У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Шеремет А.М.;

секретар судового засідання Пиляй І.С.,

з участю позивачки та представника відповідачки,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду від 21 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і Костопільської міської ради Рівненської області про визнання недійсним державного акта на право власності на землю,

в с т а н о в и л а :

14 вересня 2012 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 і Костопільської міської ради Рівненської області про визнання недійсним державного акта на право власності на землю, виданого ОСОБА_2 у 1994 році про передачу їй у приватну власність земельної ділянки площею 0,18 га, яка розміщена у АДРЕСА_1

Рішенням Костопільського районного суду від 21 березня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі позивачка посилалася на те, що рішенням Костопільського районного суду від 3 листопада 2010 року за нею визнано право власності на житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_2 загальною площею 90,8 кв. м і житловою 50,6 кв. м. В лютому 2011 року, коли вона вирішила приватизувати свою присадибну земельну ділянку, то виявила, що межа з відповідачкою проходить інакше, аніж це зазначено на плані земельної ділянки.

З відповіді Костопільської міської ради № 935/02-08 від 9 липня 2012 року їй стало відомо про те, що рішенням виконкому міської ради № 86 від 1 квітня 1994 року ОСОБА_2 передано безоплатно у приватну власність присадибну земельну ділянку площею 0,18 га та виданий відповідний державний акт. Про приватизацію ОСОБА_2 своєї земельної ділянки ані вона, ані її чоловік за життя, не знали. ОСОБА_2 меж своєї земельної ділянки з нею не погоджувала.

Ознайомившись з технічною документацією, вона дізналася, що суміжним користувачем земельної ділянки, переданої для ОСОБА_2, є ОСОБА_3, проте на підставі рішення Костопільської міської ради № 331 від 25 листопада 1972 року суміжну з відповідачкою земельну ділянку було виділено її покійному чоловікові. Тому виданий ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на землю № 86 від 1 квітня 1994 року порушує її права.

Згідно з ч. 1 і ч. 2 ст. 118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Суд першої інстанції не взяв до уваги її доводи про те, що межа між її земельною ділянкою і земельною ділянкою відповідачки раніше була прямою, а не ламаною, як на даний час. Суд необґрунтовано послався на перевірку державним інспектором сільського господарства в Рівненській області ОСОБА_4 питання дотримання земельного законодавства ОСОБА_2

Крім того, при вирішенні даної справи місцевий суд порушив вимоги ч. 1 ст. 57, статей 212, 213 і 214 ЦПК України.

Покликаючись на ці обставини, позивачка рішення місцевого суду вважала незаконним та необґрунтованим і просила апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог.

В запереченні на апеляційну скаргу відповідачка рішення місцевого суду вважала законним та обґрунтованим і просила апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Перевіряючи відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до наступного.

Місцевим судом встановлено, що позивачка і відповідачка є сусідами, і вздовж земельної ділянки відповідачки знаходиться проїзд до будинковолодіння позивачки.

Згідно з рішенням Костопільського районного суду від 3 листопада 2010 року позивачці на праві приватної власності належить житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_2, який вона успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_5

Рішенням виконкому Костопільської міської ради № 331 від 28 листопада 1972 року ОСОБА_5 було виділено земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 0,04 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

8 лютого 2011 року проектною організацією за заявою позивачки виготовлено план земельної ділянки, відповідно до якого площа її земельної ділянки становить 0,0678 га, що на 0,0278 га більше, аніж було виділено рішенням міськвиконкому від 28 листопада 1972 року її покійному чоловіку.

Відповідач ОСОБА_2 своє будинковолодіння АДРЕСА_1 у 1991 році успадкувала. Приватизація присадибної земельної ділянки проведена ще у 1994 році. Державний акт на право приватної власності на землю відповідачці видано 24 червня 1994 року на підставі рішення Костопільської міської ради № 56 від 1 квітня 1994 року.

У 1996 році покійний чоловік позивачки ОСОБА_5 звертався в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні проїздом. Під час розгляду справи Костопільським міськвиконкомом було прийнято розпорядження № 132 від 10 липня 1996 року „Про розмежування земельних ділянок", відповідно до якого ОСОБА_2 було зобов'язано перенести огорожу з метою створення проїзду до присадибної ділянки ОСОБА_5 шириною 3 м. Відповідно до цього рішення міськвиконкому ОСОБА_2 добровільно переніс свою огорожу. Тому ухвалою Костопільського районного суду від 31 жовтня 1996 року провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні проїздом було закрито у зв'язку із відмовою позивача від позову. В результаті цього межа між земельними ділянками сторін, яка раніше була у вигляді прямої лінії, стала ламаною.

Проїзд між земельними ділянками позивача та відповідача залишається у теперішніх межах з 1996 року. Влітку 2012 року під час розгляду скарги позивачки працівниками Костопільської міської ради проведено обміри, якими встановлено, що ширина вказаного проїзду зі сторони вул. Грушевського складає 3,91 м, посередині проїзду 3 м, а біля присадибної ділянки позивачки 3,7 м. Загальний розмір земельної ділянки відповідачки не перевищує розміру, що вказаний в її державному акті, а проїзд до земельної ділянки позивачки знаходиться навіть у ширших межах, аніж ті, що були визначені міськвиконкомом у 1996 році.

Проведеною в серпні 2012 року працівниками Державної інспекції сільського господарства в Рівненській області перевіркою порушень вимог земельного законодавства з боку відповідачки також не встановлено.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та, навівши відповідні мотиви, законно й обґрунтовано відмовив їй у задоволенні позову.

Підстав для скасування постановленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, немає.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Костопільського районного суду від 21 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: