АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження: №22-ц-790-2824-2013 р. Гол. 1 інст - Подус Г.С.

Справа № 2-2011-4369-12-2012р. доповідач - Ларенок В.І.

Категорія : стягнення заробітної плати

Рішення

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого-судді -Ларенка В.І.

- суддів: Міненкової Н.О., Бородіна М.М.

при секретарі: - Галушка Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, Державного підприємства «Харківський завод спеціальних машин» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 4 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Харківський завод спеціальних машин» про стягнення заборгованості по заробітної платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

14.12. 2010 року позивач ОСОБА_3 звернувся у суд з позовом, в якому просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість по заробітної платі у розмірі 5 718 грн. 20 коп., середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку за період з дня звільнення 01.02.2010 року по день фактичного розрахунку, виходячи з середнього місячного заробітку 1 179 грн. 72 коп., моральну шкоду в сумі 3 000 грн., судові витрати.

В ході судового розгляду позивач уточнив позовні вимоги у зв'язку з виплатою відповідачем йому заборгованості по заробітної платі у розмірі 5 718 грн. 20 коп., та просив стягнути з відповідача тільки середній заробіток за затримку розрахунку, а саме за 19 місяців починаючи з 01.02.2010 року по 10.08.2011 року - день коли він отримав заборгованість по заробітної платі, стягнути моральну шкоду та судові витрати, у тому числі пов'язані з правової допомогою у розмірі 6 800 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що з липня 2002 року працював водієм на Державном підприємстві МОУ «Харківський автомобільний ремонтний завод». Згідно наказу від 25.07.2006 року воно було перейменовано у Державне підприємство « 110 Харківський автомобільний ремонтний завод». (Наказом від 20.02.2012 року воно перейменоване на Державне підприємство «Харківський завод спеціальних машин»).

01 лютого 2010 року він був звільнений з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. При звільненні йому було видана трудова книжка, але не була виплачена заборгованість по заробітної платі у розмірі 5 718 грн. 20 коп.. Він неодноразово звертався до відповідача щодо проведення з ним остаточного розрахунку, однак йому у цьому відмовляли, посилаючись на відсутність коштів.

Представник відповідача позовні вимоги визнав частково, посилався на те, що у січні 2011 року позивачу надсилались двічі повідомлення про отримання заборгованості, однак він кошти не отримав, а тому заборгованість по заробітної платі була задепонована у банку в січні місяці 2011 року. 23 травня 2011 року Дзержинським районним судом було ухвалено заочне рішення про стягнення з підприємства на користь позивача заборгованості по заробітної платі в розмірі 5 718 грн. 20 коп., 400 грн. судових витрат та середній місячний заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку, виходячи з середнього місячного заробітку 1 197 грн. 72 коп.

Відповідачем 10 серпня 2011 року на депозитний рахунок Дзержинського відділу державної виконавчої служби було перераховано 7 315 грн. 92 коп..

Ухвалою Дзержинського районного суду від 18 травня 2012 року заочне рішення від 23.05.2011 року було скасоване.

Приймаючи до уваги, що у січні 2011 року позивачу надсилались двічі повідомлення про отримання заборгованості, однак він кошти не отримав, а тому заборгованість по заробітної платі була задепонована у банку у січні 2011 року, представник відповідача вважав, що затримка розрахунку була з 01.02.2010 року по січень 2011 року.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 4 березня 2013 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній місячний заробіток за час затримки остаточного розрахунку, виходячи з середнього місячного заробітку 1 197 грн. 72 коп., а саме за 19 місяців починаючи з 01.02.2010 року по 10.08.2011 року у розмірі 22 756 грн.68 коп., 500 грн. в відшкодування моральної шкоди, 214 грн. 60 коп. судових витрат. В інший частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційний скарзі представник Державного підприємства «Харківський завод спеціальних машин» просить рішення суду змінити шляхом виключення стягнення середнього місячного заробітку за затримку розрахунку за період з січня 2011 року по 10.08.2011 року у розмірі 10 779 грн. 48 коп., посилається на ті обставини що і в суді першої інстанції.

В апеляційній скарги ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 6 800 грн. та просить стягнути з відповідача ці витрати. В інший частині рішення суду не оскаржує.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства «Харківський завод спеціальних машин» підлягають задоволенню, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з роботи, - суд першої інстанції виходив з того, що позивач був звільнений з роботи 01.02.2010 року, однак при звільненні не були своєчасно виплачені всі суми, що належали йому від підприємства по вині відповідача.

Судова колегія вважає, що дані висновки суду є правильними, оскільки вони зроблені відповідно до зібраним доказам, вимогам ст.ст. 10, 11, 60, 213- 215 ЦПК України, 116, 117, 233 КЗпП України.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівникові.

Як встановив суд першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи, позивач був звільнений з роботи 01.02.2010 року і при звільненні з вини відповідача не були виплачені всі суми, що належали йому від підприємства (5 718 грн. 20 коп.).

Суд стягнув з відповідача на користь позивача середній місячний заробіток за час затримки остаточного розрахунку, виходячи з середнього місячного заробітку 1 197 грн. 72 коп., а саме за 19 місяців починаючи з 01.02.2010 року по 10.08.2011 року у розмірі 22 756 грн.68 коп..

Однак суд не звернув уваги на те, що у січні 2011 року позивачу надсилались двічі повідомлення про отримання заборгованості, однак він кошти не отримав, а тому заборгованість по заробітної платі була задепонована у банку в січні місяці 2011 року.

Факт, що відповідач неодноразово звертався у січні 2011 року до позивача з пропозицією отримати належні йому кошти з каси підприємства підтверджується відповідними поштовими відправленнями з повідомленням про вручення на його адресу, які повертались відповідачу установами поштового зв'язку по закінченню їх зберігання. Поштові конверти були надані відповідачем суду апеляційної інстанції та були розкрити в судовому засіданні. Відповідач в суді першої інстанції надавав для огляду оригінали поштових конвертів з повідомленнями та запропонував суду розкрити конверти , але суд першої інстанції не дослідив та не оцінив надані докази. Дані факти істотно впливають на строк встановлення виплати та її загальний розмір.

Факт того, що після звернення підприємства до позивача з пропозицією отримати заробітну плату заробітна плата була за депонована, підтверджується довідкою банківської установи, квитанцією банківської установи від 11 лютого 2011 року, довідкою № 729 від 19.11.2012 року (а.с. 46, 101,103, 123).

Таким чином, надані докази підтверджують те, що вини відповідача в затримки розрахунку з січня 2011 року не має, так як позивач з власної волі не приходив отримати заробітну плату.

У зв'язку з тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, було необґрунтовано стягнута середня заробітна плата за затримку розрахунку з січня 2011 року по серпень 2011 року.

А тому судова колегія вважає за необхідним змінити рішення суду на підставі п.1 ч.1 ст. 309 ЦПК України шляхом виключення стягнення середнього місячного заробітку у сумі 10 779 грн. 48 коп. за період з січня 2011 року по 10.08.2011 року (9 місяців) виходячи з середнього місячного заробітку у сумі 1 197 грн. 72 коп..

Що ж стосується рішення суду про відмову в задоволенні позову в частині стягнення витрат на правову допомогу, то судова колегія вважає що при цьому суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що згідно до п.1, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення в цій частині і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Згідно з п.2 ч.3 ст. 79ЦПК до судових витрат серед іншого належать і витрати на правову допомогу.

Ухвалюючи рішення про відмову в стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу суд зазначив, що позивачем не доведені таки витрати.

Однак погодитися з такими висновками не можна.

У матеріалах справи є документи, які свідчать про те, що адвокат, якому позивач сплатив 6 800 грн. за надання правової допомоги, приймав участь у розгляді справи.

Таким чином, у частині присудження з відповідача на користь позивача компенсації понесених ним витрат на правову допомогу суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені не у повному обсязі, а частково, що витрати на правову допомогу були не тільки за участь адвоката в судових засіданнях (що вбачається з розрахунку на а.с. 132), з відповідача на користь позивача необхідно стягнуть 2 000 грн. компенсації понесених ним витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

вирішила:

апеляційну скаргу представника Державного підприємства «Харківський завод спеціальних машин» - задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 4 березня 2013 року змінити, скасувавши його в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення витрат на правову допомогу. Позовні вимоги в цій частині задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Харківський завод спеціальних машин» на користь ОСОБА_3 2 000 грн. судових витрат, пов'язаних з витратами на правову допомогу.

Виключити стягнення з Державного підприємства «Харківський завод спеціальних машин» на користь ОСОБА_3 середнього місячного заробітку за затримку розрахунку за період з січня 2011 року по 10.08.2011 року у розмірі 10 779 грн. 48 коп.

В інший частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: