зобов'язати ОСОБА_3 звільнити вказаний будинок, оскільки ОСОБА_3 визнав позов у цій частині.

Інші доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Таким чином, у вказаній частині судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому в іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307-309, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року - скасувати в частині солідарного стягнення грошових коштів у сумі 40650 євро , що за курсом НБУ становить 428 170 грн. 52 коп., з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, та стягнення судових витрат.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 40 650 євро, що за курсом НБУ становить 428 170 грн. 52 коп., та судові витрати у розмірі 1820 грн.

В частині позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 - відмовити.

В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: