Справа № 369/998/13-ц Головуючий у І інстанції Волчко А.Я.
Провадження № 22-ц/780/1981/13 Доповідач у 2 інстанції Суханова Є.М.
Категорія 18.04.2013
УХВАЛА
Іменем України
18 квітня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого: Мережко М.В.,
Суддів: Суханової Є.М., Данілова О.М.,
при секретарі : Черненко І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 лютого 2013 року у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції в Київській області, -
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2013 року заявник звернулася з цією скаргою до суду, посилаючись на те, то 17 травня 2012 року Києво-Святошинським районним судом Київської області було ухвалено рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди.
29 травня 2012 року Києво-Святошинським районним судом Київської області на виконання рішення було видано виконавчий лист про стягнення на користь заявника з ОСОБА_4 матеріальної шкоди в розмірі 23784,06 грн.
06 липня 2012 року заявником до ВДВС Головного управління юстиції у Київській області подано заяву про відкриття виконавчого провадження.
26.01.2013 року заявник отримала з відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження та виконавчий лист.
Зі змісту постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження вбачається, що заявникові відмовлено у відкритті виконавчого провадження по причині відсутності ідентифікуючих ознак боржника.
Заявниця вважає, що відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номеру боржника не може бути тією підставою, яка виключає здійснення виконавчого провадження.
Більш того, заявник не має можливості отримати інформацію про ідентифікаційний номер боржника та надати його виконавцеві.
Просила визнати дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції в Київській області Данилишина П.Б. щодо відмови у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом від 29.05.2012 року неправомірними.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 лютого 2013 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 було відмовлено.
Не погодившись з висновками наведеними в ухвалі суду, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати та справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Колегія суддів вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що вона обґрунтована та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції при винесенні ухвали було неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, які мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного вирішення справи, що обґрунтовувається наступним.
Судом першої інстанції встановлено, що 29 травня 2012 року на виконання рішення суду було видано виконавчий лист про стягнення на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_4 матеріальної шкоди в розмірі 23 784, 06 грн., 06.07.2012 року стягувачем до виконавчої служби було подано заяву про відкриття виконавчого провадження.
10.09.2012 року старшим державним виконавцем ВДВС Києво-Святошинського РУЮ в Київській області Данилишиним П. Б. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадженні
(наявна в матеріалах справи), яку ОСОБА_3 (стягувач) отримала більш ніж через чотири місяці з моменту її винесення, а саме 26.01.2013 року, про що свідчити відповідна довідка з відділення поштового зв'язку в матеріалах справи.
Зі змісту оскаржу вальної постанови вбачається, що підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження є «відсутність ідентифікуючих ознак боржника» (але яких саме не вказано, незважаючи на наявність у виконавчому листі прізвища, ім'я та по-батькові боржника, місця його проживання) з посиланням на п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України від
21.04.1999 № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (надалі - Закону), що саме стало підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження державний виконавець не міг конкретизувати і в ході судового засідання 14.02.2013 року.
Судом першої інстанції визнано цю постанову правомірною, оскільки у виконавчому листі відсутні ідентифікуючі ознаки боржника, як це передбачено ст. 18 Закону від 21.04.1999 №606-ХІV з чим не може погодитись колегія суддів з огляду на наступне.
Як зазначалося в самій скарзі на дії виконавця, законодавством чинним на момент винесення та подачі до виконавчої служби виконавчого документу, не передбачалося таку обов'язкової вимоги, як наявність ідентифікаційного номеру боржника, а отже відсутність цього номеру не могла вплинути на виконання судового рішення.
Але виконавчий документ протримано у виконавчій службі (не з вини стягувача, до внесення змін у законодавство) досить тривалий проміжок часу, після чого була прийнята постанову, про яку ще через чотири місяці повідомлено стягувача.
Частиною 1 ст. 18 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV в редакції від 06.05.2012 р., момент видачі та подачі до виконавчої служби виконавчого листа, передбачено вимоги та, виконавчого документу, зокрема: у виконавчому документі зазначаються назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування або ім'я стягувача і боржника, їх місцезнаходження або місце проживання перебування, ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності,індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи , місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання законної сили рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
04 липня 2012 року Верховною Радою України було прийнято Закон N 5037-VІ, який набрав чинності 07.08.2012, згідно якого було внесено зміни до Закону України від 21.04.1999 № 606 ХІV «Про виконавче провадження», та частину 3 ст. 18 Закону від 21.04.1999 № 606-ХІУ викладено у новій редакції, згідно якої передбачено, що у виконавчому документі зазначається індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника.
Але норму цього Закону до спірних правовідносин застосувати неможливо, оскільки, правовідносини виникли раніше ніж були внесені змін до закону, а закон не має зворотної дії у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України). Відповідно до ч.3 ст. 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Тобто, обов'язкової вимоги щодо наявності ідентифікаційного номеру боржника у виконавчому документі Законом передбачено не було, та виконавчий лист на момент його видачі та подачі до виконавчої служби відповідав вимогам закону - тому відмова державного виконавця у відкритті провадження не правомірна.
Відсутність конкретизації «ідентифікуючих ознак боржника» у постанові про відмову у відкритті виконавчого провадження наводить на сумніви щодо об'єктивності самої постанови, а посилання виконавця в постанові на п. 8. ч. 1 ст. 26 Закону - взагалі безпідставне, оскільки даною нормою Закону передбачено відмову у відкритті виконавчого провадження за наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
Небажання вчиняти дії та виконувати функції покладені на державного виконавця Державою, не тільки не поновлює порушених прав стягувача, а суперечить ст.ст. 3, 10 Закону України від 16.12.1993 р. № 3723-ХІІ «Про державну службу», зменшує строк пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 26 Закону від 21.04.1999 № 606-ХІV, про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку про недоведеність підстав, викладених в оскаржуваній ухвалі суду, вона підлягає скасуванню.
Апеляційна скарга доведена та повинна бути задоволенню.
На підставі вимог ч. 3 ст. 312 ЦПК України апеляційний суд скасовує і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції , якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.
На підставі зазначеного та керуючись ч. 3 ст. 5 ЦК України, ст. 293 ЦПК України, ч. 2 ст. 4, ч. 1, ч. 2 ст. 26, ч. 1, 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 3, 10 Закону України від «Про державну службу» Постанови Пленуму ВСУ від 26.12.2003 №14, ст. 304, 307, 312, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити .
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 лютого 2013 року скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді