ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

02 листопада 2006 р.

№ 3/457

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді: суддів:

Добролюбової Т.В., Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу

Державного підприємства "Український науково–дослідний центр побуту і реклами" - правонаступника Українського науково-дослідного і конструкторсько-технологічного інституту побутового обслуговування (УкрНДКТІпобут), м. Київ

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2006

у справі

№ 3/457 господарського суду м. Києва

за позовом

Українського союзу об'єднань підприємств та організацій побутового обслуговування населення (УКРСОЮЗСЕРВІС), м. Київ

до	Українського науково-дослідного і конструкторсько-технологічного інституту побутового обслуговування "УкрНДКТІпобут", м. Київ

про	стягнення 495423, 45грн.

за участю представників сторін:

від позивача:

Юхман Ю.М. за дов. від 25.09.06 Ковальчук М.М. за дов. від 25.09.06

від відповідача:

Юрченко Т.Д. за дов. від 11.04.06 №22/56-01

ВСТАНОВИВ:

13.07.2005 року Український союз об'єднань підприємств та організацій побутового обслуговування населення (УКРСОЮЗСЕРВІС) звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з Українського науково-дослідного і конструкторсько-технологічного інституту побутового Доповідач: Продаєвич Л.В.

обслуговування "УкрНДКТІпобут" заборгованості за договором оренди адміністративного будинку по вул. Воровського, 22 у м. Києві від 20.04.1998 року у загальній сумі 495423,45грн., з яких 454516,92грн. - основний борг за період з липня 2002 року по березень 2004 року та 40906,53грн. - 3% річних.

За розрахунком позивача, наданим в процесі розгляду справи, загальна сума боргу становить 448516,62грн. (т.1 а.с. 171 - 172).

Український науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут побутового обслуговування "УкрНДКТІпобут" позов не визнав. У відзиві зазначив, що п. 3.1 розділу ІІІ додаткової угоди від 31.12.1998 до договору від 20.04.1998, на який посилається позивач, діяв з дати укладення додаткової угоди до 01.08.2000, а починаючи з цієї дати з ініціативи позивача п. 3.1 договору змінювався додатковими угодами від 01.08.2000, 12.02.2001, 12.03.2001, 01.08.2001, а в порушення п. 3.5 додаткової угоди до договору сторонами не були укладені господарські договори.

Інститут посилається на наявну у позивача заборгованість по сплаті орендних платежів, яка підтверджена довідками Державної податкової адміністрації у Подільському районі м. Києва від 03.12.2003 №23, 3-152 та Головного контрольно-ревізійного управління України від 08.12.2003року.

На підставі клопотання позивача, господарський суд м. Києва ухвалою від 25.08.2005 призначив судово-бухгалтерську експертизу для встановлення розміру заборгованості за договором оренди та припинив провадження у справі.

У зв’язку з усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, господарський суд м. Києва ухвалою від 20.02.2006 поновив провадження у справі.

Рішенням господарського суду м. Києва від 23.03.2006 (суддя    Хілінська В.В.) –у задоволені позову відмовлено з огляду на те, що пунктом 3.5 договору від 20.04.1998 року в редакції додаткової угоди передбачено, що повернення залишку коштів від орендної плати повинно здійснюватися щомісячно, відповідно до іншого укладеного господарського договору, а тому суд дійшов висновку про недоведеність позивачем порушень цієї умови договору та відсутність доказів про порушення відповідачем умов інших господарських договорів.

За апеляційною скаргою Українського союзу об'єднань підприємств та організацій побутового обслуговування населення (УКРСОЮЗСЕРВІС) судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 (судді: Моторний О.А. –головуючий, Кошіль В.В., Вербицька О.В.) –скасоване, позов задоволений. З відповідного рахунку Українського науково-дослідного і конструкторсько-технологічного інституту побутового обслуговування "УкрНДКТІпобут", а у випадку відсутності коштів –з будь–якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь позивача стягнуто 396127,63грн. - основного боргу, 24660,01грн. - 3% річних, 4207,87грн. - судових витрат та 1651,20грн. - витрат на проведення судової експертизи.

Постанова апеляційної інстанції вмотивована умовами укладеного між сторонами договору та додаткової угоди до нього від 31.12.1998 року, приписами статті 62 Цивільного кодексу УРСР, статті 526 Цивільного кодексу України та встановленими обставинами справи, а також висновком експерта щодо документального підтвердження розміру заборгованості відповідача у сумі 396127,63 грн.

Державне підприємство "Український науково–дослідний центр побуту і реклами" ("УкрНДЦ побуту і реклами") - правонаступник Українського науково-дослідного і конструкторсько–технологічного інституту побутового обслуговування звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняту у справі постанову, залишити без змін рішення господарського суду першої інстанції.

При цьому, скаржник посилається на існування між сторонами договору №24-ОЛ; на укладені між скаржником та Українським союзом об'єднань підприємств та організацій побутового обслуговування населення договори від 02.06.1999 №1; від 15.02.2000 №2; від 19.02.2001 №3; від 01.04.2002 №4; від 09.01.2003 №5 про фінансову допомогу, які є господарськими договорами та виконання яких не заперечує УКРСОЮЗСЕРВІС.

Скаржник вважає, що суд не звернув уваги на його заперечення стосовно висновку експерта та без дослідження первинних документів надав невірне тлумачення договору оренди та іншим правовідносинам, що склалися між сторонами у справі.

У відзиві на касаційну скаргу Український союз об'єднань підприємств та організацій побутового обслуговування населення (УКРСОЮЗСЕРВІС) просить залишити постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення з огляду на вірне застосування судом норм матеріального та процесуального права відповідно до встановлених ним обставин справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи і проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги не вбачає підстав для її задоволення виходячи із такого:

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій 20.04.1998 між Українським науково-дослідним і конструкторсько-технологічним інститутом побутового обслуговування (орендодавець) та Українським союзом об'єднань підприємств та організацій побутового обслуговування населення (орендар) укладено договір оренди адміністративного будинку по вул. Воровського, 22 у м. Києві, предметом якого є передача у платне користування адміністративного будинку загальною площею 7314 кв.м., корисною площею, без урахування підвалу –6750,8 кв.м. з прилеглою територією площею 2079 кв.м.

Пунктом 10.1 договору визначено термін його дії - з 20.01.1998 по 20.04.2003 року.

За умовами договору орендар здійснює управління будинком і його експлуатацію та забезпечує всі вимоги щодо його нормального функціонування (п.1.2 договору).

Як передбачено пунктом 11.1 цього договору будь–які зміни, уточнення, угоди або доповнення до договору вважаються дійсними, якщо вони виконані в письмовій формі, підписані уповноваженими на це особами та завірені печатками сторін. Всі доповнення до договору є його невід'ємними частинами.

Умови договору неодноразово змінювалися, так, додатковою угодою до договору оренди від 31.12.1998 сторони доповнили п. 3.1. договору від 20.04.1998 таким змістом: "Враховуючи, що ВАТ "Укрімпекс" не уклав договір суборенди з "Укрсоюзсервісом" і це питання розглядається арбітражним судом, орендодавець з коштів, що перераховує йому за період з 20.02.1998 ВАТ "Укрімпекс" за оренду приміщення сплачує передбачені законом податки, і залишок цих коштів щомісячно повертає орендарю для відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням будинку та на інші потреби відповідно до укладеного господарського договору".

Пункт 3.1. цієї угоди діяв до 01.08.2000 року, тобто до моменту укладення додаткової угоди від 01.08.2000 року, якою цей пункт був викладений в іншій редакції, що діяла до 12.02.2001 року. Додатковими угодами від 12.03.2003 та від 01.08.2001 пункт 3.1. розділу ІІІ договору від 20.04.1998 неодноразово змінювався, а тому в редакції, яка вказана позивачем у позові, вже не існує.

Проте, пункт 3.5. розділу ІІІ договору від 20.04.1998 в редакції додаткової угоди від 31.12.1998, на який посилається позивач в позовній заяві, залишився незмінним.

Зазначеним пунктом сторони визначили, що: "Орендна плата на весь період оренди (25 років), включаючи податок на додану вартість перераховується орендодавцю, який сплачує передбачені законом податки і залишок коштів від орендної плати щомісячно повертає орендарю для фінансування капітальних вкладень, проведення ремонту, реконструкції, технічного переоснащення приміщень, утримання будинку і прилеглої території в належному санітарно-технічному стані та витрат на експлуатаційно-господарські і інші потреби відповідно до укладеного господарського договору".

Не погоджуючись з висновком місцевого суду щодо повернення залишку коштів від орендної плати, яке повинно здійснюватися не на підставі договору від 20.04.1998, а на підставі іншого господарського договору, апеляційний господарський суд правомірно відзначив, що судом першої інстанції помилково витлумачено зміст пункту 3.5 додаткової угоди від 31.12.1998 до договору оренди адміністративного будинку від 20.04.1998, оскільки згідно з частиною 3 статті 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо, виходячи із зазначених способів тлумачення правочину, неможливо встановити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Виходячи зі змісту цієї норми та врахувавши укладені позивачем договори підряду з іншими суб’єктами господарської діяльності, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що для повернення залишку грошових коштів від орендної плати сторонам у справі не потрібно укладати інші господарські договори.

Покладаючи в основу прийнятої постанови висновки судово-бухгалтерської експертизи від 08.02.2006 за №8779, суд апеляційної інстанції правомірно виходив із того, що зазначений висновок, яким підтверджено розмір заборгованості у сумі 396127,63грн., необґрунтовано не прийнято до уваги судом першої інстанції.

Статею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позову та правильно застосував законодавство, що регулює правовідносини сторін у даній справі.

Згідно зі статею 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів у справі, а тому визнаються судовою колегією непереконливими та такими, що не можуть бути підставами для зміни або скасування прийнятої у справі постанови апеляційної інстанції.

При касаційному перегляді оскаржуваного судового акта порушень судом норм процесуального законодавства не встановлено.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу–без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення коли суд визнає, що судові акти ухвалені з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Виходячи із наведеного, відсутні підстави для скасування чи зміни прийнятої у справі постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 у справі № 3/457 –залишити без змін.

Касаційну скаргу Державного підприємства "Український науково–дослідний центр побуту і реклами (УкрНДЦ побуту та реклами), м. Київ –залишити без задоволення.

Головуючий, суддя

Т. Добролюбова

Суддя

Т. Гоголь

Суддя

Л. Продаєвич