Справа № 1003/17047/12 Головуючий у І інстанції Дмитренко А.М.
Провадження № 22-ц/780/1572/13 Доповідач у 2 інстанції Савченко С.І.
Категорія 4 26.04.2013
У Х В А Л А
іменем України
25 квітня 2013 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Панасюка С.П., Даценко Л.М.,
при секретарі Клименко В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про зобов'язанння відновити зруйнований сарай, -
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2012 року позивачка звернулася до суду із вказаним вище позовом, який мотивувала тим, що їй на праві власності належить 1/6 частина житлового будинку по АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських споруд на підставі договору купівлі-продажу від 2 червня 2010 року. Відповідачам належить 22/100 частини цього ж будинку. Вказувала, що згідно технічної документації належна їй 1/6 частина будинку в тому числі включала сарай «В» розміром 3,47 х 5,20 м, збудований із дерева та обкладений цеглою. Однак, в період із 19 по 26 листопада 2011 року сарай був незаконно зруйнований відповідачами, які мотивували знесення сараю тим, що він розташований на приватизованій ними частині присадибної ділянки. Посилалася, що такими діями відповідачі порушили її права як власника майна. У зв'язку із наведеним просила зобов'язати відповідачів відновити зруйнований сарай «В», розміром 3,47 х 5,20 м, збудований із дерева та обкладений цеглою і вкритий руберойдом.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її позовні вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
- 2 -
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідачі своїми діями по демонтажу спірного сарая без згоди позивачки порушили права останньої як співвласниці будинку і сараю. Однак, обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права шляхом відбудови сараю не грунтується на вимогах закону, з огляду на те, що позивачці належить право власності тільки на частину сараю, а просить вона відновити весь сарай, тоді як інші співвласники з такимим вимогами до суду не зверталися і про його відновлення не просять.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
За положеннями ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути : визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до положень статей 356, 358 ЦК України власність двох або більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється сіпввласниками за їхньою згодою.
Згідно ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що сторони і треті особи є співвласниками житлового будинку з відповідними частинами господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1.
Позивачка ОСОБА_2 є власником 1/5 частини будинку на підставі договору дарування від 22 жовтня 2004 року і 1/6 частини будинку на підставі договору купівлі-продажу від 2 червня 2010 року (т.1 а.с.8-9,86-87). ОСОБА_3 належить 1/2 частина будинку на підставі свідоцтва про право власності від 25 травня 1992 року і 1/48 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину від 25 травня 1992 року, ОСОБА_7 належить 1/48 частина будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину від 25 травня 1992 року, ОСОБА_4 належить 1/48 частина будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину від 25 травня 1992 року, ОСОБА_5 належить 1/12 частина будинку на підставі договору дарування від 5 червня 2002 року, ОСОБА_6 належить 1/3 частина будинку на підставі договору дарування від 17 квітня 2003 року (т.2 а.с.14-15).
Відповідно до витягу з реєстру прав власності та технічного паспорту будинок по АДРЕСА_1 1925 року побудови, дерев'яний, обкладений цеглою загальною площею 248,6 м2, житловою площею 169,1 м2, маються господарські споруди сарай «В,в», вбиральня «Д», вбиральня «Ж», вбиральня «З», огорожа 1-8, замощення 9 (т.1 а.с.12-17, т.2 а.с.15).
- 3 -
Також судом встановлено, що в період із 19 по 26 листопада 2011 року відповідачі як співвласники будинку повністю демонтували сарай «В,в» та вивезли залишки будівельних матеріалів за межі присадибної земельної ділянки. На час вирішення судом даного спору відповідачі та інший співвласник ОСОБА_7 заперечують проти відновлення вказаного сараю.
За таких обставин суд обгрунтовано відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_2 з огляду на те, що господарська споруда - сарай належить всім співвласникам житлового будинку відповідно до їх часток у праві власності на будинок, і решта співвласників не ставлять питання про його відновлення і не зверталися за захистом своїх прав.
Доводи апеляційної скарги про те, що спірний сарай «В,в» не належить всім співвласникам житлового будинку відповідно до їх часток у праві власності, а належить лише позивачці не грунтуються на матеріалах справи та суперечать вимогам закону.
Відповідно до положень ст.381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом із розташованим на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні роз'яснення містяться в п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», згідно якого різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле. Тому при відчуженні жилого будинку вони переходять до нового власника разом з будинком, якщо при укладенні договору про відчуження не було обумовлено їх знесення або перенос попереднім власником.
З огляду на викладене, суд у рішенні прийшов до правильного висновку, що спірний сарай не є самостійним об'єктом права власності, а є господарською спорудою, яка у свою чергу є приналежністю головної речі - житлового будинку і призначений для його обслуговування. Отже, позивачка, придбавши право власності на частину будинку набула права власності не на весь сарай, як вона помилково вважає, а лише на його частину, пропорційну частці у праві власності на будинок.
Ці ж обставини підтверджуються наявним у справі договором купівлі-продажу частини будинку від 2 червня 2010 року, відповідно до п.1.2 якого позивачка придбала у ОСОБА_8 1/6 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1. Тобто у правовстановлюючому документі позивачки на будинок чітко визначено, що вона набула права власності на 1/6 частину господарських споруд, в тому числі сараю. Це ж положення міститься у договорі дарування від 22 жовтня 2004 року, за яким позивачка отримала в дар 1/5 частину будинку із частиною господарських будівель і споруд (т.1 а.с.8,86).
Посилання апелянта на те, що спірним сараєм має право користуватися лише вона, поскільки цей сарай використовував попередній співвласник ОСОБА_8, у якого вона придбала 1/6 частину будинку, безпідставні. Встановлення співвласниками будинку порядку використання господарських будівель не означає юридичного набуття права власності на ці споруди, а лише свідчить про добровільне визначення співвласниками порядку користування, який згодом може бути змінено.
Доводи апелянта про те, що її права на спірний сарай підтверджуються матеріалами оглянутої судом інвентаризаційної справи на житловий будинок по АДРЕСА_1, де міститься висновок спеціаліста Білоцерківського МБТІ від 20 серпня 2004 року щодо розрахунку розміру часток співвласників, згідно якого до частки попереднього співвласника 1/6 частини будинку ОСОБА_9 включено спірний сарай, необгрунтовані. Висновок спеціаліста не є правовстановлюючим документом, на підставі якого виникає право власності на нерухоме майно.
- 4 -
Крім того, рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 3 вересня 2004 року також не є доказом наявності у позивачки права власності на спірний сарай з огляду на те, що цим рішенням лише уточнено частки співвласників у праві власності на будинок, а питання про його розподіл, в тому числі про розподіл між співвласниками конкретних господарських споруд у рішенні не вирішувалося.
Твердження апелянта про те, що суд не взяв до уваги покази свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, а також матеріали інвентаризаційної справи щодо розподілу сараїв безпідставні. З тексту судового рішення вбачається, що суд дав оцінку всім доказам у справі, в тому числі показам свідків з боку позивачки та матеріалам інвентаризаційної справи, пославшись на їх неналежність. Зокрема суд вказав, що дані докази є неналежними доказами, поскільки вони не спростовують правовстановлюючих документів позивачки на будинок (договорів дарування і купівлі-продажу), згідно яких до позивачки перейшло право власності на частину спірного сараю, пропорційну частці у праві власності на будинок.
Посилання апелянта на те, що спірний сарай був газифікований і фактично використовувався як літня кухня попередніми співвласниками придбаної нею 1/6 частини будинку необгрунтовані, поскільки із наявної у справі технічної документації споруда «В,в» інвентаризована і визначена як сарай і статус не змінений в тому числі на час придбання позивачкою 1/6 частини будинку 2 червня 2010 року.
Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відмови у позові, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.
Головуючий : ___________________
Судді : ___________________ ________________