РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2007р. справа № 2-1030/06
Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Турецької І.О.
при секретарі - Скоріній Т.С.
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1
від відповідача - ОСОБА_2.
від третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_4 до Одеської міської ради із залученням до участі в справі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Приватного підприємства «Прометей 1» про визнання права власності на нежитлове приміщення
ВСТАНОВИВ:
Правова позиція відповідача:
Представник відповідача в особі Одеської міської ради позов не визнав, вважаючи, що він не є власником спірного допоміжного приміщення і позовні вимоги до органу місцевого самоврядування у даному випадку не можуть бути заявлені. Свої заперечення представник обґрунтовує тим, що відповідно до п.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992р. та рішення Конституційного суду про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 2 березня 2004 року N 4-рп/2004 власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку.
Правова позиція третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні
відповідача:
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача вважає позов необгрунтованим з тих підстав, що Позивач не є власником квартири АДРЕСА_1, так як продав її ПП «Прометей 1» 5 грудня 2005 року. Згідно п.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992р. власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку. Спірне приміщення повинно бути у власності співвласників багатоквартирного будинку, в тому числі ПП «Прометей 1». Позивач діє недобросовісно, оскільки вказує адресу місця проживання, квартиру, яку він продав ПП «Прометей 1» відповідно до договору купівлі продажу від 05.12.2005 року.
Правова позиція позивача: Позивач звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради, про визнання права власності на нежитлове приміщення №19, розташованого у будинку АДРЕСА_1 у м. Одесі. Позивач зазначав, що він проживає у квартирі №3 будинку АДРЕСА_1 у м. Одесі. В 1994р. Центральним виконкомом м.Одеси були виділені підсобні приміщення в користування для жителів нашого будинку під їхні потреби. Позивачу був виділений сарай під №19 , який він переобладнав під гараж. З 1994р. родина позивача, що проживає у квартирі №3 будинку АДРЕСА_1 містить і оплачує послуги з утримання даного підсобного приміщення. Воно перебуває в його користуванні й володінні, він провадить в ньому ремонті оплачує комунальні платежі. На підставі ч.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992р. власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку. Відповідно рішення Конституційного суду України від 2 березня 2004
року N 4-рп/2004 право власності на допоміжні приміщення (горища, підвали, сараї й ін.) додатково підтверджувати не потрібно. Враховуючи зазначене просив визнати за ним право власності на підсобне приміщення № 19 у будинку АДРЕСА_1 у м.Одесі. Представник позивача приймав участь у справі і давав пояснення у судових засіданнях 06.03.2007р., 23.04.2007р., 16.06.2007р. В судове засідання позивач не з'являвся, повідомлявся за адресою, яку вказував в позовній заяві. Однак, як вбачається з довідки житлового органу, позивач там не проживає, так як продав цю квартиру ГШ «Прометей 1», яке є третьою особою у даній справі. Відповідно до ст..77 ЦПК України особи, які беруть участь у справі зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Таким чином, суд вважає, що неявка позивача у судове засідання 06.03.2007р., 23.04.2007р., 16.06.2007р., 16.08.2007, 11.09.2007р. пов'язана з неповажними причинами і справу належить розглядати у його відсутності.
Мотивувальна частина рішення. Суд, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, з'ясував обставини справи та, дослідивши докази, вважає, що позов є необгрунтованим та не підлягаючим задоволенню з наступних підстав. Судовим розглядом встановлено, що у грудні 2005р. ОСОБА_4. звернувся з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності на допоміжне приміщення площею 49,5 кв.м. під №19 у будинку АДРЕСА_1 в м.Одесі. Свій позов він обґрунтовував наступним. Позивач стверджував, що він та його сім'я проживає у квартирі №3, будинку АДРЕСА_1 в м.Одесі. В 1994 році центральним виконкомом м.Одеси були виділені підсобні приміщення в користування для жителів будинку АДРЕСА_1 під їхні потреби. Позивачу було виділене в користування підсобне приміщення під №19. На підставі ч.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992р. власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку. Відповідно рішення Конституційного суду України від 2 березня 2004 року N 4-рп/2004 право власності на допоміжні приміщення (горища, підвали, сараї й ін.) додатково підтверджувати не потрібно.
Справа була розглянута при її заочному розгляді і рішенням суду вимоги ОСОБА_4 були задоволені.
На зазначене рішення суду, Приватним підприємством «Прометей 1» було подано апеляційну скаргу.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21.10.2006р. апеляційну скаргу ПП «Прометей 1» задоволено частково: заочне рішення Приморського районного суду м.Одеси від 23.02.2006р. - скасувати; справу направити на новий розгляд у той же суд іншому судді. Ухвала апеляційного суду грунтувалась на тому, що суд не притягнув до участі у справі ПП «Прометей 1», яке було по справі зацікавленою особою, оскільки на момент постанови заочного рішення згідно до договору-купівлі продажу квартири №3 у будинку АДРЕСА_1 у м.Одесі, чим грубо порушив норми процесуального права і це сприяло неповноті судового розгляду. Справа була передана до Приморського районного суду м .Одеси на новий розгляд. При новому розгляді справи вимоги позивача не змінилися. Його представник у судовому засіданні, даючи пояснення по справі, вважав, що ОСОБА_4. має право на володіння підсобним приміщенням на підставі рішення Конституційного суду України N 4-рп/2004 та Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Він вважав, що та обставина, що ОСОБА_4. вже не є власником квартири багатоквартирного будинку не лишає його права власності на допоміжне приміщення. Представник вважав, що ОСОБА_4., будучи власником квартири №3, був також власником допоміжного приміщення №19. Як власник він розпорядився тільки квартирою, наміру розпорядитися допоміжним приміщенням у нього не було, тому він вважає його власником.
Як вбачається з наданих доказів, згідно виписки з домової книги від 4.08.1994р. ОСОБА_4. був основним квартиронаймачем квартири №3. Документи, що б підтверджували право власності на квартиру №3 до суду надано не було. Документів, які б свідчили, що він є власником допоміжного приміщення № 19 будинку АДРЕСА_1, відсутні. 5.12.2005р. була укладена угода купівлі продажу, відповідно до якої ОСОБА_1 та ОСОБА_1. продав квартиру №3 у будинку АДРЕСА_1 у м. Одесі Приватному підприємству «Прометей 1». З 5 грудня 2007р. ПП «Прометей 1» є власником квартири і користується всіма підсобними приміщеннями, які є у дворі вищезазначеного будинку. Коли ПП «Прометей 1» побажало скористатися допоміжним приміщенням №19 для господарських цілей, доступ до цього приміщення був відсутній і позивач заявив, що це його власність та він заперечує проти того, щоб хтось користувався даним приміщенням. Відповідно до ст..328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Позивачем не надано суду доказів про те, що право власності набуте ним правомірно і які були підстави для цього.
Посилання позивача на закон «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992р. та Рішення Конституційного суду України від 2 березня 2004 року N 4-рп/2004 є необгрунтованими, тому що відповідно до вимог даних законів свідчать про протилежне. Згідно п.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992р. (зі змінами та доповненнями) власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовищ, сараїв і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Того ж висновку дійшов Конституційний суд України у своєму Рішенні у справі за конституційним зверненням ОСОБА_5 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1,10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) від 2 березня 2004 року N 4-рп/2004. Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку.
Всі власники квартир є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями.
Відповідно до технічного висновку від 25.05.2007р. про класифікаційний статус приміщення №19 (площею 49,5 кв. м.), розташованого за адресою АДРЕСА_1 у м. Одесі, наданого НВЦ «Екострой», зазначене приміщення характеризоване як підсобне приміщення (даний термін аналогічний терміну «допоміжні приміщення»).
Зазначене приміщення, призначене для забезпечення експлуатації будинку, як житлового комплексу, і побутового обслуговування його мешканців, ставиться до категорії допоміжних і отже, не може бути самостійним об'єктом цивільно-правових відносин між місцевими радами й громадянами, що не є власниками квартир будинку.
Відповідно до ст. 382 Цивільного кодексу України власникам квартири у дво - або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Відповідно до ст.ст. 368-369 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а
також держава, територіальні громади. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Згідно ст.19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку. Неподільне майно не підлягає відчуженню. Загальне майно перебуває у спільній частковій власності співвласників багатоквартирного будинку. Власники приміщень володіють, користуються і у встановлених цим Законом та цивільним законодавством межах розпоряджаються спільним майном. При відчуженні приміщення в жилому будинку право на частку неподільного майна підлягає відчуженню разом з приміщенням без виділення частки в натурі. Об'єкти права спільної власності на майно можуть бути передані в користування фізичній або юридичній особі або групі осіб у разі, якщо це не пов'язано з порушенням прав і інтересів інших співвласників неподільного та загального майна, які охороняються законом.
Отримане громадянами право на квартири державного житлового фонду і допоміжні приміщення є непорушним згідно ст.. 41 Конституції України і забезпечується державою та захищається судом.
Позивачем не було надано до суду жодного доказу, який би свідчив про правомірність поданого позову.
Вищевикладене дає суду право визнати вимоги ОСОБА_4. незаконними і відмовити у задоволенні позову
Вивчивши матеріали справи, надані докази та, керуючись ст.. 10, 11, 209, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_4 до Одеської міської ради про визнання права власності на нежитлове приміщення загальною площею 49, 5 кв. м. під №19 у будинку АДРЕСА_1 в м. Одесі - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10 денного строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20-денний строк з дня подачі заяви про апеляційне оскарження, рішення суду набирає законної сили, після закінчення цього строку.
У разі подачі апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заява про апеляційне оскарження, апеляційна скарга подаються до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси.