Справа № 2011/3139/2012
Провадження № 22-ц/790/2583/13 Головуючий 1 ін. - Грищенко І.О.
Категорія: «договірні» Доповідач - Бородін М.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді: Бородіна М.М.,
суддів - Міненкової Н.О., Ларенка В.І.,
при секретарі - Галушко Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування,-
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2012 року ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування.
В обґрунтування позовних вимог вказала, що вона з середини 2006 року проживала однією сім'єю з відповідачем ОСОБА_3 в квартирі її матері - ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_3.
У вересні 2006 року, з метою покращення житлових умов, вони разом з ОСОБА_3 придбали однокімнатну ізольовану квартиру за адресою: АДРЕСА_2. Згодом зробили ремонт та стали проживати у вказаній квартирі. У березні 2008 року вона зареєструвала з відповідачем спільний шлюб.
Від шлюбу з відповідачем у них народилася донька - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після народження дитина не була зареєстрована в придбаній квартирі, оскільки подружжя мало намір покращити житлові умови, шляхом придбання двокімнатної квартири. В середині листопада 2010 року вони продали квартиру та тимчасово, до моменту придбання нового житла, переїхали в квартиру її матері АДРЕСА_3. У листопаді 2010 року подружжя придбало двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу, та почали проводити ремонт. Малолітню доньку не зареєстрували в квартирі, оскільки відповідач посилався на те, що в нього немає часу на вирішення цього питання і доньку він зареєструє, коли вона піде до дитячого садочку.
В зв'язку з тим, що сумісних коштів на проведення ремонту в них не вистачало, вони продовжували проживати в квартирі її матері. На початку вересня 2011 року відносини між подружжям погіршилися і позивач залишилася з дитиною проживати у її матері, а відповідач переїхав до своєї матері. З цього моменту відповідач почав наполягати на продажу спірної квартири, посилаючись на те, що на отриманні від продажу гроші він придбає для неї з донькою однокімнатну квартиру та забезпечить дитині матеріальне утримання. На цих умовах вона погодилася на пропозицію відповідача щодо укладення договору дарування вказаної квартири між ним та його матір'ю. Так, 15 жовтня 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір дарування. В якості компенсації частини вартості квартири позивач отримала від відповідача 96 960 грн. (еквівалент 12 000 доларів США). В подальшому відповідач пообіцяв додати грошових коштів для придбання для дитини ізольованого житла. Однак, відповідач не виконав своєї обіцянки та не забезпечив свою доньку ні житлом, ні матеріально. З вересня 2011 року ОСОБА_3 самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Позивач вважала, що при укладанні договору дарування спірної квартири були порушені права та інтереси малолітньої дитини.
Враховуючи вищевикладене, позивач просила суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_4 від 15 жовтня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 3190.
У судовому засіданні суду першої інстанції позивач підтримала заявлені позовні вимоги, просила позов задовольнити з наведених вище підстав, при цьому зазначила, що отримана нею сума грошової компенсації частини вартості квартири в розмірі 96 960 грн. (еквівалент 12 000 доларів США), це грошові кошти, які були спільною власністю подружжя. В процесі розгляду справи також пояснила, що вказана сума грошових коштів була їй подарована її бабусею. Свою згоду на отримання вказаної суми вона висловила виключно з тих обставин, що відповідач ОСОБА_3 запевнив її, що він надасть грошові кошти задля придбання житла для дитини.
Представники позивача підтримали позовні вимоги свого довірителя та просили позов задовольнити, посилаючись на те, що правочин, який був вчинений батьками суперечить правам та інтересам їхньої малолітньої дитини.
Відповідач ОСОБА_3 на судове засідання не з'явився, надав письмові пояснення щодо пред'явлених позовних вимог. Зазначив, що з позивачем сумісно він почав проживати з середини січня 2008 року в квартирі АДРЕСА_2, яку він придбав на гроші, отримані від продажу квартири, належної йому на праві приватної власності. В дану квартиру він за власні кошти придбав побутову техніку та меблі. Після народження дитини в серпні 2008 року, він запланував продати однокімнатну квартиру та на гроші від продажу квартири та сумісні гроші придбати двокімнатну квартиру. В листопаді 2010 року вони придбали спірну квартиру на гроші, отримані від продажу квартирі АДРЕСА_2, в розмірі 35 000 доларів США, що належали особисто йому та 12 000 доларів США, що сумісно були нажиті у шлюбі.
В придбану квартиру вони не переїхали, оскільки вона була в непридатному для проживання стані та він почав проводити в ній ремонтні роботи. В травні 2011 ним було зупинено ремонтні роботи через брак коштів. У серпні 2011 року відносини між ним та дружиною погіршилися, в вересні 2011 року припинилися остаточно. Позивач попросила вирішити питання щодо придбаної квартири, на що він погодився та запропонував їй придбати квартиру за 35 000 доларів США. Вона відмовилася і запропонувала виплатити їй 12 000 доларів США, залишити побутову техніку, при цьому вона не буде заперечувати проти відчуження спірної квартири на користь 3-ї особи. Рішення подарувати квартиру його матері вони прийняли разом, заперечень з боку позивача щодо укладення договору дарування між ним та його матір'ю не було. Прав дитини він не порушував. Доньку він утримує матеріально та займається її вихованням.
Представник відповідача заперечував проти позовних вимог позивача, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_2, була придбана сторонами на гроші, отримані ви продажу квартири АДРЕСА_8, що належала відповідачу ОСОБА_3 на праві особистої власності В даній квартирі він був зареєстрований та проживав один, що підтверджується даними довідки дільниці № 3 КП «Жилкомсервіс». 25 листопада 2010 року відповідач продав квартиру АДРЕСА_9 за суму в розмірі 280 000 грн., яка була його власною сумою. 27 листопада 2010 року, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 він придбав квартиру АДРЕСА_4 за суму в розмірі 371 000 грн., при цьому з цих коштів - 280 000 грн. належали особисто ОСОБА_3, а решта - сумісно нажиті кошти.
З моменту придбання спірної квартири, ніхто з подружжя в ній не проживав, оскільки вона не була придатна до проживання без проведення затратних ремонтних робіт. В вересні 2011 року шлюбні відносини між подружжям припинилися і вони почали проживати окремо один від одного. 15 жовтня 2011 року відповідач, попередньо уклавши письмову згоду з позивачем, уклав з ОСОБА_4 договір дарування спірної квартири і на вимогу дружини сплатити їй частину вартості квартири, в розмірі 12000 США, яка становила різницю між спільними коштами та особистими коштами відповідача. Права малолітньої дитини не було порушено, оскільки договір дарування укладався за згоди ОСОБА_8. При укладанні договору нотаріусом перевірялася процесуальна дієздатність учасників правочину та вирішувалося питання про можливість порушення прав інших осіб, у тому числі й неповнолітніх дітей та під час вчинення нотаріальної дії нотаріусом не було виявлено жодного факту, який би свідчив про нікчемність або недійсність угоди відчуження нерухомого майна. Ствердження позивача щодо ненадання з боку відповідача матеріальної допомоги на утримання дитини безпідставне, оскільки відповідач постійно приймає участь у вихованні та матеріальному утриманні дитини, на підтвердження чого надано копії квитанцій та чеків на придбання одягу, іграшок та продуктів харчування, а також квитків на відвідування цирку, театру, планетарію, дельфінарію, тощо.
Відповідач ОСОБА_4 на судове засідання не з'явилася, надала письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог, де зазначила, що угода договору дарування між нею та її сином ОСОБА_3, укладалася за згоди позивача.
Третя особа - приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_5, дала пояснення в судовому засіданні та надала письмове заперечення, зі змісту якого вбачається, що позовні вимоги вона вважає безпідставними. При укладанні договору була здійснена перевірка місця реєстрації позивача, відповідачів та малолітньої дитини. На момент укладання договору дарування, в квартирі АДРЕСА_4, зареєстрованих осіб не значилося. ОСОБА_8, ОСОБА_3 та їх дитина були забезпечені житлом, в зв'язку з чим порушень вимог законодавства в сфері охорони дитинства не було. Малолітня дитина в квартирі не проживала, житлом не користувалася та права власності на цю квартиру за дитиною зареєстровано не було. Мати малолітньої дитини - ОСОБА_8 дала письмову згоду на дарування цієї квартири ОСОБА_4.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Апелянт зазначає, що договір дарування суперечить правам та інтересам малолітньої дитини, оскільки подарована квартира була спільною сумісної власністю подружжя та неповнолітня ОСОБА_7 мала право на користування вказаною квартирою.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
При цьому колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, загальною вимогою для здійснення правочину є те, що при його вчиненні батьками, він не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх дітей.
Судовим розглядом встановлено, що позивач ОСОБА_2 разом з малолітньою дочкою ОСОБА_7 зареєстровані та проживають у трикімнатній квартирі АДРЕСА_3. Позивач ОСОБА_2 є співвласником вказаної квартири. Іншим власником квартири є її мати - ОСОБА_6. Вказані обставини сторонами не заперечуються.
Що стосується спірної квартири АДРЕСА_4, яка була зареєстрована за ОСОБА_3 і який здійснив її відчуження на користь ОСОБА_4, то судом першої інстанції встановлено такий правовий режим. Вказана квартира були придбана подружжям ОСОБА_4 в період проживання у зареєстрованому шлюбі. Після розірвання шлюбу сторони за взаємною згодою, яке було закріплене в нотаріальній конторі, розпорядилися квартирою.
На думку судової колегії житлові інтереси малолітньої ОСОБА_7 не порушені, оскільки вона у спірній квартирі не проживала, забезпечена іншим житлом.
Постановлене районним судом рішення відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України. Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.
На підставі наведеного та ст. ст. 308, 314, 315, 317 ЦПК колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: