ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

14 листопада 2006 р.

№ 15/23

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:                              Плюшка І.А.

Суддів:                                               Самусенко С.С., Савенко Г.В.

Розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу                                                  Закритого акціонерного

                                                            товариства Комерційний банк

                                                            “ПриватБанк” в особі Луганської філії;

на рішення                                         господарського суду Луганської

                                                            області від 09.08.2005 року;

на постанову                                          Луганського апеляційного

                                                            господарського суду від 10.11.2005 року;

у справі                                                         №15/23

за позовом                                                   Закритого акціонерного

                                                            товариства Комерційний банк           “ПриватБанк” в особі Луганської філії

до                                                            1. Дочірнього підприємства “Автошкола “Полібланк” Закритого акціонерного товариства “Навчально-виробничий комбінат “Полібланк”

2. Закритого акціонерного товариства “Навчально-виробничий комбінат “Полібланк”

про                                                            звернення стягнення на майно у сумі 449016, 80 грн.

За участю представників:

-          позивача –Лобач О.М.;

-          відповідача – не з’явилися.

Дослідивши доводи касаційної скарги, ознайомившись з наданими сторонами поясненнями,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 09.08.2005 року у справі №15/23 в задоволенні позову ЗАТ “Комерційний банк “ПриватБанк” в особі Луганської філії до Дочірнього підприємства “Автошкола “Полібланк” закритого акціонерного товариства “Навчально-виробничій комбінат “Полібланк” та Закритого акціонерного товариства “Навчально-виробничій комбінат “Полібланк” про звернення стягнення на предмет застави –відмовлено.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 10.11.2005 року у справі №15/23 вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з викладеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанції мотивами, ЗАТ “Комерційний банк “ПриватБанк” в особі Луганської філії звернулося з касаційною скаргою на зазначені судові рішення до Вищого господарського суду України, з вимогами про скасування останніх з мотивів неправильного застосування та порушення норм матеріального і процесуального права та просить прийняти у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Позивача в повному обсязі та звернути стягнення на заставлене майно.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення судами першої та апеляційної інстанцій та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів, дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанції чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.

Приймаючи оскаржуване рішення господарським судом Луганської області було встановлено, що між позивачем та відповідачем-1було укладено кредитний договір №168-В від 25.06.2001 року, на підставі якого позивач надав відповідачеві кредит у сумі 85 000,00 доларів США строком до 25 червня 2003 року з виплатою 18 % річних.

В забезпечення зазначеного кредитного договору між відповідачем-1, відповідачем –2 та позивачем було укладено два договори застави –один від 25.06.2001 року за реєстровим №568, та другий від 27.03.2003 року за реєстровим №493, за яким було передано в заставу технічне обладнання та 19 одиниць транспортних засобів (три з яких в подальшому було виведені з застави).

Відповідач-1 на момент розгляду спору в суді першої інстанції не виконав зобов’язання по кредитному договору №168-В від 25.06.2001 року у встановлені строки –до 25 червня 2003 року.

Однак, при вирішенні справи по суті, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що спірний кредитний договір №168-В від 25.06.2001 року з урахуванням подальших листувань сторін щодо додаткового встановлення строку погашення кредитної заборгованості є неукладеним, оскільки останнім не визначено строк погашення кредитної заборгованості.

Переглядаючи в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з доводами судів першої та апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Згідно ч. 7 зазначеної статті, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

При вирішенні справи по суті, господарські суди першої та апеляційної інстанції встановили, що відповідно до умов кредитного договору було надано кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії у сумі 85000,00 дол. США строком до 25 червня 2003 року з виплатою 18 % річних. Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що спірним кредитним договором визначено строки виконання зобов’язань, зокрема, до 25 червня 2003 року. Відносно посилань судів першої та апеляційної інстанції на відсутність строку погашення кредитної заборгованості, колегія суддів звертає увагу судів на те, що відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України (що набрав чинності під час дії спірного договору), якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції фактичні обставини, колегією суддів не вбачається дослідження відповідними судовими інстанції обставин щодо висунення кредитором вимог до боржника щодо виконання зобов’язань за кредитним договором №168-В від 25.06.2001 року. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що в оскаржуваних судових рішеннях, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що позивач 11.01.2005 року звертався до господарського суду Луганської області з позовом до відповідача-1 та відповідача-2 щодо звернення стягнення на заставлене майно відповідачів у сумі 449016,80 грн.

Згідно ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України зобов’язання припиняються виконанням проведеним належним чином. Отже, строк дії договору №168-В від 25.06.2001 року відповідно до встановлених судом першої інстанції фактичних обставин та положень чинного законодавства, встановлений з 25.06.2003 року до моменту виконання сторонами своїх зобов’язань. Відповідно до ст. 215 ЦК України, та ст. 207 ГК України, недійсним є правочин (зобов’язання), що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і моральним засадам суспільства, а також за наявності підстав недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанції не в повній мірі встановлені необхідні фактичній обставини справи, які потрібні для вирішенні спору по суті, а також допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскільки чинне на момент вирішення спору законодавство не передбачає в якості однієї із форм захисту прав та законних інтересів особи –визнання правочину неукладеним.

Згідно роз’яснень пленуму Верховного Суду України викладених в п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до вище викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу ЗАТ “Комерційний банк “ПриватБанк” в особі Луганської філії задовольнити частково.

2.          Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 10.11.2005 та рішення господарського суду Луганської області від 09.08.2005 року у справі №15/23 скасувати.

3.          Справу №15/23 передати на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Головуючий суддя                                                                       І. Плюшко                   

Судді:                                                                                                 С.Самусенко

                                                                                                    Г. Савенко