Справа № 22-Ц-5723 / 2006 р. Категорія: угоди

Головуючий:   1 інстанції

Оксененко В.А. Доповідач:     Даниленко В.М

УХВАЛА ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

17 листопада 2006 року                                                                            м, Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого - Борової С А.,

суддів      -            ДаниленкаВ.М., Пшєнічної Л.В.,

при секретарях: Гребенщиковій Ю.В.. Макарові ВО..

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційними ска­ргами представника Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Статус» Столярова Ігоря Всеволодовича та ОСОБА_3 - представника відповідача ОСОБА_2 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2006 року по справі за позовом Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Статус» (далі ЗАТ СК «Статус») до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання угоди недійсною та відшко­дування збитків, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2006 року ЗАТ СК «Статус» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1. ОСОБА_2 про визнання недійсною угоди щодо добровільного страхування транспортного засобу.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 12.04.2005 року при сприянні ОСОБА_1 між страховою компанією «Статус» та відповідачем по справі ОСОБА_2 було укладено договір НОМЕР_1 добровільного страхування транспортного засобу - автомобіля «НІССАН-ІНФІН1ТІ» д\н -НОМЕР_2 оціночною вартістю 477000 грн., що належав останньому.

При цьому, посилаючись на те, що зазначена угода була укладена на підставі заяви відповідача ОСОБА_2., який навмисно приховав інформацію про дійсну вартість транспортного засобу, що підлягав страхуванню та його реальний пробіг, позивач просив суд визнати договір страхування НОМЕР_1 недійсним, як такий, що укладений внаслідок обману.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його ко ристь понесені ним витрати на правову допомогу адвоката в сумі 200 грн. та 1800 грн., відповідно.

В подальшому позивач доповнив свої вимоги й посилаючись на те, що внаслідок накладеного ареш ту на грошові кошти ЗАТ СК «Статус» в процесі розгляду судом іншої цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до страхової компанії про виплату страхового відшкодування, компанія зазнала відповідних збитків, просив додатково стягнути з останнього подвійну суму цих збитків, що за його розрахунками складає 88915,18 грн.В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги й просив їх задово льнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, але в своїх письмових запереченнях за явлені до нього позивачем вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні з огляду на тс. що будь-якого відношення до надання страхувальником неповної інформації про застрахований транспорт ний засіб він не має й перевірка цієї інформації на час укладення договору страхування в його компете нцію не входила.Відповідач ОСОБА_2 та його представник в своїх письмових запереченнях на заявлений позов просили суд відмовити в задоволені позовних вимог ЗАТ СК «Статус», посилаючись на те, страхова су ма, зазначена в договорі добровільного страхування транспортного засобу, визначалася за домовленістю сторін і ними не заперечувалася, а тому передбачені чинним законодавством підстави для визнання уго ди недійсною, вданому випадку відсутні.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2006 року позовні вимо ги ЗАТ СК «Статус» задоволені частково.

 

Суд визнав договір страхування наземного транспорту НОМЕР_1, укладений 12 квітня 2005 року І    між З AT «Страховою компанією «Статус» та ОСОБА_2. недійсним.

В задоволенні ж іншої частини позовних вимог ЗАТ СК «Статус» судом відмовлено. Не погодившись із прийнятим по справі рішенням, представник позивача в апеляційній скарзі про сить скасувати це судове рішення в частині відмови в задоволенні його позовних вимог про стягнення з відповідачів заподіяних збитків та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом першої ін станції норм матеріального права при вирішенні справи по суті.

Представник відповідача ОСОБА_2 також не згоден з прийнятим судом по справі рішенням, а тому в апеляційній скарзі просить скасувати це рішення суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в зв'язку з порушенням районним судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Представник ЗАТ СК «Статус» в своїх запереченнях на вищезазначену апеляційну скаргу, подану представником відповідача ОСОБА_2, просить залишити її без задоволення, посилаючись на її необ ґрунтованість.

Перевіривши законність і обгрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального й процесуа льного права.

Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, районний суд, вирішуючи цивільно-правовий спір, повно й все бічно дослідив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спі рних правовідносин та закон їх регулюючий.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ЗАТ СК «Статус» про стягнення з відповідачівОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрат на правову допомогу адвоката, районний суд виходив із того, що по зивачем не було надано доказів в підтвердження факту здійснення цих витрат.

Судова колегія погоджується з цим висновком районного суду, оскільки відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні по справі за рахунок іншої відшкодовуються лише фактично понесені нею судові ви трати, підтверджені документально.

Матеріали ж справи не містять даних про те, що позивачем здійснювалися будь-які витрати на оплату правової допомоги.

Більш того, як свідчить договір про надання правової допомоги та додаткова угода до цього догово ру від 20 липня 2006 року, укладені між ЗАТ СК «Статус» та громадянином ОСОБА_4., винагорода останньому за надання правових послуг підлягала виплаті лише після завершення розгляду справи су дом першої інстанції.

Обґрунтовано районний суд відмовив і в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_2 збитків, заподіяних внаслідок накладення арешту на грошові кошти страхової компанії, які знаходилися на депозитному рахунку в банківській установі, оскільки цей арешт було накладено су дом в порядку, передбаченому чинним законодавством, при розгляді іншої цивільної справи й заподіян ня позивачеві вказаних збитків ( втрата відсотків по депозиту) не знаходиться в безпосередньому при чинному зв'язку з діями відповідача ОСОБА_2, пов'язаними з укладенням ним угоди добровільного страхування наземного транспорту.

Доводи ж апелянта - представника ЗАТ СК «Статус» про те. що завдані компанії збитки є безпосе реднім наслідком звернення ОСОБА_2 до суду з позовною заявою про стягнення страхової суми за договором страхування, який було укладено під впливом обману, колегія суддів оцінює критично, оскі льки право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

свобод чи інтересів передбачено цивільним процесуальним законодавством і гарантується Конституцією України. Крім того, судова колегія вважає доцільним зазначити, що рішення суду, яким були задоволен ні позовні вимоги ОСОБА_2, та в порядку виконання якого було накладено арешт на депозитний ра» хунок страхової компанії, набрало чинності і є обов'язковим для виконання в установленому законом порядку.

Правильним є рішення суду першої інстанції й в частині визнання недійсним договору добровільно го страхування наземного транспорту, укладеного 12 квітня 2005 року між страховою компанією «Ста тус» та відповідачем ОСОБА_2

Задовольняючи вимоги позивача про визнання зазначеного договору страхування недійсним, ра йонний суд виходив із того, що вказаний договір було укладено позивачем під впливом обману, який мав місце з боку контрагента.  Цей висновок районного суду відповідає матеріалам справи й грунтується на нормах чинного циві льного законодавства.

Так, відповідно до ст. 979 ЦК України договір страхування, як один із різновидів цивільно-правових угод, це договір, згідно якого одна сторона (страховик) в разі настання певної події (страхового випадку) зобов'язується виплатити другій стороні (страхувальникові) грошову суму (страхову виплату), а страху вальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. При цьому статтею 998 ЦК України передбачено, що договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених цим Кодексом.

Тобто на договір страхування в повній мірі розповсюджуються загальні положення ЦК України про правочини, в тому числі й стосовно правових наслідків вчинення правочину під впливом обману.Як вбачається з матеріалів справи, 12 квітня 2005 року між страховою компанією «Статус» (страхо виком) та громадянином ОСОБА_2. (страхувальником) на умовах, передбачених Правилами добро вільного страхування наземного транспорту, затверджених 15.04.2004 року Головою правління ЗАТ СК «Статус», було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу - автомобіля «НІССАН-ШФІНГП» (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) д\н - НОМЕР_2, що належав від повідачеві (а.с. 17).

Вказаний договір страхування був укладений сторонами на повну вартість автомобіля - 477000 грн. на підставі заяви власника про страхування транспортного засобу від 12.04.2005 року та результатів зов нішнього огляду автомашини з урахуванням року його випуску, яким за паспортними даними є 2004 рік (а.с. 18, 19).

Пунктом 1.7 Правил добровільного страхування наземного транспорту, на умовах яких було укла дено вказану страхову угоду, передбачений обов'язок Страхувальника при укладенні договору страху вання надати Страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику й надалі інформувати про будь-яку зміну страхового ризику. При цьому Стра хувальник несе відповідальність за достовірність наданої інформації згідно з чинним законодавством України.

Аналогічні застереження щодо обов'язку Страхувальника надавати Страховикові повну інформацію щодо обставин, які мають істотне значення для укладення договору страхування, містяться й в п. 2 ст. 21 Закону України «Про страхування».

Крім того, в ст. 29 цього Закону зазначено, що договір страхування вважається недійсним з моменту його укладання у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно ст. 230 ЦК України в разі, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, в тому числі й стосовно властивостей і якостей речі. які значно знижують її цінність, такий правочин визнається судом недійсним.

При цьому, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як встановлено по справі, автомобіль «НІССАН-ІНФІНГП» (ідентифікаційний номер НОМЕР_3), що є предметом спірного договору страхування, був придбаний його володіль цем ОСОБА_2 9 квітня 2005 року на підставі угоди купівлі-продажу НОМЕР_4 через товарну біржу «Мега Транс» (а.с. 15).

Згідно акту автотоварознавчої експертизи НОМЕР_3, проведеної експертом То варної біржі «Еверест», на день продажу вказаного автомобіля, цей транспортний засіб мав фактичний пробіг 210000 км., який значно перевищував нормативний пробіг для транспортних засобів даного кла су, в зв'язку з чим його вартість становила 32807 грн. 89 коп. (а.с. 16).

 

В подальшому вказаний акт був використаний при реєстрації транспортного засобу в органах ДА І. що стороною відповідача не заперечується й більш того на цей факт посилається апелянт в обгрунту вання своєї апеляційної скарги.

Однак, зазначена вище інформація, яка безпосередньо стосувалася об'єкту страхування й мала сут тєве, а загалом і вирішальне значення для укладення страхової угоди та оцінки страхового ризику, була навмисно прихована відповідачем ОСОБА_2. та свідомо не доведена до відому Страховика, а тому суд першої інстанції на підставі ст. 230 ЦК України обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, визнав договір добровільного страхування наземного транспорту НОМЕР_1 від 12.04.2005 року, недійсним, оскільки страхова компанія «Статус», як сторона за цим договором, була навмисно введена в оману іншою стороною стосовно суттєвих обставин щодо об'єкту страхування, вна слідок чого й уклала явно невигідну для себе угоду.Що ж стосується доводів апелянта, наведених в обґрунтування своєї апеляційної скарги, то ці його доводи, в даному випадку, колегія суддів вважає безпідставними й такими, що не мають принципового значення для оцінки законності й обгрунтованості ухваленого по справі районним судом судового рі шення.

Так, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції встановлених цивільним процесуа льним законодавством правил підсудності при розгляді цивільної справи, оскільки на його думку, вагомі претензії позивача ЗАТ СК «Статус» були спрямовані, саме до відповідача ОСОБА_2, який і несе основний тягар відповідальності за заявленим позовом, а тому справа повинна була розглядатися за міс цем проживання останнього.

Однак, з таким доводом апелянта судова колегія не може погодитися, з наступних підстав.

Статтею 109 ЦПК України, дійсно, передбачене загальне правило, відповідно до якого позови до фі зичної особи пред'являються в суд за місцем її проживання.

Разом із тим, позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, згід но ст, 113 того ж Кодексу, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з від повідачів за вибором позивача.

При цьому цивільне процесуальне законодавство України не передбачає можливості вирішення пи тання про підсудність цивільної справи з огляду на вагомість позовних вимог, заявлених до одного із декількох відповідачів.

Таким чином, приймаючи до уваги ту обставину, що позовні вимоги ЗАТ СК «Статус» стосувалися інтересів двох фізичних осіб - відповідачів по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1. слід визнати правомірним звернення позивача за захистом своїх прав до суду за місцем проживання останнього, де справа й була розглянута по суті заявлених позовних вимог.

Критично оцінює колегія суддів і наведені в обґрунтування незаконності судового рішення доводи апелянта стосовно того, що розгляд справи районним судом було призначено через сім днів після прове­дення попереднього судового засідання й ця обставина виключала можливість належного повідомлення відповідача ОСОБА_2 про час та місце слухання справи по суті, а його представник взагалі не повід­омлявся судом про призначення справи до розгляду.

Факт завчасного повідомлення відповідача ОСОБА_2 про час та місце судового засідання по справі, призначеного на 14 серпня 2006 року, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами: розпискою про отримання поштового повідомлення, відповідною телеграмою та письмовою інформаці­єю начальника поштового відділення (а.с. 95-99), а також довідкою судді районного суду й визнано представником сторони відповідача.

Крім того, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції останній не оспорював того, що відпові дачу була направлена, саме судова повістка, яка була вручена адресатові за місцем його проживання, а також тієї обставини, що 10.08.2006 року відповідач у районному суді особисто отримав інформацію про час та місце призначеного судового засідання.

Згідно ст. 77 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідом ляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вва жається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без пова жних причин.

Враховуючи ту обставину, що розгляд справи судом було призначено на сьомий день після прове дення попереднього судового засідання, відповідач ОСОБА_2 в разі недостатнього часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, не позбавлений був можливості повідомити про це суд, однак всупереч вимогам зазначеної вище правової норми цього не зробив, розпорядившись свої ми процесуальними правами й обов'язками на свій розсуд, а тому районний суд відповідно до чинного законодавства й розглянув справу в заочному порядку.

 

Безпідставним є твердження апелянта й про те, що суд першої інстанції в порушення чинного зако- нодавства не повідомив про час і місце призначеного судового засідання представника відповідача ОСОБА_2. - ОСОБА_3,, оскільки будь-які об'єктивні дані про наявність у відповідача ОСОБА_2 уповноваженого представника на час розгляду справи по суті у районного суду були відсутні, а напеж ним чином посвідчена довіреність на право представляти інтереси останнього ОСОБА_3, була на дана до суду вже після закінчення судового розгляду справи.

Теж саме стосується й доводів апелянта щодо ненадежности як доказу по справі, акту автотовароз-навчої експертизи НОМЕР_3.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета до казування по справі.

При цьому сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Надана ж представником позивача копія зазначеного акта, яка завірена належним чином, безпосе редньо стосується предмету доказування по справі - вчинення правочину під впливом обману, а сам факт проведення товарознавчого дослідження транспортного засобу, що був об'єктом страхування, та офіційне використання висновків цього дослідження в інтересах відповідача не тільки визнається апеля нтом, а й наводиться ним в обґрунтування своєї апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, судова колегія критично оцінює доводи апелянта стосовно правомочності укладеної страхової угоди з посиланням на те, що розмір страхової суми, вказаний у договорі НОМЕР_1 добровільного страхування транспортного засобу - автомобіля «НІССАН-1НФІН1Т1» д\н -НОМЕР_2, було встановлено за взаємною домовленістю сторін на підставі наданих відповідачем необ хідних документів і ця сума відповідає дійсній ринковій вартості автомобіля, визначеній в подальшому експертом при проведенні судової автотоварознавчої експертизи, оскільки відповідач ОСОБА_2 при укладені договору страхування, свідомо приховав інформацію про фактичний пробіг транспортного за собу, яка значно знижувала його цінність і мала вирішальне значення для оцінки страхового ризику

Що ж стосується висновку експерта (а.с. 198-199), на який посилається апелянт, то цей висновок не спростовує встановлені судом фактичні обставини справи, які були покладені судом в основу судового рішення.

Безпідставним є й твердження апелянта про те, що суд першої інстанції, розглянувши цивільно-правовий спір по суті, в порушення ст. 216 ЦПК України не застосував наслідки недійсності правочину. оскільки такі вимоги під час розгляду справи будь-якими заінтересованими особами не пред'являлись, а застосовувати ці наслідки з власної ініціативи відповідно до вказаної правової норми суд може лише в разі визнання недійсним нікчемного правочину.

Інші доводи апеляційної скарги рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору, не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправиль ного вирішення справи.

Таким чином, враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 3J3 - 315. 317.319 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги представника Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Статус» Столярова Ігоря Всеволодовича та ОСОБА_3 - представника відповідача ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному по­рядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.