ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2013 р. Справа №917/160/13-г

За позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Лубнигаз", м. Лубни

про стягнення грошових коштів у сумі 235520,31 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники:

від позивача: відсутні (належним чином повідомлені);

від відповідача: Дейнека О.В., довіреність №17 від 13.02.2013 р.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України та повідомлено дату складання повного тексту рішення 16.04.2013 р.

СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про стягнення 235520,31 грн., з яких: 41426,12 грн. - інфляційних, 32888,67 грн. - 3 % річних, 161205,52 грн. - пені, які нараховані позивачем внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору №14/2243/11 від 30.09.2011 року купівлі-продажу природного газу.

Представник позивача в засідання суду не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (в матеріалах справи); в попередніх судових засіданнях представник позивача на позовних вимогах наполягав.

Представник відповідача позовні вимоги визнає частково в сумі 203936,43 грн., з них: 153529,94 грн. пені, 30961,23 грн. - 3 % річних та 19445,26 грн. інфляційних втрат (контр розрахунок в матеріалах справи) та надав клопотання про зменшення на 55% розміру неустойки.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази, суд встановив:

30.09.2011 р. між сторонами було укладено договір №14/2243/11 на купівлю-продаж природного газу (далі -Договір), відповідно до якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачу у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ ( за кодом УКТ ЗЕД2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», далі газ), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (п.1.1 Договору, арк. справи - 14).

При цьому сторони узгодили наступне:

- газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для подальшої реалізації установами і організаціями, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (п.1.2 Договору);

- оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки (п.6.1 Договору);

- остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків відповідача (п. 6.2 Договору);

- у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1 та 6.2 цього Договору відповідач зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом (п. 7.2 Договору);

- цей договір набуває чинності з дати його укладення і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2011 року до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до повного погашення заборгованості (п. 11.1 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання згідно даного договору виконав, поставив відповідачу протягом жовтня 2011 року - лютого 2012 року природний газ в обсязі 5501,569 тис. куб. метрів, що підтверджується актами прийому-передачі газу на загальну суму 22 766 686,73 грн. (акти в матеріалах справи, арк.спр. - 22-27). Зазначені акти підписані сторонами та скріплені їх печатками; оригінали актів оглянуті у судовому засіданні.

Відповідач, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором, оплатив поставлений природний газ з порушення строку оплати, який встановлений у п. 6.2 договору, що підтверджується реєстром прийнятих платежів на користь НАК «Нафтогаз України» від ПАТ «Лубнигаз» за період з 31.01.2011 р. по 20.12.2012 р. (арк спр. - 59-79) та не заперечується самими сторонами.

За прострочення оплати природного газу позивач нарахував відповідачу та заявив до стягнення 161 205,52 грн. пені, 32888,67 грн. - 3% річних, 41426,12 грн. інфляційних (розрахунок в матеріалах справи, арк. спр. - 9-13).

При прийнятті рішення суд виходить з наступного.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач не виконав належним чином грошові зобов'язання за договором № 14/2243/11 від 30.09.2011 р. щодо оплати позивачу вартості проданого ним природного газу в установлений п.6.2 договору строк, тому позивач вправі вимагати стягнення з відповідача за час прострочення ним оплати природного газу передбаченої цим договором пені, а також ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.

Частина 2 ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахував встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до листа Верховного Суду України N 62-97р від 03.04.1997р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

При обчисленні загальної суми 3% річних (32 888,67 грн.) та інфляційних (41 426,12 грн.) шляхом додавання відповідних сум річних та інфляційних за кожний період прострочення позивачем допущено арифметичну помилку в сторону збільшення загальних сум на 0,01 грн. Так, сума 3% річних, що підлягають стягненню за підрахунками суду становить 32 888,66 грн., а сума інфляційних 41426,11 грн. Відповідач дані суми боргу визнає частково, а саме: 3% річних в сумі 30961,23 грн. та інфляційні втрати в сумі 19 445,26 грн.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначалося вище, п.7.2 договору сторонами погоджено, що у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1 та 6.2 цього договору відповідач зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України

Стаття 259 Цивільного кодексу України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 Цивільного кодексу України. Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому, частиною 2 ст. 260 Цивільного кодексу України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Зі змісту зазначеної норми слідує, що сторонам за договором надається право змінити лише строк, протягом якого управненна сторона може нарахувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що відповідно, кореспондується з положеннями ст.ст. 260, 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу встановленого ч.2 ст. 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

Така ж правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 04.12.2012р. справа № 17/034-11 за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до КП "Фастівтепломережа" про стягнення коштів, а також у постановах Верховного Суду України від 11.12.2012 № 10/065-11, від 11.12.2012 №15/046-11, прийнятих на підставі п.1 ч.1 ст. 11116 ГПК України за результатом перегляду судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Зазначена правова позиція також доведена до господарських судів Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 22.01.2013р. № 01-06/85/2013.

Відповідно до ст.11128 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

У ч. 3 ст. 82 ГПК України зазначено, що обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатом розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 Цивільного кодексу України, встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Здійснивши правовий аналіз п.7.2 договору, суд дійшов висновку про його невідповідність вимогам статей 260, 261 ЦК України та положенням частини шостої статті 232 ГК України щодо строків сплати неустойки, що відповідно до приписів п.1 ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання зазначеного пункту договору недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи та розрахунку пені, наданого позивачем, останнім здійснено нарахування пені із дотриманням наведених вище положень законодавства, а не на підставі п.7.7 договору.

У відповідності до п. 6.2 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків відповідача.

Зі змісту зазначеного пункту договору слідує, що момент прострочення відповідачем виконання зобов'язань встановлюється щодо кожного підписаного акту окремо, і як наслідок, пеня має нараховуватися на суму боргу по кожному акту приймання-передачі газу окремо з урахуванням вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 11.12.2012 р. №3-62ГС42.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, пеня нарахована по Акту приймання - передачі природного газу (далі - Акт) від 31.12.2011 року за період з 11.01.2013 р. по 29.02.2012 р. на суму 32 138,46 грн.; по Акту від 31.01.2012 р. за період 11.02.2012 р. по 19.03.2012 р. на суму 49 199,84 грн.; по Акту від 29.02.2012 р. за період 11.02.2012 р. по 03.05.2012 р. на суму 79 867,21 грн.

Судом перевірено методику розрахунку пені використанням калькулятора ІПС "Законодавство" та встановлено, що сума пені по актах від 31.12.2011 року та 31.01.2012 року нарахована правильно. Перевіряючи правильність нарахування пені по акту від 29.02.2012 року, суд встановив, що позивачем (та відповідачем під час здійснення контррозрахунку) не враховано, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21.03.2012 N 102 "Про регулювання грошово-кредитного ринку" з 23 березня 2012 року облікову ставку було змінено та встановлено в розмірі 7,5% річних. Судом здійснено перерахунок пені по акту від 29.02.2012 р.; сума пені за цим актом склала 79 799,19 грн. Таким чином, за розрахунками суду загальна сума пені, яка підлягає стягненню, складає 161 137,49 грн.; в частині стягнення 68,03 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають. Відповідач дану суму пені визнає частково в розмірі 153 529,94 грн. Інших обґрунтованих заперечень відповідач проти позову не надав.

Як зазначалося вище, відповідачем надано клопотання №1086 від 11.04.2013 року, яким останній просить суд зменшити на 55% розмір неустойки. Аналогічне за змістом клопотання рпо зменшення штрафних санкцій (без зазначення конкретної межі) викладене у відзиві на позов від 11.03.2013р. вих.№707; представник відповідача у судовому засіданні 12.03.2013р. проти зменшення штрафних санкцій заперечував. У обґрунтування даного клопотання відповідач посилається не тільки на тяжкий фінансовий стан (що підтверджується звітом про фінансові результати за 2012 рік та балансом товариства на 31.12.2012р.), а і на інші обставини. Зокрема, акцентує увагу на тому, що за умовами договору НАК «Нафтогаз України» передає у власність ПАТ «Лубнигаз» природний газ виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, які, у свою чергу, несвоєчасно проводять розрахунки з відповідачем, незважаючи на активну претензійно-позовну роботу щодо стягнення заборгованості зі споживачів-боржників (за 2012р. направлено до споживачів-боржників 123 судових попереджень на суму 293821,77 грн., до спадкоємців померлих абонентів та державних нотаріальних контор - 11 вимог на суму 5 643,04грн., до місцевих судів подано заяв про видачу судових наказів на суму більше 700 000,00 грн., до господарських судів подано 13 позовів на суму 3 943 789,32 грн., з них задовлено на суму 928 237,96 грн.). Відповідач також апелює до того, що сплата штрафних санкцій у повному обсязі унеможливить забезпечення безаварійної експлуатації систем газопостачання для безперебійного постачання природного газу населенню чотирьох районів Полтавської області та утримання державного майна у належному стані.

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених у п. 3.17.4. постанови Пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших, передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України ввизначено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

В п. 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Судом враховано, що до подачі даного позову відповідачем повністю здійснено оплату за поставлений газ протягом жовтня 2011 р.- лютого 2012 р.; взято до уваги майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; враховано статус відповідача, який використовує придбаний газ виключно для подальшої реалізації установам та організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів; ступінь виконання боржником зобов'язань за укладеним договором; звернуто увагу на те, що відповідач не довів наявність у нього збитків, завданих неналежним виконанням зобов"язань іншою стороною, штрафні санкції, які він намагається стягнути, будуть для нього прибутком, в той час як відповідача їх стягнення у повному обсязі поставить у тяжке фінансове становище та може створити загрозу безаварійній експлуатації системи газопостачання на території області. з урахуванням викладеного, керуючись ч. 2 ст. 233 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суд прийшов до висновку про наявність виключних обставин, які дають підстави для зменшення розміру пені на 50 % та стягнення з відповідача 80568,75 грн. пені. Дана сума, на думку господарського суду, є достатньою мірою відповідальності для відповідача за порушення умов договору та несвоєчасну оплату за поставлений газ позивачем з урахуванням збалансованості інтересів сторін. При вирішенні даного питання судом враховані такі загальні засади цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки (п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

На підставі викладеного, оцінивши та дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 80568,75 грн. пені, 32888,66 грн. 3% річних та 41426,11 грн. інфляційних втрат; в іншій частині позовних вимог відмовити.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст.33,43,49,82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Визнати недійсним положення п. 7.2 Договору № 14/2243/11 від 30.09.2011 р., укладеного між НАК «Нафтогаз України» та ПАТ Лубнигаз», а саме: "Неустойка нараховується Продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом".

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" (вул. Л.Толстого,87, м. Лубни, Полтавська область, 37500, код ЄДРПОУ 05524713) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 20077720) 80568,75 грн. пені, 32888,66 грн. 3% річних та 41426,11 грн. інфляційних втрат та 4709,14 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову - відмовити.

Повне рішення складено 16.04.2013 року

Суддя О.С. Мацко