У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 квітня 2013 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,
суддів Боймиструка С.В., Рожина Ю.М.;
секретар судового засідання Пиляй І.С.,
з участю позивачки,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Сарненський завод мостових технологічних конструкцій" на рішення Сарненського районного суду від 7 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Сарненський завод мостових технологічних конструкцій" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
в с т а н о в и л а :
8 серпня 2012 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ВАТ "Сарненський завод мостових технологічних конструкцій" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 вересня 2011 року по 31 жовтня 2012 року.
Рішенням Серненського районного суду від 7 листопада 2012 року позов задоволено частково. З відповідача на користь позивачки стягнено 62 997,25 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вирішено питання про судові витрати.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі ПАТ „Сарненський завод мостових технологічних конструкцій" посилалося на те, що в оскаржуваному рішенні неправильно вказано його організаційно-правову форму. 25 липня 2012 року господарський суд порушив процедуру банкрутства відносно нього, що свідчить про те, що на нього не може бути покладено цивільно-правові обов'язки.
Місцевий суд помилково стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до 31 жовтня 2012 року, тому що 4 670 грн. заборгованості відповідач сплатив позивачу ще 4 жовтня 2012 року, що у свою чергу призвело до необґрунтованого стягнення компенсації за цей проміжок часу. Позовна заява позивачки не відповідає вимогам ст. 119 ЦПК України.
Розрахунок середнього заробітку, на підставі якого судом частково було задоволено позовні вимоги, є незрозумілим та арифметично неправильним.
Покликаючись на ці обставини, ПАТ „Сарненський завод мостових технологічних конструкцій" просило апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В запереченні на апеляційну скаргу позивачка рішення місцевого суду вважала законним та обґрунтованим і просила апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом установлено, що з 22 грудня 2003 року по 2 квітня 2010 року ОСОБА_1 працювала на ВАТ (зараз - ПАТ) „Сарненський завод мостових технологічних конструкцій". 2 квітня 2010 року її було звільнено з посади директора з фінансів ВАТ „Сарненський завод мостових технологічних конструкцій" на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (а. с. 3). Проте у порушення вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні відповідач не провів з нею повного розрахунку.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 31 серпня 2011 року, яке набрало законної сили, з ВАТ „Сарненський завод мостових технологічних конструкцій" на користь позивачки стягнуто 4 200 грн. компенсації за невикористані дні відпустки та 75 750 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 2 квітня 2010 року по 31 серпня 2011 року.
Пред'являючи даний позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що навіть після ухвалення вказаного судового рішення відповідач із нею не розрахувався, тому знову просила суд про застосування ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" судам роз'яснено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Судом першої інстанції встановлено, що компенсацію за невикористану відпустку відповідач перерахував позивачці через ДВС 4 жовтня 2012 року, проте ці кошти ОСОБА_1 не зі своєї вини отримала лише 31 жовтня 2012 року, тобто за правилами ст. 117 КЗпП України саме цією датою закінчується період затримки виплати належних звільненому працівникові сум.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідачем розрахунок із позивачкою проведено лише 31 жовтня 2012 року, що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 вересня 2011 року по 31 жовтня 2012 року, тобто за 295 робочих дні затримки такого розрахунку.
Рішенням Сарненського районного суду від 9 березня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ „Сарненський завод мостових технологічних конструкцій" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості з заробітної плати і компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди, яке набрало законної сили, встановлено, що середньоденний заробіток позивачки перед звільненням становив 215,2 грн. (а. с. 58-61).
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України ці обставини доказуванню не підлягають.
Таким чином, на користь позивачки суд першої інстанції мав би стягнути не 62 997,25 грн., а 63484 грн. (215,2 грн. х 295 роб. днів = 63484 грн.).
Однак позивачка рішення місцевого суду в апеляційному порядку не оскаржила і з ним повністю погодилася. Тому за таких обставин колегія суддів не вбачає достатніх підстав для його зміни.
Що стосується доводів апелянта про неправильне зазначення в рішенні суду його організаційно-правової форми, то ці питання можуть бути вирішені в порядку, визначеному ст. 378 ЦПК України.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не знаходить.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сарненський завод мостових технологічних конструкцій" відхилити.
Рішення Сарненського районного суду від 7 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді: