ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

               Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Невдашенко Л.П. –головуючий,

Михайлюка М.В.,

Дунаєвської Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" на рішення Господарського суду Донецької області від 11 серпня 2006 року у справі № 35/164 Господарського суду Донецької області за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України",  м. Київ, до Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго", м. Донецьк, про розірвання мирової угоди та стягнення 39 727 902,82грн.,

за участю представників сторін:

позивача:–Єнік Є.В. (дов. від 18.09.2006р. № 279/10);

відповідача:–Щепіхіна В.В. (дов. від 21.11.2006р. № юр/5337),

в с т а н о в и в:

У травні 2006 року позивач –ДК "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" пред'явив у господарському суді позов до відповідача –Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" про розірвання мирової угоди та стягнення 39 727 902,82грн.

Вказував, що 07.07.2003р. між ним та відповідачем укладено мирову угоду, яку затверджено ухвалою суду першої інстанції від 15.07.2003р. по справі № 8/76. Вказаною мировою угодою сторони врегулювали графік погашення заборгованості відповідачем за поставлений природний газ позивачем згідно договорів № 01(99)-Т від 23.12.1998р. та № 33/Т-37 від 26.09.2000р. в сумі 41 482 263,36грн.

Посилаючись на порушення відповідачем умов мирової угоди щодо  виконання грошового зобов'язання, позивач просив розірвати мирову угоду та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 39 727 902,82грн.

Позивач збільшив розмір позовних вимог і просив суд розірвати мирову угоду та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 39 727 902,82грн., 2 222 696,63грн. –інфляційних та 1 027 333,61грн. –річних.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 11 серпня 2006 року (суддя Мальцев М.Ю.) в задоволенні позовної вимоги про розірвання мирової угоди та стягнення 7 753 304,82грн. відмовлено, задоволено позовну вимогу про стягнення інфляційних та річних та припинено провадження в частині стягнення основного боргу станом на момент звернення до суду в сумі 31 974 598,00грн.

Рішення суду в частині відмови в позовній вимозі про розірвання мирової угоди мотивоване тим, що на день винесення рішення відповідачем виконані усі умови, передбачені мировою угодою.

Рішення суду в частині відмови в позовній вимозі про стягнення 7 753 304,82грн. мотивоване тим, що згідно графіка погашення заборгованості  за мировою угодою у відповідача ще не виникло зобов'язання по сплаті боргу у цій сумі.

Рішення суду в частині задоволення позовної вимоги про стягнення інфляційних та річних мотивоване посиланнями на положення ст. 625 ЦК України та виникненням у відповідача зобов'язання по сплаті коштів, внаслідок невиконання умов мирової угоди.

Рішення суду в частині припинення провадження по стягненню 31 974 598,00грн., мотивоване тим, що заборгованість відповідачем сплачена, а отже, відсутній предмет спору.

У касаційній скарзі відповідач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить  рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають  застосуванню до даних правовідносин.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 2 222 696,63грн. –інфляційних та 1 027 333,61грн. – річних не відповідає зазначеним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, сторонами у справі 07.07.2003р. укладено мирову угоду, яку 15.07.2003р. затверджено ухвалою Господарського суду Донецької області.

Згідно п. 4 мирової угоди відповідач визнає заборгованість в сумі 41 012 358,53грн. та зобов'язується її погасити в період з 01.08.2003р. по 01.08.2008р. частковими платежами, згідно графіка, який є додатком № 1 до мирової угоди.

На момент звернення позивача до суду заборгованість згідно графіка погашення заборгованості становила 23 506 616,04грн.

Відповідно до ч. 1 п. 1.1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, місцевий суд, з'ясувавши, що відповідач сплатив борг в сумі 31 974 598,00грн. дійшов вірного висновку про те, що спір між сторонами в сумі боргу, яка підлягала сплаті згідно графіка погашення заборгованості на момент звернення до суду є врегульованим, предмет спору між сторонами відсутній, а тому провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 31 974 598,00грн. підлягає припиненню.

Оскільки відповідачем виконано зобов'язання по сплаті заборгованості по мировій угоді, згідно графіка погашення заборгованості, то судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачу в задоволенні позовної вимоги про розірвання мирової угоди та стягнення 7 753 304,82грн.

Наведеним обставинам суд дав належну оцінку і дійшов до обгрунтованих висновків про відмову в задоволенні позовної вимоги про розірвання мирової угоди та стягнення 7 753 304,82грн., та припинив провадження в частині стягнення основного боргу станом на момент звернення до суду в сумі 31 974 598,00грн.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині рішення про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 2 222 696,63грн. інфляційних та 1 027 333,61грн. річних, в розумінні ст. 625 ЦК України, виходячи з наступного.

Слід зазначити, що мирова угода –це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне врегулювання розбіжностей на погоджених умовах. При цьому сама мирова угода не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини. Якщо мирова угода не виконується сторонами добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акту.

Ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди є одночасно і виконавчим документом, який підлягає виконанню у порядку встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Пунктом 6 мирової угоди передбачено, що у випадку невиконання відповідачем умов мирової угоди, вона вважається такою, що втратила чинність, внаслідок чого господарський суд видає наказ про примусове стягнення з відповідача коштів на суму боргу, на яку не було здійснено розрахунків за мировою угодою, у порядку передбаченому чинним законодавством України.

Згідно ст. 604 ЦК України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про зміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Оскільки нове зобов'язання скасовує старе, то новація припиняє всі додаткові зобов'язання, що забезпечують виконання колишнього зобов'язання, якщо сторони не обумовили, що ті продовжують свою дію.

Із змісту мирової угоди, укладеної між сторонами не вбачається, що сторони погодили забезпечення виконання колишнього зобов'язання, тому у позивача відсутні підстави для стягнення з відповідача інфляційних та річних.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних та річних, не відповідає умовам мирової угоди та матеріалам справи, тому підлягає до скасування як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки задовольняючи вимоги позивача суд всебічно та повно дослідив обставини справи, проте надав їм не вірну правову оцінку та виклав у рішенні не обґрунтовані висновки про наявність підстав до стягнення з відповідача на користь позивача 2 222 696,63грн. –інфляційних та 1 027 333,61грн. –річних, то зважаючи на відсутність потреби у з'ясуванні нових обставин та переоцінки доказів колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що у справі належить постановити нове рішення про відмову зазначених позовних вимог позивача за безпідставністю.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.  1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну  скаргу Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" задовольнити.

2.    Рішення Господарського суду Донецької області від 11 серпня 2006 року у справі № 35/164 в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 2 222 696,63грн. та річних відсотків у розмірі 1 027 333,61грн. скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовної вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Обласного комунального підприємства "Донецьктепло- комуненерго" про стягнення з Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" 2 222 696,63 (два мільйони двісті двадцять дві тисячі шістсот дев'яносто шість гривень шістдесят три копійки) інфляційних та 1 027 333,61 (один мільйон двадцять сім тисяч триста тридцять три гривні шістдесят одної копійки) річних відсотків відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Головуючий                                                            Л.П. Невдашенко

Судді                                                                                М.В. Михайлюк

                                                                                Н.Г. Дунаєвська