Судове рішення #29466320

Справа № 1-3/12 Головуючий у І інстанції Кічинська

Провадження № 11/780/424/13 Доповідач у 2 інстанції Миколюк О.В.

Категорія 2 24.04.2013

УХВАЛА

Іменем України


17 квітня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - Левчука О.Д.,

суддів - Миколюка О.В., Димарецького В.М.,

з участю прокурора - Красківського В.П.,

засудженої ОСОБА_2

захисника засудженої - адвоката ОСОБА_3

представників потерпілих - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

потерпілого - ОСОБА_6


розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями: прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, представників потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, захисника ОСОБА_3, який діє в інтересах засудженої ОСОБА_2 на вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 січня 2013 року, яким


ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженкус. Василівка Біляєвського р-ну Одеської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2


засуджено за ч. 2 ст. 140 КК України до 3 /трьох/ років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду лікаря-стоматолога на строк 1 /один/ рік. На підстав ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк 2 /два/ роки.

За ст. 138 КК України та ч. 3 ст. 365 КК України ОСОБА_2 виправдано за відсутністю в її діях складів злочинів.

Стягнуто з ПП «Медичні послуги «ДОКТОРДЕНТ» (ід.номер 33584207) на користь потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_6 по 60 482 /шістдесят тисяч чотириста вісімдесят дві) грн. 50 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 (ід.номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_6 по 20 000 )двадцять тисяч) грн. моральної шкоди, а всього 40 000 грн.

Цим же вироком вирішено питання речових доказів.



встановила:


Згідно до вироку, ОСОБА_2, як медичний працівник, неналежно виконувала свої професійні обов'язки, внаслідок недбалого ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, за наступних обставин.

ОСОБА_2, 28 червня 1990 року отримавши диплом про вищу медичну освіту за спеціальністю «Стоматологія», з 10 серпня 1991 року, працюючи лікарем-стоматологом Тарасівської медамбулаторії Броварської ЦРЛ, з 20 грудня 2004 року, маючи І кваліфікаційну категорію зі спеціальності «лікар-стоматолог», з 01 грудня 2005 року обіймала посаду головного лікаря ПП «Медичні послуги «ДОКТОРДЕНТ», яке, проваджуючи господарську діяльність з медичної практики за ліцензією МОЗ України від 06 жовтня 2006 року серії АВ № 191841, не мало права надавати планову стоматологічну допомогу неповнолітнім у зв'язку з відсутністю в зазначеній ліцензії лікарської спеціальності «дитяча стоматологія». Відповідно до ст. 74 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров»я» від 19 листопада 1992 року, медичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством охорони здоров'я України. Наказом МОЗ України № 359 від 19 грудня 1997 року.

Із п. 3.11 наведеного наказу вбачається, що період роботи на посадах лікарів-стоматологів до 1996 року зараховується до стажу роботи для атестації за спеціальностями «Терапевтична стоматологія», «Хірургічна стоматологія», «Дитяча стоматологія», виходячи з чого підсудна, як практикуючий лікар-стоматолог з 1991 року, за здобутими рівнем знань, професійною майстерністю, досвідом та складністю виконуваних робіт мала належну освіту для надання невідкладної стоматологічної допомоги дітям.

ІНФОРМАЦІЯ_2, близько 11 години, за попереднім записом до певного лікаря, в супроводі бабусі ОСОБА_8 до ПП «Медичні послуги «ДОКТОРДЕНТ» прибула малолітня ОСОБА_9, в якої ОСОБА_2 діагностувала хронічний гранулюючий періодонтит четвертого зуба верхньої щелепи зліва в стадії загострення. Гострі та загострені періодонтити, згідно з Додатком до наказу МОЗ України № 305 від 22 листопада 2000 року «Про затвердження Критеріїв медико-економічної оцінки надання стоматологічної допомоги на І, II та III рівнях (амбулаторна допомога)», відносяться до захворювань, при яких надається невідкладна терапевтична стоматологічна допомога. Виходячи з вимог ст.ст. 35, 37 Основ законодавства України про охорону здоров'я № 2801-ХІІ від 19 січня 1992 року, при гострих захворюваннях медичні працівники зобов'язані подавати першу невідкладну допомогу, яка забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності; подання доступної соціально прийнятної первинної лікувально-профілактичної допомоги гарантується державою. ІНФОРМАЦІЯ_2 був вихідним днем, малолітня ОСОБА_9 потребувала невідкладної терапевтичної стоматологічної допомоги, а лікар-стоматолог І кваліфікаційної категорії ОСОБА_2 за напрямком її підготовки, згідно «Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78. Охорона здоров'я, затвердженого наказом МОЗ України № 117 від 29 березня 2002 року, зобов'язана надавати таку допомогу при гострих запальних процесах. За наведених обставин, підсудна ІНФОРМАЦІЯ_2 не мала права відмовити в лікуванні дитини ОСОБА_9, дорослі родичі якої звернулись за допомогою в ПП «Медичні послуги «ДОКТОРДЕНТ». Також, було вірним рішення лікаря-стоматолога І кваліфікаційної категорії щодо видалення четвертого зуба верхньої щелепи зліва (64 зуба) малолітньої ОСОБА_9, оскільки, відповідно до Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю «Дитяча терапевтична стоматологія», затверджених Наказом МОЗ № 435 від 31 серпня 2004 року, при хронічному періодонтиті тимчасового зуба в стадії загострення (шифр МКХ К04.4), консервативний метод лікування проводиться при відсутності ситуації, коли хворий зуб є причиною гострого септичного стану, хронічної інфекції та інтоксикації організму.

ІНФОРМАЦІЯ_2, здійснивши інструментальну обробку та промивання кореневих каналів, з яких продовжував виділятися гній, ознайомившись об 11 годині 20 хвилин з рентгензнімком четвертого зуба верхньої щелепи зліва ОСОБА_9 та прийнявши рішення щодо його видалення, ОСОБА_2 визначилась з необхідністю застосування для знеболення інфільтраційної анестезії, наказавши підпорядкованій їй медичній сестрі підготувати шприц з відповідною речовиною. Малолітня пацієнтка, що знаходилась у стоматологічному кріслі на руках бабусі ОСОБА_8, через страх перед уколами почала плакати й пручатись, тому ОСОБА_2, змінивши своє рішення щодо способу знеболення, діючи недбало, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків, які, враховуючи свій професійний досвід, вік пацієнтки, її загальну поведінку та можливу реакцію, повинна була і могла передбачити, всупереч існуючих даних медичної практики, здійснила аплікаційну анестезію (нанесення знеболюючої речовини на слизову ясен) 10 % лідокаїном. В той же день, у період після 11 години 20 хвилин і до 11 години 30 хвилин, коли ОСОБА_2 наклала медичні щипці та здійснила вивих четвертого зуба верхньої щелепи зліва, ОСОБА_9 через відчутий, внаслідок невірно обраної анестезії, фізичний біль вигнулась, закинула голову назад, вивільнила свої руки і вдарила лікаря по правій руці, в якій та утримувала інструмент, при цьому видалений зуб випав із щипців і потрапив до дихальних шляхів дівчинки. ІНФОРМАЦІЯ_2, близько 11 години 30 хвилин, після невдалих спроб видалити стороннє тіло з дихальних шляхів дитини, підсудна наказала підлеглому персоналу викликати швидку медичну допомогу, переважно самостійно тримала ОСОБА_9, набряк слизової оболонки гортані, якої посилювався, до передачі реаніматологам відділення анестезіології та інтенсивної терапії Броварської ЦРЛ близько 11 години 45 хвилин, більшість часу пальцем притискала її язик до нижньої щелепи. Близько 11 години 48 хвилин ІНФОРМАЦІЯ_2 малолітня ОСОБА_9 була доставлена до реанімаційного відділення Броварської центральної районної лікарні, де під час виконання реанімаційних заходів, пов'язаних з повним перекриттям дихальних шляхів унаслідок набряку слизової оболонки гортані, викликаного перебуванням стороннього тіла в під'язиковому просторі, об 11 годині 52 хвилини у неї зафіксовано зупинку серцевої діяльності, а о 12 годині 15 хвилині констатовано смерть.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 41/412 від 17 вересня 2007 року, механічна асфіксія, яка розвилася у ОСОБА_9 в результаті закриття дихальних шляхів стороннім тілом - видаленим четвертим зубом верхньої щелепи зліва, відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя і перебуває в прямому причинному зв'язку з настанням її смерті.

В апеляції прокурор, вказує, що вирок суду 1-ї інстанції є незаконним і підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням закону, а також у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженої.

Прокурор вказує на те, що суд прийшов до неправильних висновків, які не підтверджуються зібраними матеріалами справи про те, що ОСОБА_2 мала належну освіту для надання невідкладної стоматологічної допомоги дітям. Також, прокурор вважає, що вина ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 365 КК України є доведеною, оскільки діючи як головний лікар ПП «Медичні послуги «ДОКТОРДЕНТ» вчинила дії. які явно виходять за межі наданих їй прав та повноважень, що спричинило тяжкі наслідки, а саме, смерть малолітньої ОСОБА_9 Крім того, прокурор вказує, що судом безпідставно звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, так як остання свою вину у скоєному не визнала, цивільні позови потерпілих вона не визнала та не встановлено обставин, які б пом'якшували покарання.

У зв'язку з цим прокурор просив вирок суду скасувати та постановити новий, яким засудити ОСОБА_2 за ст. 138 КК України до 2 /двох/ років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 140 КК України - до 3 /трьох/ років позбавлення волі з позбавленням права займати посаду лікаря-стоматолога на строк 2 /два/ роки; за ч. 3 ст. 365 КК України - до 7 /семи/ років позбавлення волі з позбавленням права займати посаду лікаря-стоматолога на 3/три/ роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначити ОСОБА_2 остаточне покарання за сукупністю злочинів. шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та призначити остаточне покарання у виді 7 /семи/ років позбавлення волі з позбавленням права займати посаду лікаря-стоматолога на строк 3 /три/ роки.

В апеляції захисник засудженої вказує, що вирок суду є незаконним, а тому, просив виправдати ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю в її діях складів злочинів, передбачених ст. 138, ч. 2 ст. 140 та ч. 3 ст. 365 КК України та відмовити в задоволенні цивільного позову. На думку захисника, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що в діях ОСОБА_2 відсутні склади злочинів. передбачених ст. 138 та ч. 3 ст. 365 КК України. Однак, захисник вказує в доводах апеляції, що висновки суду, що в діях ОСОБА_2 наявний склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 140 КК України не ґрунтується на матеріалах кримінальної справи, оскільки причинного зв'язку в діянні ОСОБА_2 відсутня пряма вина останньої, що призвели до таких наслідків, як смерть малолітньої ОСОБА_9

В апеляціях представник потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посилаються на те, що вирок суду є незаконним, а тому просили його скасувати та постановити новий вирок, яким ОСОБА_2 засудити за ст. 138 та ч. 3 ст. 365 КК України та призначити ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 140 КК України покарання у виді 3 /трьох/ років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду лікаря-стоматолога на строк 3 /три/ роки; за ст. 138 КК України призначити покарання у виді 3 /трьох/ років позбавлення волі; за ч. 3 ст. 365 КК України призначити покарання у виді 7 /семи/ років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України призначити ОСОБА_2 остаточне покарання у виді 7 /семи/ років позбавлення волі та стягнути з ПП "Медичні послуги "ДОКТОТДЕНТ" 120 964 тис. грн. 91 коп. понесених матеріальних збитків, а з ОСОБА_2 - 300 000 тис. грн. моральної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_6. Апеляції обґрунтовані тим, що дії ОСОБА_2 повинні кваліфікуватись за ч. 1 ст. 140, ст. 138 та ч. 3 ст. 365 КК України, оскільки обсяг даного обвинувачення є доведеним і підтверджується зібраними матеріалами справи. Також, представники потерпілих вказують на те, що призначене ОСОБА_2 покарання не відповідає тяжкості скоєного та особі засудженої внаслідок його м'якості та безпідставністю звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, так як ОСОБА_2 належних висновків для себе не зробила, вину свою у вчиненому не визнала.


Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав свою апеляцію та апеляції представників потерпілих, представників потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, які підтримали свої апеляції у повному обсязі та просили їх задовольнити, потерпілого ОСОБА_6, який підтримав апеляції своїх представників, захисника засудженої - адвоката ОСОБА_3 та засуджену ОСОБА_2, які просили вирок скасувати та виправдати засуджену, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, провівши судові дебати та надавши останнє слово засудженій ОСОБА_2, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до п.п.1,2 ч.1 ст. 367 КПК України, підставами для скасування вироку при розгляді справи в апеляційному суді є однобічність або неповнота дізнання, досудового та судового слідства; невідповідність висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам справи.

Відповідно до вимого ст. 334 КПК України 1960 року, мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлено підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Виходячи із змісту цієї норми КПК у мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені аналіз та оцінка доказів, як тих, що були зібрані на досудовому слідстві та подані в судовому засіданні, так і висновок суду про те, чому суд відкинув докази обвинувачення.

Відповідно до положень ст. 67 КПК України 1960 року оцінку джерела доказів з точки зору повноти відомостей, які в ньому містяться, суд повинен здійснити шляхом зіставлення відомостей, що належить до однієї і тієї ж обставини, з відповідним змістом аналогічного джерела доказів.

Проте ці вимоги закону при розгляді кримінальної справи, щодо ОСОБА_2 повною мірою судом першої інстанції дотримані не були, а висновки суду, щодо невинуватості ОСОБА_2 за ст. 138, ч.3 ст. 365 КК України є передчасними.

Як видно з вироку суду, в ньому викладені показання допитаних в судовому засіданні свідків та засудженої, перелічені в судовому засіданні документи, проте, на порушення вимог ст. 334 КПК України (1960 року), відсутній належний аналіз та оцінка цих доказів та обґрунтування того, які з них та чому прийняті судом і покладені в основу його висновків, а які та чому саме відкинуті.

Суд виправдовуючи ОСОБА_2 в частині пред'явленого обвинувачення за ст. 138 КК України, послався на те, що здійснення планового лікування потерпілої ОСОБА_9 у ПП «Медичні послуги ДОКТОРДЕНТ» протягом липня 2007 року, не потягло за собою тяжких наслідків для хворої та не знаходять у прямому причинному зв'язку із настанням смерті 19.08.2007 року, а надання невідкладної стоматологічної допомоги 19.08.2007 року, засудженою, здійснювалося на законних засадах, то засуджена ОСОБА_2, не може нести кримінальну відповідальність за ст. 138 КК України.

Проте приймаючи таке рішення, судом залишено поза увагою, той факт, що відповідно до ст. 74 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992р., медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Зокрема, Наказом МОЗ України від 19 грудня 1997 року № 359, зареєстрованим Мінюстом України 14 січня 1998 року № 15/2455, була затверджена Номенклатура лікарських спеціальностей зазначена під номером 99 - як «Стоматологія» (т.5 а.с. 91). Як вбачається з матеріалів справи, лікар ОСОБА_2 володіла першою кваліфікаційною категорією за спеціальністю «лікар-стоматолог». Водночас, спеціальність «дитяча стоматологія» у Номенклатурі лікарських спеціальностей зазначена від номером 35 (т.5 а.с. 90). Цією спеціальністю ОСОБА_2 не володіла, що підтверджується відповіддю МОЗ України від 05.08.2008 року № 21.20.23-53/802 даною на запит слідчого.

Крім того, судом було встановлено, що 19.08.2007 року, потерпіла ОСОБА_9, прибула до лікаря-стоматолога ОСОБА_2 на планове лікування, за попереднім записом, на конкретний час (т.7 а.с. 75), та що під час лікування ОСОБА_9, ОСОБА_2 було встановлено діагноз «хронічний гранулюючий періодонтит четвертого зуба верхньої щелипи зліва в стадії загострення». Суд правильно звернув увагу, що в Додатку № 1 до Наказу МОЗ України від 22.11.2000р. № 305 «Про затвердження Критеріїв медико-економічної оцінки надання стоматологічної допомоги на І, ІІ та ІІІ рівнях (амбулаторна допомога)» серед переліку захворювань, при яких надається невідкладна терапевтична стоматологічна допомога, під шифром К 04.4-04.5 вказано гострі та загострені періодонтити. Водночас, судом проігноровано той факт, що у вищевказаному документі обсяг невідкладної терапевтичної стоматологічної допомоги при гострому та загостреному періодонтитах є чітко визначений та є наступним: первинний огляд порожнини рота хворого, збір анамнезу; знеболення; розкриття пульпової камери зуба; інструментальне та медика ментальне оброблення каналу кореня зуба (т. 5 а.с. 123).

Отже, серед нормативно закріпленого обсягу невідкладної терапевтичної стоматологічної допомоги при гострому та загостреному періодонтитах відсутнє видалення зубу.

Таким чином, після надання вищевказаних видів невідкладної терапевтичної стоматологічної допомоги ОСОБА_9, засуджена ОСОБА_2 повинна була направити малолітню до спеціалізованої дитячої клініки, що пояснюється тим, що сама ОСОБА_2 не мала спеціальності «дитяча стоматологія» і не мала права проводити видалення зубу.

За таких обставин, висносок суду про те, що здобутий фах та кваліфікація засудженої ОСОБА_2, дозволяли їй здійснити видалення зубу малолітній ОСОБА_9 є малопереконливим.

Обґрунтовуючи виправдання засудженої ОСОБА_2, за ч.3 ст. 365 КК України, суд у вироку вказав, що: «дії ОСОБА_2 з лікування дитини протягом липня 2007 року та надання їй 19.08.2007 року, невідкладної стоматологічної допомоги, коли потрапляння зуба в дихальні шляхи малолітньої ОСОБА_9, яке потягло її смерть внаслідок розвитку асфіксії, відбулося із-за невірно обраного способу анестезії, що через відчутний біль призвело до неочікуваних рухів дитини, яка ударила засуджену по руці, в результаті чого видалений зуб випав із щипців в ротову порожнину, пов'язані виключно з виконанням функції лікаря- стоматолога та не мають жодного відношення до реалізації нею, як головним лікарем приватного підприємства, владних чи службових повноважень». Про те, судом не спростовано, та не надано ніякої оцінки доказам, які підтверджують вину засудженої у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 365 КК України, зокрема, що ОСОБА_2, будучи головним лікарем ПП «Медичні послуги ДОКТОРДЕНТ», надавала розпорядження підпорядкованому їй персоналу проводити попередній запис до неї на лікування дітей; що відповідно до відповіді Пенсійного фонду України в м. Бровари та Броварському районі Київської області від 08.01.2013 року, заробітна плата головного лікаря ОСОБА_2 у липні 2007 року (коли ОСОБА_9 лікувалася у ОСОБА_2 аж чотири рази) збільшилася удвічі (т.6 а.с. 43).

Цим обставинам суд оцінки не дав.

Крім того, відповідно до п.9 постанови пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.03 «Про практику призначення судами кримінального покарання», рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з


випробуванням застосовується лише щодо основного покарання та має бути належним чином вмотивоване у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається. Додаткові покарання підлягають реальному виконання, про що суд зазначає в резолютивній частині вироку.

В порушення вищевказаних вимог, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_2 за ч.2 ст. 140 КК України від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України , суд не зазначив, від якого саме відбування покарання він звільняє засуджену.

Також, на думку колегії суддів, враховуючи конкретні обставини справи та тяжкі наслідки, які настали від злочину, розмір моральної шкоди на користь потерпілих повинен бути значно більшим, чим той, який визначив суд у своєму рішенні.

Що ж стосується доводів захисника засудженої, викладених в його апеляції, що суд незаконно засудив ОСОБА_2 за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 140 КК України, то вони є безпідставними, оскільки вина засудженої повністю підтверджується всією сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, яким суд дав належну правову оцінку і обґрунтовано визнав ОСОБА_2 винною за ч.2 ст. 140 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.

Але враховуючи, що висновки суду щодо кваліфікації дій засудженої ОСОБА_2 за іншим обвинуваченням не відповідає фактичним обставинам справи, а при призначенні ОСОБА_2 покарання за ч.2 ст. 140 КК України судом неправильно застосований кримінальний закон, то вирок підлягає скасуванню в повному обсязі.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати наведене, належним чином у передбачений законом спосіб з'ясувати і перевірити зазначені обставини, доводи, викладені в апеляційних скаргах прокурора, представників потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5 та захисника засудженої - адвоката ОСОБА_3, в залежності від встановленого дати належну оцінку всім обставинам та прийняти законне і обґрунтоване рішення по справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366 КК України 1960 року, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, представників потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, захисника адвоката ОСОБА_3, який діє в інтересах засудженої ОСОБА_2- задовольнити частково.

Вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 січня 2013 року щодо ОСОБА_2 - скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі.

Головуючий:

Судді:


  • Номер: 11/780/6/17
  • Опис: Неклюдова Д.В., Карука А.В. ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 190 на 31.08.2016р. на 10-30 год.
  • Тип справи: на справу (провадження) кримінального судочинства за апеляцією
  • Номер справи: 1-3/12
  • Суд: Апеляційний суд Київської області
  • Суддя: Миколюк О.В. О.В.
  • Результати справи:
  • Етап діла: Подано касаційну скаргу
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 01.08.2016
  • Дата етапу: 27.03.2017
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація