ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2006 р. | № 35/427 |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого | Першикова Є.В. |
суддів: | Савенко Г.В., Ходаківської І.П., |
розглянула |
касаційне подання | заступника Генерального прокурора України (далі Прокурор) |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду |
від | 06.02.06 |
у справі | № 35/427 |
господарського суду | міста Києва |
за позовом | Компанії "Пі Джі Трейд" дочірнього підприємства компанії "Палма груп С.А." (далі Підприємство) |
до | Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України (далі Компанія) |
про | стягнення 76 340,78 грн. |
У судових засіданнях взяли участь представники
- позивача: | Уколов О.Л. (за дов. 3 376 від 01.06.06) - у судовому засіданні 02.11.06, 09.11.06; |
- відповідача: | не з'явилися; |
- Прокурора: | Прасов О.О. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України; посвідчення № 112 від 25.09.06) - у судовому засіданні 02.11.06, 09.11.06. |
Ухвалою від 23.10.06 колегії суддів Вищого господарського суду України касаційне подання Прокурора № 05/1/3-7362-05 від 12.09.06 було прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 02.11.06.
У судовому засіданні 02.11.06 відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою представників сторін, відповідно до ч. 3 ст. 77, ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 02.11.06 було оголошено перерву до 09.11.06 для виготовлення та оголошення вступної та резолютивної частин постанови Вищого господарського суду України, які оголошено у судовому засіданні 09.11.06.
Рішенням від 09.12.04 господарського суду міста Києва (суддя Михальська Ю.Б.) позовні вимоги Підприємства задоволено повністю.
У відповідності до цього рішення, та ухвали від 17.01.05 господарського суду міста Києва про виправлення арифметичної помилки, з Компанії на користь Підприємства стягнуто 70 095,55 грн. основного боргу,
2 603,70 грн. пені, 2 650,19 грн. річних, 981,34 грн. інфляційних збитків, 763,31 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою від 06.02.06 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого –Корсак В.А., суддів –Авдеєв П.В., Коршун Н.М.) апеляційну скаргу Підприємства залишено без задоволення, а рішення від 09.12.04 господарського суду міста Києва без змін.
Вказані судові рішення мотивовані тим, що договір № 29/4 від 29.04.04 є чинним, та у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, а тому вимоги Підприємства, заявлені згідно вказаного договору є правомірними.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій Прокурор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням у якому просить рішення від 09.12.04 господарського суду міста Києва та постанову від 06.02.06 Київського апеляційного господарського суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Свої вимоги Прокурор обґрунтовує тим, що оскаржені судові акти прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, Прокурор зазначає, що визнаючи Компанію боржником, який прострочив грошове зобов'язання, суди першої та апеляційної інстанцій всупереч вимог ст. 614 Цивільного кодексу України не перевірили всі обставини, що мають значення для даної справи, зокрема, щодо наявності вини Компанії щодо невиконання договору від 29.04.04 про поставку товарів побутового призначення.
Також, Прокурор вказує, що при винесенні оскаржених судових рішень не було взято до уваги, що Центральним районним судом міста Сімферополя розглядається кримінальна справа за обвинуваченням Чеботарьова О.Г. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1, 3 ст. 358 Кримінального кодексу України, у зв'язку з тим, що Чеботарьов О.Г., займаючи посаду заступника начальника управління розвитку та будівництва республіканського управління Компанії в Автономній Республіці Крим, 29.04.04 уклав від імені директора цього республіканського управління Лунгол В.В. договір купівлі-продажу № 29/4 з Підприємством, відповідно до якого отримав продукцію на загальну суму 70 095,55 грн., якою розпорядився на власний розсуд.
Прокурор зазначає, що Підприємство, скориставшись ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу України пред'явило у кримінальній справі позов до Чеботарьова О.Г. на суму 70 095,55 грн., що, на думку Прокурора, засвідчує факт усвідомлення Підприємством відсутності вини Компанії у невиконанні зобов'язання за спірним договором, оскільки таке невиконання пов'язане з вчиненням злочину.
Прокурор вважає, що попередні судові інстанції в порушення вимог ст.ст. 32-34, 43 Господарського процесуального кодексу України при прийнятті рішень по справі не з'ясували, чи було відомо Компанії про укладення спірного договору, чи отримала вона товарно-матеріальні цінності, що були предметом договору та чи були обліковані зазначені товари у книгах бухгалтерського обліку, тощо.
Крім того, Прокурор звертає увагу на порушення судами вимог ст.ст. 1, 202, 203, 204, 215, 614 Цивільного кодексу України, вважаючи, що договір купівлі-продажу від 29.04.04 є нікчемним, а отже таким, що не створює юридичних наслідків для сторін, зокрема, щодо стягнення з Компанії боргу за проданий товар.
У своєму відзиві на касаційне подання Компанія доводи та вимоги Прокурора підтримує в повному обсязі.
Підприємство у своєму відзиві на касаційне подання щодо доводів Прокурора заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить постанову від 06.02.06 Київського апеляційного господарського суду залишити без змін, а у задоволенні касаційного подання Прокурору відмовити.
Зокрема, Підприємство зазначає, що відповідно до принципу "презумпція правомірності", встановленого ст. 204 Цивільного кодексу України, договір є правомірним, доки не буде визнаний недійсним у судовому порядку, всупереч чому Компанія не надала відповідних доказів. Крім того, Підприємство звертає увагу, що до попередніх судових інстанцій не було надано жодних доказів щодо відсутності права Чеботарьова О.Г. на підписання документів.
Розглянувши матеріали справи, касаційне подання, відзиви на касаційне подання, заслухавши пояснення представника Підприємства та Прокурора, суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 29.04.04 між Підприємством та Компанією в особі республіканського управління в Автономній Республіці Крим укладено договір № 29/4 про поставку товарів побутового призначення (далі Договір), згідно якого Підприємство зобов'язалося передати Компанії товари, згідно додатків, які є невід'ємною частиною цього договору, і відображаються у видаткових накладних, які оформляються при відпуску товару.
Судовими інстанціями встановлено, що відповідно до п. 5.1 Договору Компанія взяла на себе зобов'язання сплачувати Підприємству вартість поставлених товарів з відстрочкою платежу на 10 банківських днів з моменту поставки.
Також, попередніми судовими інстанціями встановлено, що пунктом 6.1 Договору передбачено, що за неналежне виконання Компанією зобов'язань по оплаті поставленого товару, вона зобов'язана сплатити на рахунок Підприємства пеню у розмірі 0,5% від вартості неоплаченого товару.
На підставі наданих сторонами доказів по справі судовими інстанціями встановлено, що 30.04.04 Підприємством за накладними №№ 01/510000581-91, 01/510000581-92 передано, а Компанією прийнято товари побутової хімії на загальну суму 70 095,55 грн., з урахуванням чого, встановлено, що Підприємство свої зобов'язання за Договором виконало належним чином та в повному обсязі, однак Компанія свої зобов'язання за договором не виконала взагалі, вартість поставленого товару на рахунок Підприємства не сплатила.
При вирішенні спору по суті судовими інстанціями встановлено, що Договір є правомірним, та недійсним не визнавався, а рішенням від 11.11.05 господарського суду Одеської області по справі № 30/34-05-1109 Компанії було відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання Договору недійсним.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. У відповідності до ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Посилання Прокурора на те, що договір, на підставі якого Підприємством заявлено вимоги про стягнення заборгованості є нікчемним не можуть бути взяти до уваги, оскільки відповідно до принципу "презумпція правомірності правочину", встановленого ст. 204 Цивільного кодексу України, вказаний Договір є правомірним, та у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.
Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Притягнення до цивільно-правової відповідальності шляхом відшкодування заподіяної шкоди можливе за наявності обов'язкових умов, якими є: протиправна поведінка або бездіяльність, наявність прямої дійсної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між діянням та заподіянням шкоди та вина.
В той же час, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.92 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" за вимогами інших осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов’язків (відшкодування шкоди майну, здоров’ю та ін.) відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу.
Отже, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації. Згідно ст. 1192 Цивільного кодексу України суд може зобов’язати особу, яка спричинила збитки, відшкодувати їх у повному обсязі.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судом першої інстанції при винесенні рішення до спірних правовідносин було неповно застосовано законодавство, що має застосовуватися до спірних правовідносин, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.
Наведеним обставинам попередніми судовими інстанціями при вирішення спору в суді першої та апеляційної інстанції правової оцінки надано не було. Так, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що вирішуючи даний спір по суті попередніми судовими інстанціями фактично не надано юридичної оцінки правовому положенню особи, що підписала спірний Договір та прийняла товар, поставлений згідно такого Договору, що є суттєвим для вирішення спору.
Щодо порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що відмовляючи Компанії в задоволенні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з процесуальних підстав, Київський апеляційний господарський суд виходив з того, що ухвала про призначення справи до розгляду була надіслана сторонам відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.02 № 75 (далі Інструкція), а скаржник не надав доказів про її несвоєчасне одержання.
Проте, такий висновок помилковий і не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, що встановлює порядок розгляду справ в господарських судах України.
Так, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що відповідно до п.п. 2, 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Зазначені конституційні принципи закріплені в ст. 42 (Рівність перед законом і судом) та 43 (Змагальність) Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, для чого господарський суд створює їм необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Забезпечення участі сторін та інших процесуальних осіб у судовому процесі покладається на господарський суд, який відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України після прийняття позовної заяви зобов'язаний винести і надіслати їм ухвалу про порушення провадження у справі та призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, вказавши про час і місце його проведення.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України розгляд господарським судом справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є порушенням норм процесуального права і в будь-якому випадку –підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду судом касаційної інстанції.
Відхиляючи доводи Компанії про те, що воно не було повідомлене про час і місце проведення засідання місцевого суду у даній справі, апеляційний суд обмежився вказівкою на ту обставину, що ухвала про призначення справи до розгляду була направлена сторонам, але, як і суд першої інстанції, він не з'ясував чи надсилалась ця ухвала Компанії. При цьому не було враховано положення п. 3.5.1 Інструкції, згідно з яким ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу з повідомленням про вручення, яке з відміткою про вручення адресатові залучається до матеріалів справи. А факт неодержання ухвали адресатом засвідчується поштовим повідомленням встановленого зразка, яке разом з неотриманою ухвалою та конвертом оперативно передається службою діловодства судді для ознайомлення та залучення до справи.
З правового аналізу матеріалів справи вбачається відсутність зазначених доказів про вручення Компанії ухвали місцевого суду від 22.11.04.
У разі сумніву щодо додержання судом першої інстанції порядку надсилання ухвали про призначення справи до розгляду, суд також мав право витребувати від Компанії відповідні докази (довідку відділу поштового зв'язку, ін.), як це передбачено ч. 3 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що Прокурор у касаційному поданні стверджує факт порушення судовими інстанціями не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційне подання заступника Генерального прокурора України
№ 05/1/3-7362-05 від 12.09.06 задовольнити.
Рішення від 09.12.04 господарського суду міста Києва та постанову від 06.02.06 Київського апеляційного господарського суду у справі № 35/427 господарського суду міста Києва скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий | Є.Першиков |
судді: | Г.Савенко |
І.Ходаківська |