ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2006 р. | № 2/172 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Плюшка І.А.
Суддів: Самусенко С.С., Ходаківської І.П.
Розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2006 року
у справі №2/172 господарського суду Івано-Франківської області
за позовом Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”
до Відкритого акціонерного товариства з газопостачання та газифікації “Івано-Франківськгаз”
про стягнення 25 003 050, 69 грн. боргу
За участю представників:
- позивача – Онищенко І.П. (дов. від 18.09.2006 року №274 (10);
- відповідача – Букавіна О.І. (дов. від 03.01.2005 року №05/16-09);
Дослідивши доводи касаційної скарги, ознайомившись з наданими сторонами поясненнями,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.2006 року у справі №2/172 позовні вимоги ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” до ВАТ “Івано-Франківськгаз” про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за поставлений природний газ в сумі 25003050 грн. 69 коп. залишено без задоволення.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2006 року у справі №2/172 рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.2006 року у справі №2/172 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 13 636 815, 78 грн. В решті частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим у справі рішеннями ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” звернулося з касаційною скаргою на зазначені судові рішення до Вищого господарського суду України, з вимогою про скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні суми штрафних санкцій та інфляційних нарахувань, з мотивів неправильного застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення судом першої і апеляційної інстанцій та правильності застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів, дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанції чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.
Приймаючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зобов’язання щодо поставки природного газу для потреб населення між позивачем та відповідачем базувалося на умовах договору доручення, розрахунки за поставлений природний газ проводилися відповідно до Алгоритму розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України” за поставлений природний газ, затвердженого постановою НКРЕ від 12.07.2000 року №759. Відповідно до встановлених обставин справи, на виконання умов спірного договору №06/02-1966 від 24.12.2002 року з січня по грудень 2003 року ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” поставила ВАТ “Івано-Франківськгаз” природний газ в об’ємі 624605,019 тис. куб. м. на загальну суму 69 603 047, 89 грн.
Однак, за невиконання умов зазначеного договору, за прострочення виконання грошових зобов’язань, позивач нарахував штрафні санкції, зокрема пеню, 3 % річних та інфляційні нарахування.
Колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що при вирішенні справи по суті суд апеляційної інстанції, правильно дійшов висновку що, до відносини щодо нарахування штрафних санкцій у вигляді пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань за порушення порядку виконання грошових зобов’язань в період проведення поставки у 2003 році застосовуються положення Закону України від 08.10.1999 року “Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР”, яким викладено в новій редакції статтю 214 ЦК УРСР, яка передбачала, що, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Однак відповідно до п. 3 згадуваного закону положення останнього не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг, у зв’язку з чим, мотиви суду апеляційної інстанції в частині відмови у нарахуванні відповідних штрафних санкцій та інфляційних нарахувань за вказаний період є вірними.
Відносно позиції суду апеляційної інстанції щодо не нарахування штрафних санкцій згідно ст. 625 ЦК України (2004 року), то колегія суддів не заперечує проти відмови суду апеляційної інстанції від застосування положень зазначеної статті в частині встановлення відповідальності за порушення грошового зобов’язання, з тих мотивів, що положення зазначеної ст. 625 ЦК України погіршує відповідальність особи порівняно з періодом, в якому виникли спірні правовідносини.
Колегія суддів залишає без розгляду викладені в касаційній скарзі посилання скаржника, щодо порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права в частині застосування санкцій у вигляді нарахування інфляційних нарахувань та 3 % річних за користування грошовими коштами в період після набрання чинності ЦК України, зокрема з 01.01.2004 року, з огляду на наступне. Із встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин не вбачається вказівки на строки і порядок обрахування що були покладені в основу нарахування штрафних санкцій після 01.01.2004 року. А, оскільки відповідно до ст. 1117 ГПК України, колегія суддів касаційної інстанції не має право перевіряти встановлені судами першої та апеляційної інстанції фактичні обставини додатково встановлювати нові обставини, збирати додаткові докази тощо, то відповідні посилання скаржника не беруться до уваги судом касаційної інстанції.
В частині відмови судами першої та апеляційної інстанції у стягненні 7 % штрафу, колегія суддів виходить з того, що відповідно до ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, то за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Згідно ч. 2 ст. 231 ГК України, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором. Судами першої та апеляційної інстанції не встановлено обставин які б свідчили про приналежність позивача до державного сектору економіки. Оскільки, відповідно до положень ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанції не має права встановлювати обставини справи, збирати докази, приймати рішення про перевагу одних доказів на іншими, то відповідні посилання Скаржника не беруться до уваги колегією суддів касаційної інстанції.
Однак, колегія суддів також погоджується з доводами суду апеляційної інстанції, щодо відмови нарахування штрафних санкцій у вигляді 7 % вартості поставлених товарів у строк до набрання чинності ГК України, зокрема, 01.01.2004 року, оскільки відповідно до п. 5 ГК України положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, що був укладений до моменту набрання чинності цим кодексом.
Інші викладені Скаржником в касаційній скарзі фактичні обставини щодо правового статусу останнього є такими, що не встановлені судами першої та апеляційної інстанції, у зв’язку з чим, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки дослідження останніх призведе до порушення судом касаційної інстанції норм процесуального законодавства, зокрема, ст. 1117 ГПК України, відповідно до положень якої, касаційна інстанція не має право встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно роз’яснень пленуму Верховного Суду України викладених в п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до вище викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України” залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2006 року у справі №2/172 залишити без змін.
Головуючий суддя І. Плюшко
Судді: С.Самусенко
І. Ходаківська