ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2006 р. | № 43/13-06(33/129-04) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Невдашенко Л.П. – головуючого,
Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз”, м. Харків, на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2006 року у справі № 43/13-06 Господарського суду Харківської області за позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ”, до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз”, м. Харків, про стягнення 14 318 980,98 грн.,
за участю представників сторін:
позивача –ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” –Онищенко І.П. (дов. № 274/10 від 18.09.2006 р.);
відповідача –ВАТ по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз” –Кундіус Є.В. (дов. № 06/326 від 04.02.2005 р.)
встановив:
У квітні 2004 року позивач –Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” пред’явив у господарському суді позов до відповідача –Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз” про стягнення 14 318 980,98 грн.
Вказував, що відповідно до укладеного між ВАТ “Харківміськгаз” (покупцем) та ДК “Газ України” (постачальником) договору на постачання природного газу № 06/01-802-00000001-65/6 від 28.12.2001 р. позивач передав відповідачу протягом січня-грудня 2002 р. природний газ в об’ємі 349 066,068 куб. м. на загальну суму 52 017 916,31 грн.
Посилаючись на те, що відповідач свої зобов’язання не виконав, борг за поставлений природний газ сплатив частково у сумі 41 396 255,31 грн., позивач просить стягнути з відповідача 10 621 661 грн. основного боргу, 1 484 856,50 грн. пені, 1 083 103,07 грн. інфляційних, 385 844,14 грн. 3 % річних та 743 516,27 грн. штрафу.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 22 травня 2006 року (суддя Ковальчук Л.В.) в частині стягнення 2 985 971,54 грн. основного боргу, 303 185,37 грн. інфляційних та 89 579 грн. річних провадження у справі припинено. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що в частині стягнення 2 985 971,54 грн. основного боргу, 303 185,37 грн. інфляційних та 89 579 грн. річних відсутній предмет спору, оскільки відповідач надав докази погашення боргу по вказаній сумі, стягнутої рішенням господарського суду від 08 лютого 2005 року по справі № 33/129-04.
Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача, крім заборгованості за фактично переданий газ на суму 2 985 971,54 грн., вартості втрат природного газу (відтоків та притоків), що складають 7 635 689,45 грн. залишені судом без задоволення з тих підстав, що комерційні витрати не відносяться до предмету договору.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, в частині стягнення 743 516,27 грн. 7 % штрафу суд вирішив, що ці нарахування є безпідставними, оскільки дані порушення були вчинені до набрання чинності положень Господарського кодексу відносно відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності та за порушення господарських зобов’язань.
Позовні вимоги стосовно нарахування пені в сумі 1 484 856,50 грн. за період з 30.03.2003 р. по 29.03.2004 р. не задоволенні, оскільки сплив строк позовної давності.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2006 року (колегія суддів у складі: Шатенко І.А. –головуючий, суддів: Кравець Т.В., Твердохліб А.Ф.) рішення господарського суду в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено.
Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 7 635 689,46 грн. основного боргу, 1 484 856,5 грн. пені, 779 917,70 грн. інфляційних, 743 516, 27 грн. штрафу. В іншій частині рішення господарського суду залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що покупець, згідно з умовами договору повинен сплатити поставлений природний газ в повному обсязі, без виключення “комерційних втрат”, тим більше, що ці втрати виникають при споживанні природного газу населенням та не мають ніякого відношення до порядку проведення розрахунків за поставлений відповідачу згідно договору природний газ.
Щодо стягнення пені, то судом апеляційної інстанції вирішено, що ці вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання відповідача щодо оплати природного газу за договором виникли раніше набрання чинності ГК України та ЦК України, але не виконані, то обов'язок відповідача оплатити природний газ продовжує існувати.
Також апеляційним судом нараховано штраф у розмірі 7 % від суми заборгованості, що складає 743 516, 27 грн., оскільки, відповідач прострочив оплату природного газу - грошового зобов'язання, на термін понад 30 днів та відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України суму, на яку збільшилась сума основного боргу внаслідок інфляційних процесів, що складає 1 083 103,07 грн., 3 % річних від суми основного боргу –385 844,14 грн.
У касаційній скарзі Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз” просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2006 року скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, а рішення Господарського суду Харківської області від 22 травня 2006 року залишити без змін.
Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування норм процесуального права судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Рішення місцевого суду відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, місцевим господарським судом встановлено, що спірні правовідносини виникли з укладеного між ВАТ “Харківміськгаз” (покупцем) та ДК “Газ України” (постачальником) договору на постачання природного газу № 06/01-802-00000001-65/6 від 28.12.2001 р. відповідно до умов якого постачальник зобов’язався передати покупцю в 2002 р. природний газ для потреб населення, а покупець зобов’язався прийняти його та оплатити на умовах договору в обсягах, що визначено в п. 2.1. договору.
Відповідно до п. 4.3. договору ціна на газ та порядок розрахунків, що вказані в данному договорі, визначені на день його підписання змінюються за рішенням компетентних державних органів України, наказами НАК "Нафтогаз України".
У разі зміни ціни чи порядку розрахунків за газ нові ціни чи порядок розрахунків є обов’язковими для сторін за данним договором.
В пункті 5.1 договору в редакції протоколу узгодження розбіжностей закріплено, що розрахунки за газ здійснюються шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника коштів з розподільчого рахунку покупця згідно постанови НКРЕ "Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України" за поставлений природний газ від 12.07.2001 р. № 759 остаточний рахунок за фактично спожитий газ протягом місяця поставки здійснюється до 10 числа наступного місяця.
Відповідно до підпунктів 3.3., 3.4 Договору, кількість газу, поставленого відповідачу, закріплюється щомісячними актами прийому-передачі природного газу, які підписуються постачальником та покупцем. Ці акти є підставою для остаточних розрахунків по Договору.
Під час розгляду справи місцевим судом встановлено, що позивач виконав свої зобов’язання за умовами договору щодо постачання газу, що підтверджується актами подачі - приймання природного газу, підписаними представниками сторін та доданих до матеріалів справи.
Згідно актів подачі - приймання газу в 2002 р. позивачем було передано відповідачу за вказаним вище договором 430 320,287 тис. куб. м. природного газу на загальну суму 52 017 916,31 грн. з яких комерційні витрати складають 61 252,141 тис. куб. м. на загальну суму 7 635 689,45 грн.
Відповідач свої обов’язки за умовами договору щодо сплати коштів за отриманий газ виконав частково, сплативши позивачеві 41 396 255,31 грн., що підтверджується доданими до справи документами.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджено наявними у справі актами приймання-передачі природного газу, сума основного боргу в розмірі 10 621 661 грн. складається з 7 635 689,45 грн. комерційних втрат (відтоків, притоків) природного газу та 2 985 971,54 грн. фактично отриманого природного газу.
Як випливає з умов укладеного між сторонами договору № 06/01-802-00000001-65/6 від 28.12.2001 р., питання віднесення на ту чи іншу сторону комерційних втрат сторонами не врегульовано взагалі, так як пунктом 2.1 цього договору передбачено лише те, що постачальник передає покупцеві в 2002 р. газ в обсягах, визначених договором, з врахуванням комерційних втрат, при цьому сторони не погодили вартості таких втрат та за рахунок кого такі втрати повинні відшкодовуватися.
Відповідно до Тимчасового Положення "Про облік відтоків та притоків природного газу" № 209 від 09.08.1999 р., затвердженого наказом НАК "Нафтогаз України": відтоки газу –перевитрачення газу, яке може виникати внаслідок перевищення фактично спожитих населенням обсягів газу в осінньо-зимовий період порівняно з діючими середньорічними нормами споживання газу; притоки газу –недобір газу, який може виникати внаслідок того, що в весняно-літній період спожиті населенням обсяги газу менші за діючі середньорічні норми споживання газу.
При цьому питання оплати комерційних втрат не встановлено чинним законодавством, не передбачено договором. Нормами чинного законодавства України не визначено й порядку обліку та нарахування вартості комерційних втрат природного газу, а також не врегульовано питання щодо джерел відшкодування вартості таких втрат.
Таким чином, виходячи з природи виникнення комерційних втрат (витоків притоків), які не можна в повній мірі пов'язувати з наслідками господарської діяльності відповідача, тобто таких, які виникають незалежно від відповідача в силу об'єктивних обставин, зазначених вище, колегія суддів не вбачає підстав покладати на останнього вину у виникненні таких втрат та відповідно обов'язку здійснити оплату цих втрат.
З огляду на викладене та виходячи з того, що на момент виникнення та існування спірних правовідносин механізм відшкодування комерційних втрат не був розроблений, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача цих втрат.
За таких обставин та враховуючи відсутність вини в діях відповідача за комерційні втрати, господарський суд дійшов до правомірного висновку про відсутність підстав покладати на відповідача, відповідальність за комерційні втрати, (відтоки притоки) природного газу, оскільки позивачем не надано доказів обов’язку відповідача сплатити комерційні втрати природного газу за визначеною ним ціною на суму 7 635 689,45 грн., а умовами спірного договору не визначена ціна та обсяги природного газу, що віднесені до "комерційних втрат".
При цьому суд виходив з положень ст. 33 ГПК України відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 161 ЦК України (в ред. 1963р.) зобов`язання має виконуватись належним чином і у встановлений термін, відповідно з вказівкою закону, акту планування, договору а при відсутності таких вказівок у відповідності з звичайно пред`являємими вимогами.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Також обґрунтованим і таким, що відповідає обставинам і матеріалам справи є висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позивача в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 2 985 971,54 грн., 303 185,37 грн. інфляційних та 89579 грн. річних провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України в зв’язку з відсутністю предмету спору, так як позивачем надані до суду платіжні доручення про перерахування коштів на вказані кошти.
В частині стягнення 743 516,27 грн. 7% штрафу згідно п. 2 ст. 231 ГК України суд, цілком вірно вирішив, що ці нарахування є безпідставними, оскільки відповідно до прикінцевих положень господарського кодексу відносно відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності та за порушення господарських зобов’язань ці положення застосовуються у випадку, коли ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, а саме після 01.01.04 р.
Що стосується стягнення пені в сумі 1 484 856,50 грн. за період з 30.03.2003 р. по 29.03.2004 р., то місцевим судом вірно вирішено, що такі вимоги є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки відповідно до ст. 72 ЦК України (ред. 1963 р.) норми, які діяли на час спірних прововідносин встановлювали скорочені строки позовної давності - шість місяців. Відповідно до прикінцевих та перехідних положень ЦК України (ред. 2004 р.) правила цього кодексу про позовну давність застосовуються лише до позовів, строк пред’явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом (ч. 1 ст. 188 аб. 10,11,12 ЦК України).
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги про стягнення 7 635 689,45 грн., виходив з того, що умовами договору передбачено зобов'язання покупця сплатити поставлений природний газ в повному обсязі, виключаючи “комерційні втрати” та посилався на складені покупцем природного газу, відповідно до п. 3.4 Договору, акти приймання-передачі у яких встановлено ціну, обсяги природного газу за певний місяць, включаючи комерційні втрати.
Проте зазначені висновки не грунтуються на матеріалах справи та не відповідають умовам укладеного між сторонами договору який не містить зобов'язання покупця щодо сплати комерційних втрат, а посилання на вказані акти приймання-передачі –безпідставними та такими, що є наслідком порушення вимоги ст. 43 ГПК України, оскільки, як правильно встановлено судом першої інстанції, відтоки притоки газу, зазначені в актах приймання-передачі не входять до предмету договору на постачання природного газу укладеного між сторонами.
Враховуючи наведене не можна погодитися і з висновками апеляційного господарського суду щодо нарахувань пені, оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, норми ст. 72 ЦК України в ред. 1963 р., що діяли на час спірних прововідносин встановлювали скорочені строки позовної давності - шість місяців. А відповідно до прикінцевих та перехідних положень ЦК України (ред. 2004 р.) правила цього кодексу про позовну давність застосовуються лише до позовів, строк пред’явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом (ч. 1 ст. 188 аб. 10,11,12 ЦК України).
Разом з тим, висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 7 % штрафу від суми заборгованості, що складає 743 516,27 грн., суд апеляційної інстанції дійшов неправильно застосувавши ст. 231 ГК України, оскільки зазначена норма на дату вчинення порушення ще не діяла.
Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України положення даного кодексу щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань ці положення застосовуються в випадку, коли ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, а саме після 01.01.2004 р.
Що стосується стягнення інфляційних, на суму 1 083 103,07 грн. та 3 % річних –385 844,14 грн., то колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки апеляційного суду безпідставними і необгрунтованими, оскільки розрахунок інфляційних та 3 % річних проведено на суму 7 635 689,45 грн., тобто на суму комерційних втрат природнього газу, що не підлягає стягненню з відповідача.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про безпідставність заявлених вимог та відмовив у позові. При цьому, постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню як така, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального законодавства.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз” задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2006 року у справі № 43/13-06 скасувати.
Рішення Господарського суду Харківської області від 22 травня 2006 року у справі № 43/13-06 залишити в силі.
Головуючий: Л.П. Невдашенко
Судді: М.В. Михайлюк
Н.Г. Дунаєвська