ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

28 листопада 2006 р.

№ 3/197

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Світловодському районі Кіровоградської області, м. Світловодськ Кіровоградської області,

на рішення господарського суду Кіровоградської області від 26.09.2006

зі справи № 3/197

за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Світловодському районі Кіровоградської області (далі –Відділення)

до приватного підприємства “Екіпаж” (далі –Підприємство), м. Світловодськ Кіровоградської області,

про стягнення 37 705,65 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Відділення звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовом про стягнення з Підприємства 37 705,65 грн. в порядку регресу на підставі статей 1172, 1191 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України).  

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 26.09.2006 (суддя Болгар Н.В.) у задоволенні позову відмовлено. Прийняте рішення мотивовано посиланням на те, що чинне законодавство не передбачає обов’язку роботодавця як страхувальника відшкодовувати страхові виплати.   

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відділення просить рішення місцевого суду зі справи скасувати внаслідок його прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та задовольнити позов. Своє прохання скаржник мотивує посиланням на те, що відносини між сторонами зі спору врегульовані не Законом України від 23.09.1999 № 1105-ХІV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (далі –Закон № 1105), а ЦК України, оскільки працівником Підприємства під час виконання трудових обов’язків заподіяно шкоду працівникові іншого підприємства (особі, застрахованій відповідно до Закону № 1105), що призвело до здійснення Відділенням страхових виплат, які має відшкодувати відповідач.  

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники сторін у судове засідання не з’явилися.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі постанов начальника Відділення від 04.02.2005 № С-169/2-05, від 09.03.2005 № С-169/3-05, від 16.03.2006 № С-169/4-06, від 11.08.2005 № С-169/6-05 працівникові відкритого акціонерного товариства “Світловодське АТП 13507” Ульянову В.В., з яким стався нещасний випадок під час перебування на робочому місці внаслідок порушення водієм маршрутного автобуса Підприємства Гавелем О.С. Правил дорожнього руху, виплачено 5 921,50 грн. одноразової допомоги, 1 291,70 грн. щомісячних страхових виплат за період з 26.01.2005 по 30.06.2006, 4 270,64 грн. страхових виплат на медичну та соціальну допомогу, 26 221,81 грн. у відшкодування витрат на протезування, а всього здійснено страхові виплати в сумі 37 705,65 грн.

Причиною даного спору є питання про те, чи має відповідач відшкодовувати витрати Відділення, які виникли внаслідок здійснення останнім відповідно до Закону № 1105 страхових виплат застрахованій особі.

Принципи, загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в України визначені Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі –Основи).

Відповідно до статті 21 Основ внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець. Розмір внесків встановлюється у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.

Статтею 11 Основ та статтею 13 Закону № 1105 визначено, що страховий ризик –це обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок, а страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 Закону № 1105, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Згідно з статтею 2 Закону № 1105 дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору.

Статтею 6 цього Закону встановлено, що суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (працівник); страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи; страховик –Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (робочим органом якого згідно з статтею 18 Закону № 1105 є Відділення).

Відповідно до наведених приписів статей 2, 6 Закону № 1105 потерпілий Ульянов В.В. є застрахованою особою, на користь якої здійснювалося страхування страхувальником-роботодавцем відкритим акціонерним товариством “Світловодське АТП 13507”.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що на відносини Відділення та Підприємства поширюється дія Закону № 1105, оскільки сфера дії цього Закону в даному випадку охоплює лише відносини Відділення і відкритого акціонерного товариства “Світловодське АТП 13507”, а взаємовідносини Відділення і Підприємства регулюються цивільним законодавством (статтями 1166, 1172, 1187, 1191 ЦК України) та знаходяться поза сферою дії Закону № 1105, як і відносини відповідача з Ульяновим В.В., який не був працівником Підприємства.

Крім того, суд першої інстанції, приймаючи рішення зі справи, виходив з того факту, що винним у заподіянні шкоди застрахованій особі є працівник відповідача.

Проте частиною другою статті 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Встановлення вини фізичної особи у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди знаходиться поза компетенцією господарського суду і має відбуватися в межах провадження з кримінальної справи або в межах провадження зі справи про адміністративне правопорушення.

Між тим місцевим господарськими судом не встановлено, чи визнано уповноваженим державним органом працівника відповідача винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, а тому факт заподіяння шкоди з вини працівника Підприємства не може вважатися належно встановленим.

Отже, місцевий господарський суд припустився неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну  правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117, 1119 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України  

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Світловодському районі Кіровоградської області задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Кіровоградської області від 26.09.2006 зі справи № 3/197 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області.

Суддя               В.Селіваненко

Суддя                І.Бенедисюк

Суддя                                                                                                Б.Львов