СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
03 липня 2006 року | Справа № 2-21/619.1-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Прокопанич Г.К.,
суддів Щепанської О.А.,
Борисової Ю.В.,
за участю представників сторін:
прокурор: не з'явився;
позивач: не з'явився;
відповідач: не з'явився;
розглянувши апеляційне подання заступника Генерального прокурора України на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чонгова С.І.) від 12.01.2006 у справі №2-21/619.1-2006
за позовом заступника Генерального прокурора України (вул. Різницька, 13/15, м.Київ, 01601)
в інтересах держави в особі:
Міністерства оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6, м.Київ 1, 01001)
до закритого акціонерного товариства "Сучасні інформаційні технології" (вул. Пушкіна, 11-а, м.Сімферополь, 95000)
товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця центробуд" (вул. Грушевського, 28/2, м.Київ 1, 01001)
треті особи:
Київська міська рада (вул. Хрещатик, 32,Київ 1,01001)
Київська міська державна адміністрація (вул. Хрещатик, 32,Київ 1,01001)
про визнання недійсним договору
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя С.І. Чонгова) від 12.01.2006 у справі № 2-21/619.1-2006 відмовлено в позові заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до закритого акціонерного товариства "Сучасні інформаційні технології", товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця центробуд" про визнання недійсним договору.
Не погодившись з постановленим судовим актом, заступник Генерального прокурора України звернувся до апеляційної інстанції з апеляційним поданням, в якому просить рішення скасувати, позов задовольнити.
Заперечення на апеляційне подання до суду не надходили.
Судове засідання 13.03.2006 відкладено на 28.03.2006.
У зв'язку з хворобою судді Борисової Ю.В. 28.03.2006, за розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду В.В. Сотула у складі судової колегії була проведена заміна судді Борисової Ю.В. на суддю Гонтаря В.І.
У судове засідання, призначене до слухання на 28.03.2006, від позивача –Міністерства оборони України надійшла заява про затвердження мирової угоди, укладеної 27.03.2006 між Міністерством оборони України, закритим акціонерним товариством "Сучасні інформаційні технології" та товариством з обмеженою відповідальністю "Столиця центробуд".
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.03.2006 провадження по справі зупинено, справу передано до господарського суду Автономної Республіки Крим для вирішення питання про можливість затвердження мирової угоди.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.05.2006 затверджено мирову угоду, укладену 27.03.2006 між Міністерством оборони України, закритим акціонерним товариством "Сучасні інформаційні технології" та товариством з обмеженою відповідальністю "Столиця центробуд".
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 провадження у справі поновлено.
У судове засідання 03.07.2006 прокурор, представники сторін не з’явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.
Розглянувши справу повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
У листопаді 2004 року заступник Генерального прокурора України звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до закритого акціонерного товариства "Сучасні інформаційні технології", просив визнати недійсним договір № 227/УПБ-2/Д від 26.05.2004 про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін, посилаючись на те, що при укладенні зазначеного договору були порушені норми статті 180 Господарського кодексу України, статтей 1131, 1134 Цивільного кодексу України, статтей 20, 77, 125 Земельного кодексу України, Закону України „Про плату за землю”, Закону України „Про використання земель оборони”, Закону України „Про оборону”, Закону України „Про Збройні Сили України”.
Особа, в інтересах якої заявлено позов, а саме –Міністерство оборони України, позовні вимоги не підтримує, не вбачаючи будь-яких порушень діючого законодавства при укладенні оспорюваного договору (том 1, а.с.31-32).
Відповідач - закрите акціонерне товариство "Сучасні інформаційні технології”, заперечуючи проти позову, вважає його безпідставним (а. с 87, том 1).
Справа розглядалась судом неодноразово.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.02.2005, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.05.2005, у задоволенні позову заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до закритого акціонерного товариства "Сучасні інформаційні технології" про визнання недійсним договору, відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 11.08.2005 вищезгадані судові акти скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.
За клопотанням закритого акціонерного товариства "Сучасні інформаційні технології" ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.11.2005 залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог Київську міську раду, Київську міську державну адміністрацію.
Зазначені треті особи правом на участь у судовому засіданні не скористались, письмових пояснень по суті спору суду не надали.
11 серпня 2005 року сторонами за договором та товариством з обмеженою відповідальністю "Столиця центробуд" було укладено договір про заміну сторони у договорі № 227/УПБ-2/Д від 26.05.2004, згідно з яким товариство з обмеженою відповідальністю "Столиця центробуд" прийняло на себе права та обов’язки закритого акціонерного товариства "Сучасні інформаційні технології" у повному обсязі та стала стороною за договором № 227/УПБ-2/Д від 26.05.2004 про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей у порядку пайової участі сторін.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.12.2005 залучено до участі у справі другого відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Столиця центробуд".
Відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Столиця центробуд" проти позову заперечує, також не вбачаючи порушень закону при укладенні договору № 227/УПБ-2/Д від 26.05.2004 (а. с. 78 том 2).
Оскаржуване рішення мотивоване посиланням на норми про свободу договору та відсутність правових підстав для визнання правочину недійсним.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційного подання, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Відповідно до статтей 215, 203 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З матеріалів справи вбачається, що 26.05.2004 між Міністерством оборони України та закритим акціонерним товариством "Сучасні інформаційні технології" було укладено договір про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін.
Відповідно до пункту 2.1 Договору його предметом є будівництво у порядку пайової участі сторонами „Об’єкту”, який буде розташовано на земельній ділянці площею 146,5 га на території військового містечка № 136 у с.м.т. Коцюбинське Святошинського району м. Києва для забезпечення житлом військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей.
Пунктом 2.2. Договору передбачено, що межі земельної ділянки, яка планується для будівництва „Об’єкту”, визначаються відповідно до землевпорядної документації на зазначену ділянку та уточнюються відповідно до рішення органів місцевого самоврядування про надання у користування земельної ділянки (ділянок), цільовим призначенням якої (яких) є будівництво „Об’єкту” (або його складових частин).
Умовами договору встановлено, що Замовник отримує квартири, площа яких становить 15% від загальної площі квартир у „Об’єкті”, що орієнтовно становить 15000,00 кв.м., а Пайовик отримує 80% загальної площі квартир будівлі „Об’єкту” та 100% нежитлових вбудованих приміщень соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, підземний паркінг, інженерні мережі загальної площею згідно „Проекту”, які входять до складу „Об’єкту” і будуть побудовані на ділянці.
Підставами для визнання недійсним зазначеного договору прокурор визначив невідповідність правочину актам цивільного, земельного законодавства, а також Закону України „Про плату за землю”, Закону України „Про використання земель оборони”, Закону України „Про оборону”, Закону України „Про Збройні Сили України”.
Стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно з частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, погоджуючи на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
У позовній заяві прокурор визначив, що оспорюваний договір містить елементи договору про спільну діяльність, суд визнав його змішаним, тобто таким, якому притаманні риси договорів різних видів.
Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Частиною 2 статті 1131 Цивільного кодексу України встановлено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Отже, неврегулювання умовами договору певних відносин сторін або обумовленість поетапного врегулювання окремих питань у процесі виконання договору не є підставою для визнання його недійсним.
Доводи апеляційного подання про те, що оспорюваний договір суперечить Указу Президента України від 01.07.1993 № 240/93 "Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей” (з наступними змінами та доповненнями), який діяв до 31.12.2005 не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав.
Цим Указом затверджено Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України.
Пунктом 6 Указу встановлювалось, що кошти інвесторів використовуються виключно на спорудження житлових будинків і внутрішньоквартальних інженерних комунікацій до них.
Згідно пункту 1 Положення про інвестування джерелами інвестування будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей вважались кошти українських та іноземних юридичних і фізичних осіб (інвесторів), вкладені у будівництво та придбання жилих будинків, у спорудження інженерних комунікацій, зведення споруд соціально-побутового та торговельного призначення; пайові внески інвесторів у будівництво разом з житлом споруд соціально-побутового, торговельного та іншого призначення.
Пунктом 3 цього Положення було встановлено, що погашення інвестицій інвесторам виконується шляхом набуття ними у власність до 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення. У разі передачі інвесторам у власність місцевих Рад народних депутатів безкоштовно споруд освітніх, дитячих та медичних закладів частка житла, яку він набуває у власність, може бути підвищена до 40 відсотків.
Замовникам будівництва - міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, які мають військові формування, в окремих випадках дозволялось збільшувати частку житла, яка передасться у власність інвестора, до 50 відсотків.
З огляду на вищенаведене визначення процентного співвідношення розподілу між сторонами квартир у „Об’єкті” не суперечить пункту 3 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України.
Тобто згідно пункту 3 Положення, на який посилається прокурор, встановлені обмеження по придбанню інвесторами майна тільки у разі інвестування ними будівництва у порядку, встановленому підпунктом 1 пункту 1 цього Положення, зважаючи на що розповсюдження дії пункту 3 Положення на інвестування шляхом, передбаченим іншими підпунктами пункту 1 Положення є неправомірним.
Необхідно відзначити і те, що Договір містить умову не тільки про придбання відповідачем 80% від побудованого Об'єкту (пункт 3.1.2 Договору), але і умову про передачу відповідачем частини житла в „Об'єкті”, що належить йому, органам місцевого самоврядування і експлуатаційним організаціям у розмірах, встановлених чинними нормативними актами (пункт 3.3 Договору).
Також не ґрунтується на обставинах справи і доводи апеляційного подання про невідповідність оспорюваного правочину нормам земельного законодавства України.
Так, у пункті 1.3 Договору визначено, що ділянка –це земельна ділянка, вільна від забудови, загальною площею 146,50 га, яка розташована на території військового містечка № 136 у с.м.т. Коцюбинське Святошинського району м. Києва, у межах, які будуть встановлені органами місцевого самоврядування і які у встановленому порядку належать відведенню під будівництво „Об’єкту”.
З матеріалів справи вбачається, що умови договору не містять обов’язку сторін по внесенню будь-якого майна, в тому числі земельної ділянки позивачем для подальшого виконання угоди.
Крім того, суду не надані докази того, що земельна ділянка, планована за Договором під будівництво об’єкту, на час укладення Договору відносилась до земель оборони. Також відсутні докази того, що внаслідок укладення Договору змінилося без дотримання встановленого порядку цільове призначення земельної ділянки.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Надані прокурором рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2005 у справі № 38/424 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації до товариства з обмеженою відповідальністю „Сонячний гай”, Управління капітального будівництва Міністерства оборони України про визнання недійсною угоди та постанова Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2006 у справі № 38/424 не є преюдиціальним фактом та не можуть бути визнані додатковими доказами у справі.
Отже, висновок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, а доводи апеляційного подання його не спростовують.
Крім того, між сторонами у справі укладено мирову угоду, яка затверджена судом першої інстанції ухвалою від 30.05.2006. Зазначена ухвала є чинною, що, на думку колегії, є додатковою підставою для відмови у задоволенні апеляційного подання прокурора.
Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційне подання заступника Генерального прокурора України залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.01.2006 у справі № 2-21/619.1-2006 залишити без змін.
Головуючий суддя Г.К. Прокопанич
Судді О.А. Щепанська
Ю.В. Борисова