ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2006 р. | № 13/226 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Невдашенко Л.П. – головуючого,
Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного німецько-британо-українського підприємства "Трансгазбуд" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 2 серпня 2006 року у справі № 13/226 Господарського суду м. Києва за позовом Дочірнього підприємства зі 100% іноземним капіталом "М+М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ", м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю спільного німецько-британо-українського підприємства "Трансгазбуд", м. Київ, про стягнення 36 481,59 грн.,
за участю представників:
відповідача –ТОВ спільного німецько-британо-українського підприємства "Трансгазбуд" –Коршуна О.А. (дов. № 187/2006-к від 11.05.2006 р.),
встановив:
У листопаді 2005 року позивач –Дочірнє підприємство зі 100% іноземним капіталом "М+М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ", пред’явив у господарському суді позов до відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного німецько-британо-українського підприємства "Трансгазбуд" про стягнення 36 481,59 грн.
Вказував, що на підставі договору доручення на транспортно-експедиційне обслуговування № 143-3 від 01.12.2004 р., укладеного між Дочірнім підприємством зі 100 % іноземним капіталом "М+М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ" та Товариством з обмеженою відповідальністю Спільним німецько-британо-українським підприємством "Трансгазбуд", відповідачем було замовлено подачу автомобіля під завантаження для здійснення перевезення вантажу за маршрутом Україна –Германія.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує, що міжнародне перевезення, вартістю 30 742,10 грн., виконане в повному обсязі і в установлений строк до 23.02.2005 р.,
Посилаючись на те, що відповідачем взяті на себе зобов’язання, по сплаті послуг з перевезення вантажу не виконанні, позивач просить стягнути з відповідача 30 742,10 грн. основного боргу, 2 059,72 грн. інфляційних, 538,19 грн. річних, 2741,58 грн. пені, 400 грн. збитків.
Заявою від 03.05.2006 р. позивач збільшив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача 30 742,10 грн. – основного боргу, 2 759,10 грн. –пені за період з 01.03.2005 р. по 28.08.2005 р., 1099,13 грн. –3 % річних за період з 01.03.2005 р. по 10.05.2006 р., 6 455,84 грн. – інфляційних за період з березня 2005 р. по березень 2006 р., 700 грн. –витрат за надану правову допомогу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2006 р. (суддя Євдокимов О.В) позов задоволено.
Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 30 742,10 грн. –основного боргу, 2 759,10 грн. – пені, 1099,13 грн. – 3 % річних та 6 455,84 грн. –інфляційних. В задоволені вимог щодо відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2006 р. (колегія суддів у складі: Капацин Н.В. –головуючого, Данилової Т.Б., Студенця В.І.) рішення господарського суду залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що на виконання умов договору-доручення на транспортно-експедиційне обслуговування, позивач здійснив перевезення вантажу в період з 14.02.05 по 22.02.2005 р., про що складено сторонами акт прийому-передачі наданих послуг, відповідно до якого перевезення вантажу виконане в повному обсязі і у встановлений термін, на суму 30 742,10 грн., претензії щодо якості перевезення в акті відсутні. Проте відповідачем не виконані договірні зобов’язання грошові кошти за перевезення не оплачені.
У відповідності до статті 25 Господарського процесуального кодексу України, на стадії апеляційного провадження, господарським судом здійснено заміну Дочірнього підприємства зі 100 % іноземним капіталом „М+М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ” його правонаступником, яким є Товариство з обмеженою відповідальністю „МЕНД М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ”.
У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю спільне німецько-британо-українське підприємство "Трансгазбуд" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2006 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2006 р. з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та припинити провадження у даній справі.
Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Під час розгляду справи господарськими судами встановлено, що 01.12.2004 р. між Дочірнім підприємством зі 100 % іноземним капіталом "М+М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ" та Товариством з обмеженою відповідальністю спільним німецько-британо-українським підприємством "Трансгазбуд" укладено договір № 143-3 за умовами якого позивач, як виконавець зобов'язався за плату та за рахунок відповідача здійснити транспортно-експедиційне обслуговування по організації перевезень експортно-імпортних і транзитних вантажів автомобільним транспортом та надавати інші послуги, узгоджені в заявках (доповненнях до договору), а відповідач, як замовник зобов'язався виконати всі розрахунки з позивачем у повному обсязі і у термін, який передбачений умовами договору.
Пунктом 2.3 даного договору встановлено, що факт виконання кожного міжнародного автомобільного перевезення, а також виконання розрахунків між сторонами, підтверджується відповідним актом прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт).
Відповідно до пункту 5.2 договору розрахунки за надані послуги (виконані роботи) проводяться на протязі 5-ти банківських днів на підставі рахунку (факсова копія) експедитора з моменту отримання вантажу вантажоодержувачем, що підтверджується підписанням сторонами акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) з зазначенням в ньому номерів СМR/CARNET TIR, інвойсу та типу вантажу, що транспортується з наданням підтверджуючих документів про вартість транспортування.
Як встановлено судами попередніх інстанцій 10.02.2005 р. відповідачем зроблено заявку № 968-К на перевезення одного екскаватора за маршрутом Україна-Німеччина, відповідно до якої позивачем здійснено перевезення вантажу в період з 14.02.2005 р. по 22.02.2005 р., що підтверджується міжнародною товаротранспортною накладною № 736301 від 22.02.2005 р.
Факт перевезення підтверджено складеним сторонами актом про виконання міжнародного перевезення вантажу від 22.02.2005 р., в якому зазначено, що міжнародне перевезення вантажу за маршрутом Україна (с. Троїцьке, Одеської області) –Німеччина (м. Лейпциг), автомобілем SG 79489 згідно рахунку № 41201-В-05109 від 22.02.2005 р. виконане в повному обсязі і в установлений термін, претензії щодо якості товару відсутні.
Відповідно до акту від 22.02.2005 р., про виконання міжнародного перевезення вантажу, вартість міжнародного перевезення вантажу складає 30 742,10 грн.
Статтею 929 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування вважається оплатним. Законодавством в статті 931 даного Кодексу закріплено право експедитора на отримання плати за надані послуги.
Під час розгляду справи господарськими судами встановлено, що позивачем 01.06.2005 р. була направлена відповідачу претензія за № 206, з проханням розглянути викладені вимоги в установлений законодавством строк, та перерахувати суму основного боргу в розмірі 30 742,10 грн. за виконане міжнародне перевезення вантажу, сплатити пеню на суму 1 385,85 грн., індекс інфляції на суму 1 014,49 грн. та 3 % річних на суму 231,46 грн., проте відповідачем вказані вимоги залишені без задоволення.
Приймаючи рішення у справі № 13/226, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач належним чином виконав свої зобов’язання та здійснив перевезення вантажу в період з 14.02.2005 р. по 22.02.2005 р. на загальну суму 30 742,10 грн., що підтверджується міжнародною товаротранспортною накладною № 736301 від 22.02.2005 р. та актом про виконання міжнародного перевезення вантажу від 22.02.2005 р.
Враховуючи те, що відповідач не надав доказів погашення боргу, господарські суди дійшли правомірного висновку про наявність факту порушення відповідачем діючого законодавства та невиконання своїх зобов’язань за договором доручення на транспортно-експедиційне обслуговування № 143-3 від 01.12.2004 р., в частині оплати за отримані послуги.
При цьому суди виходили з того, що відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Також обґрунтованим і таким, що відповідає обставинам і матеріалам справи є висновок місцевого та апеляційного судів про стягнення з відповідача пені з 01.03.2005 р. по 28.08.2005 р. у сумі 2 759,10 грн., зважаючи на факт прострочення розрахунку за отриманий товар.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Пунктом 7.2.8 сторони встановили, що в разі несвоєчасної оплати згідно з умовами договору, клієнт сплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від вартості неоплаченої суми за кожен день прострочення, а пункт 5.2 передбачає, що розрахунки за виконані послуги проводяться на протязі 5-ти банківських днів на підставі рахунку.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних збитків в сумі 6 455,84 грн. та трьох процентів річних в сумі 1 099,13 грн., то суди попередніх інстанцій цілком вірно вирішили, що ці вимоги позивача підлягають задоволенню, як плата за користування чужими грошовими коштами і стягуються незалежно від вини боржника.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вище викладене, місцевий та апеляційний суд повно, всебічно дослідили надані сторонами докази, доводи, належно їх оцінили і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Що стосується відшкодування збитків, пов’язаних з наданням правової допомоги (юридичних послуг) у розмірі 700 грн., то судами вірно вказано на статтю 44 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, та правомірно залишено дану вимогу без задоволення, оскільки позивачем не підтверджено відповідними фінансовими документами, що такі послуги надавались.
З даними висновками місцевого та апеляційного судів повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судами обставинам та вимогам закону.
Твердження касаційної скарги про те, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 2 серпня 2006 року у справі № 13/226 прийнята при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи не заслуговують на увагу та спростовуються вищевикладеним.
Посилання касаційної скарги на те, що позивач здійснив перевезення на підставі узгодженого Замовлення від 10.02.2005 р. № 968-К, тобто всупереч умовам договору, а саме п. 2.2 відповідно до якого виконання міжнародного перевезення, повинно бути оформлене окремим замовленням та на те, що вказана заявка не містила відомостей про ціну перевезення, термін доставки та умов навантаження та розвантаження вантажу не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують правильності судових висновків.
З зазначених підстав слід вважати необґрунтованими і посилання скаржника на неправильне застосування судами вимог норм матеріального та процесуального права.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань скаржника надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України, і тому до уваги не беруться.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного німецько-британо-українського підприємства "Трансгазбуд" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 2 серпня 2006 року у справі № 13/226 залишити без змін.
Головуючий: Л.П. Невдашенко
Судді: М.В. Михайлюк
Н.Г. Дунаєвська