ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2006 р. | № 14/442-06 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Інвек”, м. Запоріжжя,
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.09.2006
зі справи № 14/442-06
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Інвек” (далі –ТОВ “Інвек”)
до відкритого акціонерного товариства “Птахорадгосп “Мирний” (далі –ВАТ “Птахорадгосп “Мирний”), с. Косівщина Сумського району Сумської області,
про стягнення 240 858,76 грн.,
за участю представників сторін:
позивача –Пєшєхонової В.Є.,
відповідача –не з’явився,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ “Інвек” звернулося до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з ВАТ “Птахорадгосп “Мирний” 209 124,92 грн. боргу, 10 259,18 грн. пені, 20 912,50 грн. штрафу та 3 % річних у сумі 562,16 грн., а всього 240 858,76 грн.
Рішенням названого суду від 10.08.2006 (суддя Миропольський С.О.) позов задоволено частково: стягнуто з ВАТ “Птахорадгосп “Мирний” основний борг у сумі 183 413,96 грн., 10 259,18 грн. пені, 20 912,50 грн. штрафу та 3 % річних у сумі 562,16 грн.; в іншій частині провадження у справі припинено на підставі пункту 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України). Судове рішення про стягнення коштів мотивовано невиконанням ВАТ “Птахорадгосп “Мирний” договірних зобов’язань, а в частині припинення провадження - погашенням відповідачем боргу в сумі 25 710,96 грн.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.09.2006 (колегія суддів у складі: Афанасьєв В.В. –головуючий, судді Бухан А.І., Шевель О.В.) рішення місцевого суду зі справи скасовано в частині стягнення з ВАТ “Птахорадгосп “Мирний” 20 912,50 грн. штрафу та здійснено відповідний перерахунок судових витрат; в іншій частині рішення залишено без змін. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано посиланням на неможливість застосування штрафних санкцій двічі за одне порушення.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ “Інвек” просить постанову апеляційного господарського суду від 25.09.2006 скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального права та залишити в силі рішення місцевого господарського суду від 10.08.2006.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- 28.12.05 ТОВ “Інвек” і ВАТ “Птахорадгосп “Мирний” уклали договір № 213/12/05/С (далі –Договір), на виконання умов якого відповідач одержав від позивача кормові добавки, ветеринарні засоби та ветеринарні інструменти, що підтверджується видатковими накладними від 24.05.2006 № 000-4143 на суму 25 710,96 грн., від 24.05.2006 № 000-4142 на суму 83 990,47 грн., від 12.05.2005 № 000-3709 на суму 164 897 грн.;
- відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 Договору відповідач зобов’язався здійснити оплату одержаного товару протягом 15 календарних днів з моменту поставки;
- 23.05.2006 ВАТ “Птахорадгосп “Мирний” здійснило часткову оплату за одержаний за Договором товар у сумі 65 473,51 грн., а тому на момент подання даного позову заборгованість становила 209 124,92 грн.;
- 02.08.2006 відповідач платіжним дорученням № 1011 погасив борг частково - в сумі 25 710,96 грн.;
- згідно з підпунктом 4.3 пункту 4 Договору в разі прострочки оплати товару ВАТ “Птахорадгосп “Мирний” має сплатити позивачеві штраф у розмірі 10 % від несплаченої в строк суми, а також пеню в розмірі 0,15 % від несплаченої в строк суми за кожний день прострочки.
Причиною даного спору є питання про наявність підстав для стягнення на користь ТОВ “Інвек” заборгованості за Договором, пені, штрафу та 3 % річних.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, попередні судові інстанції, встановивши факт невиконання відповідачем грошових зобов’язань за Договором, правомірно визнали необхідним примусове стягнення з нього основного боргу та 3 % річних.
У свою чергу, й суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо неправомірності покладення на відповідача відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань як у вигляді пені, так й у вигляді штрафу, що відповідає як загальним принципам цивільно-правової відповідальності, так і приписам статті 549 ЦК України та статті 230 Господарського кодексу України (далі –ГК України), згідно з якими пеня і штраф є різновидами одного виду відповідальності, а у випадку несвоєчасного виконання грошових зобов’язань застосовується неустойка у вигляді пені.
Водночас, визначаючи розмір пені до стягнення, попередні судові інстанції виходили з того, що сторони в Договорі (підпункт 4.3 пункту 4) передбачили відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,15 % від несплаченої в строк суми за кожний день прострочки оплати, а положення частини шостої статті 231 ГК України та частини другої статті 551 ЦК України дозволяють збільшення у договорі розміру неустойки, встановленого законом.
Проте відповідно до частини першої статті 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною першою цієї статті встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” (статті 1, 3) визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, попередні судові інстанції не врахували, що стаття 3 названого Закону є імперативною нормою та встановлює граничний розмір пені за прострочення платежу - не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який стягується пеня, - а тому й неправильно застосували згадані норми матеріального права.
З огляду на наведене місцевому та апеляційному господарським судам належало встановити, в якому розмірі підлягає стягненню пеня за даним позовом з урахуванням обмежень, передбачених Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”. Проте цього ними зроблено не було.
Таким чином, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України разом з неправильним застосуванням норм матеріального права є підставою для скасування судових рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 1117, 1119 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Інвек” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Сумської області від 10.08.2006 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.09.2006 зі справи № 14/442-06 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Сумської області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І.Бенедисюк
Суддя Б.Львов