ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2006 р. | № 20/232 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: |
Плюшка І.А. –головуючий, |
Самусенко С.С., Ходаківської І.П., |
розглянувши касаційну скаргу | Компанії “Візалот Лімітед” |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2006р. |
у справі | №20/232 господарського суду м. Києва |
за позовом | Компанії “Візалот Лімітед” |
до | 1.Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку; 2.Відкритого акціонерного товариства “Азот”; 3.товариства з обмеженою відповідальністю “Гарантія” |
про | визнання недійсним договору, стягнення 100 грн. моральної шкоди |
Касаційну скаргу розглянуто за участю представників:
Візалот Лімітед – Дідковський О.В., Назарова І.В., Огнев’юк Р.В.,
Пожидаєв А.М.;
Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку –не з’явилися;
ВАТ „Азот” – Пацюк В.С.;
ТОВ „Гарантія” –Шмагіна Ю.С.
встановив:
Візалот Лімітед звернулося до господарського суду м. Києва з позовною заявою про визнання недійсним договору № 37-601 від 02.01.2003 р. на ведення реєстру власників іменних цінних паперів ВАТ „Азот” та про зобов’язання ДКЦПФР відшкодувати моральну шкоду.
Рішенням господарського суду м. Києва від 03.08.2006 р. позов задоволено частково, визнано недійсним договір № 37-601 від 02.01.2003 р. на ведення реєстру власників іменних цінних паперів ВАТ „Азот” починаючи з 26.06.2004 р., в іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент пред`явлення позову, акціонер ВАТ «Азот»(ТОВ «Українська Енергетична Компанія») був засновником та учасником ТОВ «Гарантія», що не відповідає вимогам ст.12 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні». При винесенні рішення суд першої інстанції послався, зокрема, на вимоги ст. 48 ЦК УРСР.
Постановою Київського апеляційного господарського від 13.09.2006 р. рішення господарського суду м. Києва від 03.08.2006 р. в частині визнання недійсним договору № 37-601 від 02.01.2003 р. на ведення реєстру власників іменних цінних паперів ВАТ „Азот” починаючи з 26.06.2004 р. скасовано, у позові в цій частині відмовлено; в іншій частині –рішення господарського суду м. Києва від 03.08.2006 р. залишено без змін. При винесенні постанови суд апеляційної інстанції послався на те, що заборона мати прямо чи опосередковано у власності акції емітента, реєстр власників іменних цінних паперів якого він веде, стала для ТОВ «Гарантія»як для реєстратора ВАТ «Азот»обов`язковою із 26.06.2004 року. Одночасно суд апеляційної інстанції послався на те, що висновок суду першої інстанції щодо необхідності застосування Цивільного кодексу УРСР є невірним, оскільки відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до спірних правовідносин має застосовуватись Цивільний кодекс України.
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2006 р., Візалот Лімітед звернулося до Вищого господарського суду України та просить її скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду м. Києва від 03.08.2006 р.
Вимоги касаційної скарги обґрунтовані порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірної постанови.
Вищий господарський суд України, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 02.01.2003 р. ВАТ „Азот” та ТОВ „Гарантія” уклали договір № 37-601 на ведення реєстру власників іменних цінних паперів.
ТОВ „Гарантія” здійснює професійну діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів на підставі ліцензії серії АБ № 113127 від 11.10.2004 р. та ліцензії серії АВ № 020647 від 31.03.2006 р.
На момент пред’явлення позову, ТОВ „Українська Енергетична Компанія” (акціонер ВАТ „Азот”) було засновником та учасником товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ „Гарантія”, що підтверджується матеріалами справи.
Суд першої інстанції дійшов висновку про недійсність договору № 37-601 від 02.01.2003 року з 26.06.2004 р. При цьому, суд застосував ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, відповідно до якої, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Вважаючи висновок суду першої інстанції щодо застосування положень Цивільного кодексу УРСР невірним, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у відповідності до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України суд першої інстанції повинен був застосувати положення саме Цивільного кодексу України.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов цього висновку з порушенням наступних норм.
Згідно абз. 2 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільного кодексу України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Зазначена норма права не може застосовуватись при вирішенні даного спору, так як не може застосовуватись до обов`язку сторони привести свою діяльність у відповідність з вимогами законодавства, а може застосовуватись виключно до правовідносин (прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ЦК чинності).
Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, до договорів, що були укладені до 01.01.2004 р. і продовжують діяти після набрання чинності Цивільного кодексу України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Матеріали справи містять договір від 13.04.2006 р. між ВАТ „Азот” та ТОВ „Гарантія” про розірвання договору № 37-601 від 02.01.2003 р.
Отже, вищезазначений п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України не може застосовуватись при вирішенні даного спору, так як договір №37-601 від 02.01.2003 року, на момент винесення рішення суду першої інстанції, не діяв.
Крім того, зазначена норма права не може застосовуватись при вирішенні даного спору, так як не передбачає застосування Цивільного кодексу України до порядку і наслідків визнання договорів недійсними.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції невірно застосував п.п.7, 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, що призвело до невірного висновку щодо застосування норм Цивільного кодексу України та винесення помилкової постанови.
Одночасно Вищий господарський суд України погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність застосування Цивільного кодексу УРСР до підстави визнання недійсним договору № 37-601 від 02.01.2003 р.
26.06.2003 р. вступив в силу Закон України „Про внесення змін до статті 12 Закону України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, згідно якого, в ст. 12 Закону України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” внесли наступні зміни –„реєстратор та його учасник не можуть прямо чи опосередковано володіти акціями емітента, реєстр власників іменних цінних паперів якого веде цей реєстратор”.
Приписами ч. 2 Перехідних положень Закону України „Про внесення змін до статті 12 Закону України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” зобов’язано емітентів та реєстраторів власників іменних цінних паперів протягом одного року після набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність з вимогами законодавства України з урахуванням змін, внесених цим Законом.
Вищий господарський суд України погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачі були зобов’язані привести свою діяльність у відповідність з вимогами законодавства України у строк до 26.06.2004 р.
З матеріалів справи вбачається, що станом на 26.06.2004 року ТОВ „Гарантія” не здійснило жодних дій, зокрема, щодо переукладання старого договору з метою призвести свою діяльність у відповідність з вимогами законодавства України.
Отже, в період з 26.06.2004 р. до моменту пред’явлення позову здійснювало свою діяльність в порушення вимоги ст. 12 Закону України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” так, як не мало відповідного обсягу правосуб’єктності для здійснення діяльності по веденню реєстру власників іменних цінних паперів ВАТ „Азот”.
Зі змісту договору №37-601 вбачається, що він не відповідає вимогам законодавства України починаючи з останньої дати можливого переукладання договору з метою приведення його у відповідність із законодавством(26.06.2004 р.).
Отже, Вищий господарський суд України погоджується з висновками суду першої інстанції, що договір №37-601 від 02.01.2003 року підлягає визнанню недійсним саме з 26.06.2004 р.
Одночасно суд апеляційної інстанції при винесенні постанови допустився порушень ст. 48 ЦК УРСР, що призвело до прийняття невірної постанови.
Вищий господарський суд України дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не врахував тієї обставини, що позивач дізнався про те, що ТОВ „Українська Енергетична Компанія” як акціонер ВАТ „Азот” –є засновником та учасником ТОВ „Гарантія”, лише з Інформації про випуск акцій ВАТ „Азот”, затвердженої на Загальних зборах ВАТ „Азот” від 11.11.2005 р., а, отже, не міг ставити питання про зміну реєстратора на розгляд на загальних зборах акціонерів від 23.04.2004 р., 09.07.2004 р., 28.12.2004 р., 12.04.2005 р., 09.11.2005 р., 11.11.2005 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України „Про господарські товариства”, будь-який з акціонерів має право вносити свої пропозиції щодо порядку денного загальних зборів не пізніш як за 30 днів до їх скликання.
З вищезазначеного вбачається, що винесення питань на розгляд на загальних зборах акціонерів є правом, а не обов’язком акціонера.
Отже, постанова Київського апеляційного суду від 13.09.2006 р. в частині скасування рішення господарського суду м. Києва від 03.08.2006 р. щодо визнання недійсним договору № 37-601 від 02.01.2003 р. на ведення реєстру власників іменних цінних паперів ВАТ „Азот” починаючи з 26.06.2004 р. підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
При цьому, касаційна інстанція погоджується з висновком апеляційної інстанції щодо обґрунтованості рішення господарського суду м. Києва від 03.08.2006 р. про те, що позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди є такими, що не відповідають задоволенню, оскільки позивач не довів, що діями ДКЦПФР йому дійсно була завдана моральна шкода, та не довів, в чому саме вона полягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1.Касаційну скаргу Компанії “Візалот Лімітед” задовольнити.
2.Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2006р. скасувати.
3.Рішення господарського суду м. Києва від 03.08.2006 р. у справі №20/232 залишити без змін.
Головуючий суддя І.Плюшко
Судді : С.Самусенко
І.Ходаківська