ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"29" червня 2006 р. | Справа № 15/49/06 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Туренко В.Б.
суддів Бандури Л.І., Поліщук Л.В.
при секретарі судового засідання Селіховій Г.В.
за участю представників сторін:
від позивача –Морозова Т.Б.
від відповідача –Філевський Р.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ДПІ у Миколаївському районі Миколаївської області
на постанову господарського суду Миколаївської області
від 13.03.2006р.
у справі № 15/49/06
за позовом ДПІ у Миколаївському районі Миколаївської області
до Сільськогосподарського ТОВ „Новогригорівське”
про стягнення 25700.80грн.
встановив:
ДПІ у Миколаївському районі Миколаївської області здійснена документальна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Сільськогосподарським ТОВ „Новогригорівське” за період з 01.04.2004р. по 30.06.2005р., за результатами якої складено акт № 41/23-32059521 від 27.09.2005р., де, зокрема, зазначено, що підприємство порушило вимоги п.11.29 ст.11 Закону України „Про податок на додану вартість”, пункти 4, 5 та Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками –платниками ПДВ щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 271 від 26.02.1999р. (із змінами), а саме, використало кошти, отримані із спецрахунку в загальній сумі 25700.80грн. не за цільовим призначенням.
27 січня 2006 року ДПІ у Миколаївському р-ні Миколаївської області, на підставі п.11 ст.10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” звернулась з адміністративним позовом про стягнення з Сільськогосподарського ТОВ „Новогригорівське” на користь державного бюджету 25700.80грн., оскільки вважає, що отримання коштів зі спецрахунку та використання їх не за цільовим призначенням і є отриманням коштів без установлених законом підстав (а.с.3-5).
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач послався на їх невідповідність чинному законодавству (а.с.48-51).
Постановою господарського суду Миколаївської області від 13.03.2006р.(суддя Середа О.Ф.), яка складена у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України 14.04.2006р., у позові відмовлено з мотивів не обґрунтованості та недоведеності заявлених вимог.
Не погодившись із постановою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач посилається на її безпідставність, просить постанову суду залишити без змін.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Як вбачається з акту перевірки, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю „Новогригорівське” (далі за текстом СТОВ „Новогригорівське”) зареєстровано Миколаївською райдержадміністрацією 23.04.2004р., про що зроблено запис в журналі обліку реєстраційних справ за № 414 від 16.04.2004р., взято на облік ДПІ у Миколаївському р-ні 10.07.2002р., як платник ПДВ зареєстровано 07.07.2004р. За перевіряємий період, СТОВ „Новогригорівське” подавало до податкового органу три декларації з ПДВ, № 1 –по операціях з продажу молока і м’яса; № 2 –по операціях з продажу продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, крім підакцизної продукції; № 3 –по операціях з продажу підакцизної продукції та продукції не власного виробництва (придбаної), по операціях з продажу молока і м’яса в живій вазі, що реалізуються переробним підприємствам і по цій декларації здійснюються розрахунки з бюджетом. Суми податкових зобов’язань по деклараціям № 1, 2 до бюджету не сплачуються, а залишаються в розпорядженні підприємства згідно п.п.11.29 ст.11 Закону України „Про податок на додану вартість” і використовуються на підтримку власного виробництва продукції тваринництва та птахівництва (декларація № 1 спецрахунок не відкрито), і на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення (декларація № 2 для акумуляції коштів відкрито спецрахунок). Згідно даних декларації № 2 з ПДВ, за період з 01.04.2004р. по 30.06.2005р. станом на 23.09.2005р. підприємство визначило суму до сплати на спецрахунок у розмірі 249944.59грн., згідно виписок банку перерахувало 247213.79грн., заборгованість склала 2730.80грн. Крім того СТОВ „Новогригорівське” використало кошти акумульовані на спецрахунку в сумі 22970.00грн. не на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення, а за отримані послуги по обробці землі, збиранню урожаю, за надання консультаційних послуг, на надання фінансової допомоги. Тобто, підприємство використало кошти в загальній сумі 25700.80грн. не за цільовим призначенням, у зв’язку з чим ДПІ звернулась з позовом про їх стягнення на користь державного бюджету.
Згідно абзацу 3, 4 п.11.29. ст.11 Закону України „Про податок на додану вартість”, податок на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу 2 п.4, п.5, п.6 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками – платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999р. № 271 (в редакції постанови КМУ від 23.04.2001р. № 374), не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку. Кошти, перераховані сільськогосподарськими товаровиробниками на окремий рахунок, використовуються ними для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання кошти стягуються до державного бюджету в безспірному порядку. Відповідальність за нецільове використання сум податку на додану вартість, які залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників, несуть їх керівники. Контроль за дотриманням цього Порядку здійснюють органи державної податкової служби.
Суд першої інстанції цілком обґрунтовано визнав, що зміст вищенаведених норм свідчить про встановлення законодавцем безспірного порядку стягнення цих коштів, але відсутній механізм здійснення такого безспірного стягнення.
Посилання ДПІ на те, що право стягувати до бюджету в безспірному порядку кошти за порушення вимог п.11.29.ст.11 Закону України „Про податок на додану вартість” належить виключно суду, є безпідставним, оскільки суд вирішує конфлікт між сторонами і у кожному спорі повинен бути його предмет. Доводи ДПІ про те, що її право на звернення до суду з даним позовом передбачено пунктом 11 ст.10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, а саме за ознакою „... в інших випадках коштів, одержаних без установлених законом підстав...” слід визнати не обґрунтованими, так як кошти зі спецрахунку отримувались підприємством на підставі договорів укладених з його контрагентами, двосторонніх актів виконаних робіт, тобто отримані на законних підставах, а те, на що ці кошти були витрачені свідчить лише про напрямок їх використання.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи, що на податкові інспекції покладено лише право контролю за дотриманням сільськогосподарськими товаровиробниками цільового використання сум податку на додану вартість, які залишаються в розпорядженні останніх і діючим законодавством України передбачено стягнення цих коштів до Державного бюджету України в безспірному порядку і не передбачено право податкових органів на стягнення зазначених коштів шляхом звернення до суду, тому господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову і підстави для скасування постанови відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ухвалив :
Апеляційну скаргу ДПІ у Миколаївському районі Миколаївської області залишити без задоволення, а постанову господарського суду Миколаївської області від 13.03.2006р. у справі № 15/49/06 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя Туренко В.Б.
Суддя Бандура Л.І.
Суддя Поліщук Л.В.