Номер провадження № 22-ц/785/2693/13

Головуючий у першій інстанції Рева С.В.

Доповідач Федорова А. Є.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Федорової А.Є.,

суддів: Процик М.В., Заїкіна А.П.,

при секретарі: Булгак Х.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 23 січня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, з участю третіх осіб ОСОБА_5, КП «Авто-Сервіс», про відшкодування майнової та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2004 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, з участю третіх осіб ОСОБА_5, КП «Авто-Сервіс», про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Позивач зазначав, що 26 січня 2004 року о 12 год. належний йому автомобіль НОМЕР_1, яким керував його син ОСОБА_5,зупинився на пр. Ак.Глушка у м.Одесі. Водій ОСОБА_4, керуючи автобусом ПАЗ, д/н НОМЕР_2, що належить ОСОБА_3, скоїв наїзд на його автомобіль, завдавши автомобілю механічні пошкодження. Розмір матеріальної шкоди становить 14233,36 грн. Крім того, йому завдано моральної шкоди, оскільки пошкоджений належний йому автомобіль і немає коштів на його поновлення, під час ДТП він знаходився в автомобілі і переніс страх, стрес, також змінений звичайний уклад його життя через те, що він є хворою людиною і був позбавлений можливості користуватися автомобілем для поїздок на лікування.

Уточнивши позовні вимоги і посилаючись на те, що ДТП сталася з вини водія ОСОБА_4, який був допущений до роботи власником автобуса ОСОБА_3 і керував автомобілем на підставі довіреності, позивач просив задовольнити позов та стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 14 233,36 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.(т.3.а.с.51-55)

Відповідачі позов не визнали. ОСОБА_3 посилався на те, що він надав ОСОБА_4 довіреність на право керування автобусом, який належить йому на праві власності, однак не є роботодавцем. Відповідач ОСОБА_4 зазначав, що ДТП сталася з вини водія автомобіля БМВ, який почав рухатися назад і не переконався, що це буде безпечно для інших учасників дорожнього руху.

Третя особа на стороні позивача ОСОБА_5 позов підтримав, підтвердив обставини, викладені в позовній заяві.

Третя особа КП «Авто-Сервіс» вважало позов необґрунтованим.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Київського районного суду м.Одеси від 23 січня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини справи, висновки суду засновані на припущеннях і не відповідають дійсним обставинам та наданим доказам.

Заслухавши доповідача, осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст.ст.213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Суд зобов'язаний вирішити справу згідно із законом, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалити рішення на основі повно й всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що вина ОСОБА_4 в скоєнні ДТП не доведена, і зіткнення транспортних засобів могло статися в результаті руху автомобіля БМВ заднім ходом.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки суд розглянув справу поверхово та однобічно, неповно з'ясував обставини справи, права та обов'язки сторін, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, наданим доказам та вимогам закону.

Судом встановлено, що 26 січня 2004 року по проспекту Ак.Глушка у м.Одесі водій ОСОБА_4, керуючи автобусом ПАЗ, д/н НОМЕР_2, що належить ОСОБА_3, скоїв наїзд на автомобіль ОСОБА_2 марки БМВ, д/н НОМЕР_3, завдавши автомобілю механічні пошкодження.

Розмір матеріальної шкоди становить 14 233,36 грн., що підтверджується висновком експертного дослідження Приватного науково-виробничого підприємства «ЕКОД» № 264 від 19 лютого 2004 року.(т.1 а.с.8-9)

На місці ДТП 26 січня 2004 року інспектором ДПС ДАІ складені протокол огляду та схема ДТП, в якій зазначено, що від ДТП транспортні засоби отримали такі механічні пошкодження: у автобуса ПАЗ пошкоджено правий борт, а у БМВ деформовано кришка багажника, ліве заднє крило, розбито лівий задній ліхтар, задній бампер. (т.1 а.с.53-57).

Згідно висновку інспектора по виїзду на ДТП ОБ ДПС ДАІ ОМУ УМВС України в Одеській області ст.лейтенанта міліції Наконечного О.В. від 19 лютого 2004 року причиною ДТП, яка мала місце 26 січня 2004 року, було порушення водієм ОСОБА_4 п.13.1 Правил дорожнього руху, яке виявилося в тому, що він, об'їжджаючи транспортний засіб (автомобіль БМВ) не вибрав безпечний інтервал, що і обумовило наслідки, які наступили.

Про порушення водієм ОСОБА_4 п. 13.1 Правил дорожнього руху інспектором по виїзду на ДТП ОБ ДПС ДАІ ОМУ УМВС України в Одеській області ст.лейтенантом міліції Наконечним О.В. 19 лютого 2004 року складений протокол про адміністративне правопорушення, в якому також зазначено, що водій ОСОБА_4, керуючи автобусом, при об'їзді автомобіля БМВ, який застряв в снігу, не вибрав безпечний боковий інтервал і допустив зіткнення з даним автомобілем, за що передбачена відповідальність за ст.124 КУпАП.(т.1 а.с.50)

Постановою Фрунзівського районного суду Одеської області від 6 квітня 2004 року в притягненні ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП відмовлено і провадження у справі закрито у зв'язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності, що не є реабілітуючи ми обставинами.(т.1 а.с.14)

Ці докази свідчать про те, що ДТП сталася саме з вини водія автобуса ПАЗ ОСОБА_4, який у порушення п.13.1 Правил дорожнього руху при об'їзді автомобіля БМВ, який застряв в снігу, не вибрав безпечний боковий інтервал і допустив зіткнення з даним автомобілем.

Відповідно до частин 1,2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдано не з її вини.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду,оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З матеріалів справи вбачається, що автобус ПАЗ, д/н НОМЕР_2, належав ОСОБА_3 на праві власності. Під час ДТП автобусом ПАЗ, яким пошкоджено автомобіль ОСОБА_2, керував водій ОСОБА_4 на підставі довіреності від 20 січня 2004 року, виданої ОСОБА_3 на право керувати автобусом з правом перевезення пасажирів.(т.1 а.с.20) Таким чином, водій ОСОБА_4 під час ДТП був володільцем автомобіля за дорученням, тобто на відповідній правовій підставі, тому повинен нести відповідальність за завдану з його вини шкоду.

Доводи позивача про те, що ОСОБА_4 перебував з власником автобуса ПАЗ ОСОБА_3 в фактичних трудових відносинах не підтверджені належними доказами. Відносини, які склалися між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 на підставі довіреності на керування транспортним засобом не містять ознак трудових відносин.

Посилання позивача на договір № 17 від 1 січня 2004 року, укладений між ПП ОСОБА_3 та КП «Авто-Сервіс» на організацію перевезення пасажирів та багажу власним або залученим транспортом за маршрутом підприємства, яке працює в режимі маршрутного таксі, не містить інформацію щодо трудових відносин між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 і не є належним доказом. Тому колегія суддів не бере до розгляду доказ, якій не стосується предмета доказування.

До матеріалів справи приєднаний шляховий лист від 26 січня 2004 року, виданий КП «Авто-Сервіс» на виконання маршруту № 191, в якому зазначено прізвище «ОСОБА_4» (т.1 а.с.221). Однак цей лист також не може бути прийнятий до уваги, оскільки не підтверджує знаходження у трудових відносинах відповідача ОСОБА_4 з відповідачем ОСОБА_3. До КП «Авто-Сервіс» позовні вимоги не заявлені.

Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Відповідач ОСОБА_4 не спростував свою вину в заподіянні шкоди.

За таких обставин суд не мав правових підстав для відмови в задоволенні позову в повному обсязі, а висновок суду про те ,що зіткнення транспортних засобів могло статися в результаті руху автомобіля БМВ заднім ходом ґрунтується на припущенні.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача ОСОБА_4 має бути покладено обов'язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, відповідно до ч.2 ст. 1187 ЦК України.

Положення ст.1187 ЦК України стосується відшкодування як майнової, так і моральної шкоди.

Відповідно до ч.3 ст.386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За змістом ст.ст.23,1167 ЦК України до юридичного складу, що є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання фізичної особи, втрата нею нормальних життєвих зв'язків у зв'язку з пошкодженням належного їй майна, або необхідність для додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником автомобіля БМВ і під час ДТП знаходився в автомобілі. З 2001 року він є хворою людиною, інвалідом ІІ групи. (т.1 а.с.10, т.3 а.с.42,68) Пошкодження автомобіля БМВ завдало позивачеві певні моральні страждання, змінило звичний уклад його життя, оскільки він не мав можливості користуватися пошкодженим автомобілем для власних потреб, пов'язаних з лікуванням.

На думку колегії суддів, з урахуванням обставин справи та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.9 постанови № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, моральна шкода підлягає відшкодуванню в розмірі 1000 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні спору неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, обставини, які суд вважав встановленими, не доведені, висновки суду не відповідають обставинам справи, допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Рішення суду не відповідає вимогам ст.ст.212,213,214 ЦПК України, підлягає скасуванню на підставі п.п.1,2,3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Правові підстави для задоволення апеляційної скарги в повному обсязі, а саме: стягнення майнової та моральної шкоди солідарно з відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_3 відсутні, оскільки відповідно до ст.541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановленим договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.88, 316 ч.1 п.4 ЦПК України з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача підлягають стягненню понесені ним і документально підтверджені судові витрати у розмірі 159,33 грн.(т.1 а.с.2-4)

Керуючись ст.ст. 303, 307ч.1 п.2, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м.Одеси від 23 січня 2013 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 на відшкодування майнової шкоди 14233 грн.36 коп., моральної шкоди 1000 грн. та судові витрати у сумі 159 грн.33 коп.

У решті у задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.Є.Федорова

Судді: М.В Процик

А.П. Заїкін