А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д З А К А Р П А Т С Ь К О Ї О Б Л А С Т І

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

04.04.2013 м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області у складі суддів

головуючого: Машкаринця І.М.

суддів: Дідика В.М., Мишинчук Н.С.

з участю прокурора: Сирохман Л.І.

захисника: ОСОБА_1

засудженого: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 23 січня 2013 року,-

Цим вироком

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця АДРЕСА_1 з середньо-спеціальною

освітою, одруженого, на утриманні двоє

малолітніх дітей, працюючого начальником

3-го караулу СДПЧ 9 м. Свалява, громадянина

України, не судимого,

засуджено:

-за ч.2 ст.191 КК України на 2 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків в системі Міністерства надзвичайних ситуацій України та у правоохоронних органах строком на 2 роки;

- за ч.1 ст. 366 КК України на 1 рік обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків в системі Міністерства надзвичайних ситуацій України та у правоохоронних органах строком на 1 рік;

-за ч.4 ст. 358 КК України на 1 рік обмеження волі.

На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_2 призначено два роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків в системі Міністерства надзвичайних ситуацій України та у правоохоронних органах строком на 2 роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на один рік з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п.2,3 ч.1 ст.76 КК України.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_2 до вступу вироку в законну силу залишено підписку про невиїзд.

Вирішено питання про речові докази.

За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що обіймаючи посаду начальника караулу 9-ї самостійної державної пожежної частини м. Свалява Свалявського РВ УМНС України в Закарпатській області і являючись службовою особою, шляхом зловживання своїм службовим становищем у період з жовтня 2011 року по березень 2013 року заволодів держаними коштами в загальній сумі 2328,49 грн., які були нараховані та незаконно виплачені йому у вигляді заробітної плати на підставі внесених в табелі обліку робочого часу неправдивих даних про його присутність на роботі, складених ним завідомо неправдивих рапортів про вибуття та прибуття з лікування та з використанням завідомо підробленого листка непрацездатності АВФ 451617 від 3.03.2012 року, на підставі якого з 3 по 18 березня 2012 року ОСОБА_2 було продовжено та оплачено щорічну відпустку на кількість дні тимчасової непрацездатності.

В апеляції засуджений ОСОБА_2 порушує питання про скасування вироку суду як незаконного й необґрунтованого та постановлення щодо нього виправдувального вироку за відсутністю в його діях складу злочину.

Вказує, що в його діях відсутній умисел на заволодіння бюджетними коштами шляхом зловживання своїм службовим становищем, так як по займаній посаді він не несе відповідальності за використання та розпорядження бюджетними коштами і не мав жодного відношення до ведення табеля обліку робочого часу, на підставі якого йому була нарахована і виплачена заробітна плата.

Апелянт не вбачає в своїх діях і ознак службового підроблення, так як подані ним керівництву рапорти про знаходження на лікуванні не є офіційними документами, що є предметом злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.

Безпідставним вважає і засудження за ч.4 ст.358 КК України, позаяк порушення лікарем встановленого порядку оформлення і видачі листка про тимчасову непрацездатність, за умови, що він попередньо звертався до цього лікаря з скаргами на болі в спині та проходив у цей період лікування на території Російської Федерації, не може йому ставитись у вину як використання цього лікарняного листка як завідомо підробленого документа.

Апелянт вказує також на відсутніть допустимих доказів на підтвердження самого факту його перебування за кордоном у період, за який йому виплачувалась заробітна плата за місцем його постійної роботи, зазначає про невмотивованість вироку в частині прийняття одних і відхилення інших доказів у справі, нечіткість та неконкретність сформульованого у вироку обвинувачення, визнаного судом доведеним та відсутність належного мотивування висновків щодо юридичної кваліфікації його дій.

Заслухавши доповідача, пояснення засудженого та його захисника на підтримку вироку, доводи прокурора про скасування вироку в частині засудження ОСОБА_2 за ч.2 ст.191 КК України ( по епізоду заволодіння державними коштами в сумі 1214,43 грн.) та за ч.1 ст.366 КК України за відсутністю в його діях складу злочину, перекваліфікацію його дій по епізоду заволодіння державними коштами в сумі 1114,06 грн. з ч.2 ст.191 на ч.1 ст.190 КК України та призначення покарання за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст.190 та ч.4 ст.358 КК України, у виді двох років обмеження волі, провівши судові дебати та надавши останнє слово підсудному, апеляційний суд частково задовольняє його апеляцію з наступних підстав.

Відповідно з ст. 334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити аналіз та оцінку доказів, на яких ґрунтується висновок суду щодо винуватості засудженого, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.

Цим вимогам процесуального закону постановлений у справі вирок не відповідає.

З тексту вироку вбачається, що його мотивувальна частина містить тільки довільний виклад показань підсудного, свідків та посиланням на окремі матеріали справи без аналізу фактичних даних, які містяться в цих доказах.

При цьому, обмежившись перерахування у вироку доказів, яким підтверджується обвинувачення, суд у вироку не зазначив, чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші.

Зокрема, засуджений впродовж досудового і судового слідства послідовно заперечував свою причетність до вчинення інкримінованих злочинів, наводячи доводи, аналогічні викладеним у його апеляційній скарзі.

З цього приводу у вироку суд обмежився тільки загальним судженням про те, що невизнання підсудним своєї вини є способом його захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності без будь якого спростування висунутим засудженим доводів на свій захист.

Відсутнє у вироку і мотивування висновків суду щодо кваліфікації вчинених засудженим злочинів, яке повинно полягати в зіставленні ознак установлених судом злочинних діянь і ознак злочинів, передбаченого тією чи іншою статтею (її частиною абро пунктом) кримінального закону, і формулювання висновків про їх відповідність.

Між тим доводи засудженого про те, що до обліку робочого часу, незаконного нарахування і виплати йому заробітної плати за період з 24.10.2011 по 28.01.2012 року в загальній сумі 1214,43 грн. він не причетний, по справі не спростовані.

Кваліфікуючи ж дії ОСОБА_2 по епізоду подання ним двох рапортів керівництву за місцем своєї служби про знаходження на лікуванні як службове підроблення, суд не дав оцінку доводам засудженого про те, що ці рапорти не є офіційними документами в розумінні диспозиції ч.1 ст.366 КК України і не складались ним як службовою особою.

Водночас, допустивши істотні суперечності в своїх висновках, дії ОСОБА_2 по епізоду використання ним підробленого лікарняного листка для продовження щорічної відпустки на кількість днів непрацездатності, які припали на цю відпустку, суд кваліфікує за ч.4 ст.358 КК України, хоча суб'єктом цього злочину може бути тільки приватна, а не службова особа.

При цьому, виходячи зі змісту вироку, засуджений особисто не звертався до лікарів за оформленням листка по тимчасовій непрацездатності і не подавав його за місцем своєї служби для оплати та продовження щорічної відпустки на кількість днів непрацездатності, не встановлені ці обставини і під час судового розгляду, а тому висновки суду про використання засудженим завідомо неправдивого документу не ґрунтуються на доказах, досліджених у судовому засіданні.

По вказаному епізоду залишились нез'ясованими і інші обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Так згідно з ст.2 Закону України « Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» редакції від 8.07.2010 року за рахунок коштів підприємства чи установи оплачуються тільки перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання, не пов'язаного з нещасним випадком на виробництві, решта днів тимчасової непрацездатності - виплачуються застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

За змістом вироку ОСОБА_2 з використанням завідомо підробленого лікарняного листка за період продовженої йому щорічної відпустки з 3 по 18.03.2012 року, тобто за 15 календарних днів, незаконно отримав заробітну плату в сумі 1114,06 грн.

Висновків щодо правомірності виплати роботодавцем засудженому заробітної плати в зазначеній сумі з порушенням встановленого порядку нарахування і виплати матеріального забезпечення у випадку тимчасової непрацездатності застрахованого працівника, що має істотне значення для правильного вирішення справи по цьому епізоду обвинувачення, вирок не містить.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про неповноту судового слідства та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи.

Окрім того, обмежившись у вироку переліком зібраних у справі доказів і не даючи їм жодної оцінки з точки зору їх достовірності, допустимості та достатності на підтвердження своїх висновків про доведеність вини ОСОБА_2 в інкримінованих злочинах, суд всупереч вимогам ст.323 КПК України постановив не мотивований вирок, чим допустив істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, що є передбаченою ч.2 ст.374 КПК України підставою для його скасування та повернення справи на новий судовий розгляд.

З цих підстав апеляційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню, доводи апелянта про відсутність в його діях складу злочинів підлягають перевірці при новому розгляді справи, під час якого необхідно всебічно, повно та об»єктивно дослідити наявні докази, дати їм належну оцінку та постановити по справі законний і обґрунтований вирок.

Керуючись ст.ст. 365 та 366 КПК України в редакції 1960 року, п.11. Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 23 січня 2013 року щодо ОСОБА_2 скасувати, справу повернути на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі.

Запобіжний захід щодо підсудного ОСОБА_2 залишити підписку про невиїзд.

Судді: